Заграва над Каффою

Треба нам пошарпати Каффу, сказав Сагайдачний, вiд

      чуваючи ту тишу, коли промовець убирає в себе всi погляди i

      юрба не смiє дихнути, щоб не пропустити жодного слова. Каф-

      фа це мiсце кляте, де земля не родить, бо солона вода вiд

      наших слiз, де щодня продають крамарi наших братiв за море i

      зсипають у скринi зароблене на них золото. Тим кривавим золотом

      виповнена Каффа, як море водою. Женуть ногайцi на продаж

      наших братiв, а крамарi потирають собi руки й пiдраховують

      майбутнi баришi.
Промова Сагайдачного справила величезне враження на козакiв. Так говорив вiн i торiк, i позаторiк перед своïми блискучими походами. Щоразу, висловивши свою думку, Сагайдачний навмисно замовкав, щоб кожному здавалося, нiби вiн прийшов до такого самого висновку самотужки. I щоразу, приставши до гетьмана, козацтво поверталося, обкурене порохом i славою, вiд якоï йшла обертом не одна молодецька голова. Звикли козаки вiрити в розум Сагайдачного й мимоволi пiдпадали пiд вплив його авторитету.
Ударили срiбнi сурми оркестру, наче заспiвало сонячне промiння свого звитяжного пiвденного спiву. Коли замовкли ïхнi голоси й ущухли крики, довго ще лунало в горах за Днiпром:
На Каффу!!! Веди на Каффу!!!
Увесь день простояли козацькi чайки на височинi каф-фських берегiв. Чорним маком розсипалися по хвилях, але анi мешканцям узбережжя, анi морякам iз кораблiв не спало на думку придивитися, що це за чорнi крапки розсипалися на обрiï в слiпучому блиску сонячних iскор. А коли сонце схилилося до
Заходу й море стало бузковим, козаки почали повiльно пiдтягуватися до берегiв i обстрiлювати ворожi мури. Канонада посилювалася, стала такою частою й рiвною, наче Каффа перетворилася на велетенський казан або на жерло вулкана, де скипає й клекоче розтоплена лава.
Цитадель не здавалася. Усi дванадцять веж i чотири брами вищирилися на козакiв гарматними стволами, i пiсля першого нападу козаки вiдступили, утративши понад сто побратимiв. Доводилося розпочати справжнiй бiй i облогу. Сагайдачний залишив бiля веж невеликi загони, а головний удар скерував проти цитаделi, бо поки вона не впаде, Каффу не можна вважати взятою.
Козаки бились одчайдушно й приставляли до мурiв нашвидку збитi драбини, коли раптом важкий вибух потряс Каффу.
Певно, фундамент пiдмур'я i вежi були пiдмитi пiдземними джерелами, бо нарiжна вежа сповзла узбiччям гори, вiдкривши два широких отвори. З переможним ревом кинулися в них козаки. А з того боку вже наïжачився ятаганами загiн яничарiв. Розпочався мовчазний, жорстокий бiй, де нiхто не просив i не давав пощади.
Тим часом один iз козакiв пiдлiз до протилежноï брами, пiдкотив туди барило пороху й пiдпалив. Це вирiшило кiнець бою. З подвоєною силою кинулися козаки в напад. Здригнулися яничари, на мить збентежилися i лавина козакiв полинула в цитадель, освiтлену загравою i палахкотливим свiтлом смолоскипiв.
419 слiв За 3. Тулуб