ЗВЕРТАННЯ ПАНЕ, ПАНI, ДОБРОДIЮ, ДОБРОДIЙКО В УКРАÏНСЬКОМУ МОВНОМУ ЕТИКЕТI

Стаття присвячена вивченню функцiонально-семантичних та
комунiкативних особливостей етикетних Одиниць на позначення
звертання в епiстолярнiй спадщинi украïнських письменникiв ХIХ
ст. Головна увага придiлена дослiдженню лексичного складу,
семантичноï структури найпоширенiших в украïнському мовному
етикетi звертань, визначенню ïхньоï ролi у листуваннi
письменникiв, опису факторiв, що впливають на ïх вибiр у кожнiй
конкретнiй ситуацiï спiлкування.
Ключовi слова: епiстолярний дiалог, звертання, етикетнi формули,
комунiкативна мета, ситуацiя, тональнiсть спiлкування
Останнiм часом у вiтчизняному мовознавствi помiтне неухильне зростання
iнтересу дослiдникiв до питання про оптимальнi форми звертання в
украïнському мовному етикетi. Особливе зацiкавлення викликають
етикетнi одиницi Пане (панi), добродiю (добродiйко), Якi були
втраченi украïнцями в минулому, а тепер вiдроджуються i починають
активно функцiонувати. На сторiнках газет, журналiв, у науковiй
лiтературi все частiше розгортаються дискусiï щодо правомiрностi й
доцiльностi використання таких форм у нашому спiлкуваннi. Увага до них
не лише науковцiв, але й пересiчних украïнцiв не є
випадковою. У сучаснiй лiнгвiстицi цi етикетнi одиницi вивченi
недостатньо. Серед небагатьох праць, присвячених розгляду
ïхньоï семантики та особливостей функцiонування слiд у першу
чергу вiдзначити статтi О. Пономарева, В. Сiмовича, В. Кононенка, М.
Бiлоус, С. Богдан, О. Миронюк, Р. Возноï, Н. Полiщук. Аналiз
наукових робiт з окресленоï проблеми свiдчить про те, що на
сьогоднi не всi ïï аспекти знайшли остаточне розвязання i
потребують подальшого детального дослiдження в контекстi пiдвищення
культури спiлкування украïнцiв. Це зумовлює Актуальнiсть
Обраноï теми .
Мета Запропонованоï статтi дослiдити семантику та функцiонально-
комунiкативнi особливостi звертань Пане (панi), добродiю
(добродiйко), товаришу (товаришко) На матерiалi епiстолярноï
спадщини украïнських письменникiв ХIХ ст.
На сучасному етапi розвитку украïнського суспiльства найбiльше
дискусiй розгортається навколо звертань Пане, панi,
панство. Iснує кiлька поглядiв щодо доцiльностi ïхнього
використання у мовному етикетi украïнцiв:
1) абсолютне неприйняття цих слiв як форм увiчливого звернення до
спiвбесiдника;
2) цiлковите схвалення й активне вживання як в офiцiйному, так i
побутовому спiлкуваннi; 3) схильнiсть до обмеженого використання,
лише у сферi дiлових стосункiв. Деякi мешканцi Украïни, що й
досi перебувають пiд впливом iдеалiв радянських часiв, категорично
Виступають проти звертань Пане, панi, панство, убачаючи в ïх
семантицi вказiвку на високу класову приналежнiсть спiврозмовникiв.
Неправомiрнiсть такого погляду очевидна, адже в украïнськiй мовi
слово Пан Має два значення, якi розрiзняються навiть
граматично: Пани представники панiвного класу i Панове
множина при зверненнi до спiвбесiдникiв безвiдносно до ïх
соцiального статусу. Отже, йдеться не про панiв як певний соцiальний
клас, а лише про форми ввiчливого звернення до особи, якi, як
зауважує В. Кононенко, як i в радянський перiод втратили свою
експресiю i аж нiяк не засвiдчують високу соцiальну належнiсть
спiврозмовника [Кононенко 2002, с.27]. Такi форми, до речi, часто
використовували у своïй творчостi Т. Шевченко та iншi провiднi
дiячi украïнськоï культури.
Науковцi стверджують, що звертання Пане (панi) Та похiднi вiд них
глибоко украïнськi, давнi, освяченi традицiями, якi за радянських
часiв були несправедливо вилученi з украïнського мовного етикету i
скомпрометованi соцiальною оцiнкою [Кононенко 2002, с.27]. Як
зазначає О. Пономарiв, пiсля запровадження в Украïнi
бiльшовизму всi прийнятi в нашому суспiльствi форми звертання було
скасовано й замiнено словом товариш, чим завдано шкоди насамперед цьому
прекрасному слову. Товариш це людина, повязана з кимось почуттям дружби,
щирий приятель, однодумець, спiльник Будь-кого товаришем не
Назвеш. Для цього здавна в украïнцiв iснують слова пан, панi,
панна, добродiй, добродiйка [Пономарiв 1999, с.173]. На наш погляд, ця
думка є абсолютно справедливою. Дiйсно, звертання Пане (панi),
добродiю (добродiйко) давнi атрибути украïнського мовного
етикету. В украïнськiй мовi вони активно використовувались з ХV ст.
спочатку при зверненнi до високих осiб, а пiзнiше i до простих людей як
вияв поваги [Полiщук 1996, с.134]. Словник Б. Грiнченка свiдчить, що
звертання Пане, панi Прижилися й усталилися на кiнець ХIХ ст.
Щодо походження цих етикетних одиниць ученi ще не дiйшли спiльноï
думки. Так, М. Бiлоус, В. Кононенко, С. Богдан та iн. уважають, що вони
поширились в украïнськiй мовi пiд впливом польськоï. Саме цим,
на думку науковцiв, пояснюється те, що вживання цих етикетних
одиниць переважає в захiдних областях Украïни. Однак при
цьому не заперечується факт ïхнього розповсюдження i на
схiдноукраïнських землях. Щодо особливостей функцiонування названих
форм В. Кононенко зазначає: якщо на сходi Украïни
ïхнє вживання закрiпилося переважно в офiцiйно-дiловiй сферi
(це звертання до iноземних гостей, високопоставлених урядовцiв,
учасникiв зборiв i засiдань i под.), то на заходi нашоï держави цi
звертання знову стали побутовими, загальноприйнятими. Тут ïх можна
почути на вулицi, в крамницi, на ринку, в автобусi й електричцi, в школi
тощо [Кононенко 2002, с.27].
О. Пономарiв, П. Толочко стверджують, що слово Пан Звучало
задовго до того, як виникла польська нацiя i польська мова . Воно
є спiльним для багатьох iндоєвропейських мов, оскiльки було
назвою бога Всесвiту ще у предкiв iндоєвропейцiв. В
украïнськiй та багатьох iнших словянських мовах слово Пан
Є ознакою найвищоï божественноï шани.
У листуваннi украïнських письменникiв-класикiв звертання Пане,
панi Є одним iз найпоширенiших засобiв звернення до
спiврозмовника. Найчастiше ними послуговувалися I. Франко, О.
Кобилянська , М. Коцюбинський . В епiстолярiï авторiв звертання
Пане, панi Виконують рiзнi комунiкативнi настанови. Як самостiйнi
етикетнi формули (переважно в iнтерпозицiï) вони слугують засобом
створення невимушеноï атмосфери спiлкування, фактором зближення
адресанта з одержувачем вiдповiдi. У поєднаннi з рiзноманiтними
емоцiйно-експресивними засобами (вигуками, заперечними частками) цi
етикетнi формули допомагають авторам висловити ввiчливе заперечення або
незгоду з вчинками чи думками адресата i тим самим помякшують ситуацiю
спiлкування. Наприклад, у листах I. Франка: Нi, панi, єслi Ви
так гадаєте, то Ви або й зовсiм не поетка, або Ваша Поетична сила
ще не дозрiла (т.48, с.377); Нi, панi, чоловiк прецiнь не машина,
бо ж i машина впрочiм, не завсiгди робить (т.48, с.404). У посланнях
О. Кобилянськоï одиничнi звертання Пане, панi
Використовуються як засiб пiдтримання контакту з адресатом,
привернення його уваги до повiдомлюваного, а також вираження
додатковоï ввiчливостi й поваги до одержувача вiдповiдi: Дуже
мило менi, що подобається Вам, пане, моя Земля (т.5, с.515);
Панi, дай нам боже багато а багато таких жiнок, як Ви (т.5,
с.554).
Звертання Пане, панi Часто ускладнюються поширювачами
атрибутивноï семантики. Двокомпонентна модель означення +
пане широко вживається в посланнях I. Франка (70) та О.
Кобилянськоï (50), рiдше М. Коцюбинського (10), Лесi Украïнки
(7). Атрибутивнi поширювачi диференцiюються за тональностями
спiлкування. В офiцiйнiй тональностi домiнують лексеми високого ступеня
ввiчливостi: Благородний, вельможний, високоблагородний,
високоповажаний, високоповажний, шановний, годний, поважаний, поважний,
чесний, високошановний, Дружня тональнiсть передбачає
використання емоцiйно-забарвлених означень: (мiй, моя) далекий,
— а, добрий, -Ая, -А, дорогенький, — а,
дорогий, — а, — ая.