Загадки

Загадки це короткi твори , в основi яких лежить дотепне метафоричне
запитання, що передбачає вiдповiдь на нього. Щоб знайти вiдповiдь
вiдгадку, потрiбно вмiти зiставляти життєвi явища на основi
ïх спорiдненостi чи подiбностi за певними ознаками, рисами,
характеристиками. Звiдси i назва загадка вiд гадка думка, гадати думати,
мислити.
Специфiка загадок полягає в тому, що в них у завуальованiй
алегоричнiй формi зашифровано якийсь предмет чи явище i треба вiдшукати
його первiсне значення. Тому деякi ученi, аналiзуючи художню форму
загадок, твердять, що кожна загадка композицiйно одночленний паралелiзм,
другим членом якого є вiдгадка. Походження загадок дуже
давнє. ïхнi витоки сягають у мiфологiчну добу, коли в основi
вiрувань лежали анiмiстичнi уявлення i тотемiчнi погляди. Тодi
утворилася певна система заборон табу, серед яких були i словеснi табу,
пов´язанi з вiрою в магiчне значення висловлювань. Так, наприклад,
за певних умов не можна було називати iмена божеств чи духовних iстот
(щоб вони не з´явились, почувши своє iм´я), i на
ïх означення вживались описовi формули: Той, що пускає стрiли
(Перун), Той, що живе в лiсi (Дух лiсу) i т. п. До сьогоднi подiбний
прийом використовується в народi, наприклад: Той, кого не згадують
опiвночi (чорт).
Первiсно iносказання мало утилiтарне значення вплинути на довкiлля,
свiт, щоб запобiгти стихiйним явищам природи, задобрити духiв чи
обдурити ïх. Наприклад, мисливцi, вiдправляючись на полювання, не
називали звiрiв справжнiми iменами, а вживали вигаданi назви, щоб таким
чином приховати своï намiри, ввести в оману духiв i притупити
пильнiсть звiрiв. Метафорична мова використовувалась при заручинах
(куниця, мисливець, слiди i т. п.), що мало забезпечити добрий хiд i
вирiшення справи сватання. Цей прийом зустрiчається i в
замовляннях, де словесно-образнi формули є символами певних
конкретних реалiй.
Табу трансформувались, як уже не раз пiдкреслювалось, у ряд пiзнiших
жанрiв. На основi первiсноï магiï, замовлянь, виникли
повiр´я, а магiчнi формули стали основою загадок, в основi яких,
на думку О. Потебнi, також була первiсна народна поетична символiка.
Саме тому цей жанр (зокрема тi твори, що вiдбивають давнi уявлення, риси
праслов´янського свiтогляду) дуже стiйкий за формою. Вiн майже не
змiнюється, оскiльки важко трансформувати закладений в ньому пласт
давньомiфологiчноï свiдомостi (що тепер перемiстився у
пiдсвiдомiсть i проявляється у архетипностi нацiонального
мислення).