Забавлянки

Окрiм пiсенноï лiрики, дорослi у спiлкуваннi з дiтьми створили
цiлий ряд непiсенних жанрiв. Г. С. Виноградов, один з перших дослiдникiв
дитячого фольклору, об´єднав цi твори спiльною назвою поезiя
пестування. Переважна бiльшiсть це невеликi поетичнi твори, якi
примовляють дорослi, пестячи немовля. Але не тiльки. Є й iншi
пiджанри, якi мають своє призначення i конкретнi функцiï.
Найближче до колискових пiсень за змiстом i характером стоять потiшки
або утiшки невеликi вiршики, якi промовляють дитинi перед тим, як
кладуть спати. ïхнє призначення заспокоïти дитину,
вплинути на ïï психiчний стан, щоб вона швидше заснула. Тексти
утiшок дуже подiбнi до колисанок, в них фiгурують тi ж дiйовi особи, що
в пiсеннiй лiрицi, найчастiше кiт, який допомагає приспати дитину:
Ой ти, коте-рябку,  Виженемо овечки,
Та вимiтай хатку.  Щоб по гiрцi не ходили,
А ти, котку сiрий,  Дiток малих не будили,
Та вимiтай сiни. Щоб вовницi не губили.
А ти, котку-котарю,  В нас вовниця дорогая,
Та вимiтай кошару.  У нас дитина малая.
Частина утiшок спрямована на те, щоб втихомирити дитину, коли вона
плаче:
Тихо, (iм´я дитини), не плач, Iде киця на мостику,
Киця принесе калач.  Несе калач на хвостику…
Спецiальнi примовляння використовуються пiд час колисання дитини з метою
не приспати ïï, а заспокоïти:
Гойда-да, хлiба нема.
Був буханець з´ïв баранець,
Була кришинка з´ïла дитинка…
Окремий цикл становлять потiшки, якими втiшають чи забавляють дитину пiд
час купання:
Купалися ластiв´ята  У любисточку купали.
Та в чару водицi, Живу воду наливали,
Щоб були ми бiлотiлi  Щоб здоров´я тiло мало,
Та ще й бiлолицi. Лиха-горенька не знало…
Тут неважко простежити зв´язок iз магiєю слова.
Найбiльшу групу забавлянок становлять пестушки коротенькi вiршики, якi
виконуються у поєднаннi iз своєрiдними рухами чи вправами,
якими дорослий пестить дитину, пiдбадьорює, спонукає до
певного виду дiяльностi i т. iн. Найпоширенiшими є варiанти
Ласочки. Гладячи дитину по руках, примовляють:
  Лася, Ласочка, де була?  Чим кусала?
  У лiсi.  Зубами.
  Що ïла?  Куди клала?
  Горiсi.  До мами.
У словесностi всiх слов´янських народiв є забавлянка Сорока
(або ïï рiзновиди чи варiанти). Вона пов´язана iз
пещенням дитячоï руки:
Сорока-ворона Дiткам кашку варила, На порозi студила, Ополоником мiшала,
Дiточок скликала…
(говорячи це, дорослий робить пальцем коловi рухи по долонi дитини, нiби
мiшаючи кашу):
Iдiть, дiти, по трiски, Дам вам кашi потрошки;
(говорячи, вiдбивають ритм короткими ударами, а тодi перебирають
пальчики дитини):
Тому дала, тому дала, тому дала,
А тому не дала, (мiзинчик),
Бо вiн ледар: дров не рубав, печi не палив, кашi не варив,
Дiток гулять не водив iди собi геть.
Полетiли …. (махають руками дитини, нiби крилами).
Дiтям дуже подобаються такi забавлянки, вони смiються, пробують
наслiдувати рухи дорослих. Подiбним є цикл пестушок,
пов´язаний iз пещенням ноги дитини. Як правило, це iмiтацiя
кування чобiтка:
Кую, кую чобiток,
Подай, мамо (тату i т. д.), молоток,
Не подасиш молотка,
Не пiдкую чобiтка… (При цьому вдаряють по нозi дитини пальцем).
Ряд поетичних текстiв супроводжують фiзичнi вправи дитини: розводячи
руки i ноги дитини, примовляють:
Потягусi, потягусi,  Росла-виростала,
На (iм´я) пестусi.  Щоб своïй мамцi Щоб (iм´я)
росла,  Скорiш в помiч стала.
Коли дитина уже самостiйно сидить, з нею бавляться Ладусi або Ладки.
Плескаючи ïï руками, говорять:
Ладки, ладоньки, ладусi,  Що ïли? Оладки.
Ой ладусi, ладки.  3 чим оладки? Iз медком
Де були? В бабусi.  Та солодким молочком.
Є тексти, якi використовують, навчаючи дитину ходити:
Дибки, дибки! Ходить котик по лавочцi, Водить кицю за лапочки: Диб, диб,
диб.
Окрему групу забавлянок становлять твори, якi виконуються дорослими пiд
час пiдкидання дитини на колiнi або нозi. Народна назва таких творiв
чукикалки (поширена в центральнiй та Лiвобережнiй Украïнi),
походить вiд початкових слiв багатьох цих текстiв Чук-чук, чуки (хоч
можуть бути й iншi звукосполучення: Гоп, гуци, а-та-та, якi iмiтують
ïзду на конi):
Ïде, ïде пан, пан,
На конику сам, сам, а за паном хлоп, хлоп
На конику гоп, гоп…
Простота побудови таких вiршикiв, милозвучнiсть приваблива для слуху
немовлят. Звучання звуконаслiдувальних слiв, якi супроводжують певнi
рухи, сприяють мовному та фiзичному розвитковi дитини. Такi вправи
захоплюють елементами гри, вони збуджують iнтерес, розвивають
емоцiйнiсть, спостережливiсть, розважають, а водночас дитина знайомиться
з навколишнiм свiтом, побутом, отримує нову iнформацiю про щоденне
життя людини, у цьому виявляється практичне значення забавлянок
для немовлят.
Для дiтей старшого вiку (35 рокiв) народ створив забавлянки, якi
побудованi уже не на фiзичних рухах чи елементах гри, а iнтерес дитини
захоплює сам текст. Вiн досить простий, щоб дитина могла його
зрозумiти, однак деякi його елементи збуджують цiкавiсть, сприяють
розвитковi уяви чи iнших видiв мисленнєвоï дiяльностi. Це
вiршованi казочки з елементами сюжетностi й оповiдальностi (напр., Пiшла
киця по водицю). Iнколи вони можуть виконуватися як пiсеньки на простi
мелодiï.
Деякi iз забавлянок мають форму гри з елементами випробувань. Наприклад:
  У лiсi був? Був.
  Вовка бачив? Бачив.
  Боявся? Нi. (В цей момент сильно дують в лице або плескають у
долонi з метою налякати, i, коли дитина мружиться, говорять: Боявся! i
знову…)
Дитина намагається довести що не боïться.
Iгрову форму має значна кiлькiсть забавлянок. Цiкава гра-забав-
лянка про анциборика:
Iшов анциборик через попiв дворик,
Нiс сокирку й топорик,
I мальовану торбу з пирiжками
  ïв би ти пирiжки?
  ïв би.
Тодi беруть дитину за вухо i приказують:
  Не ласуйсь, не ласуйсь… Iшов анциборик… i т. д.
  ïв би ти пирiжки? — Нi.
  Чом такого добра не хотiть, чом такого добра не хотiть?
Значна частина казочок-забавлянок має форму дiалогу, що становить
ланцюг питань та вiдповiдей, витриманий у межах одного логiчного ряду,
через що ïх можна назвати кумулятивними казочками:
■  Довбнi побили. Де тiï. довбнi? Черви поточили. Де тiï черви? Кури поклювали.
■  Де тiï кури? Коршаки похапали. Де тiï коршаки?
■  Полетiли на море. Де теє море?
■  Красками заросло.
■  Де тиє краски? Порвали Параски. Де тiï Параски?
■  Вийшли замiж.
■  За кого?
■  За паничiв.
■  Де тiï паничi?
■  Поïхали на войну.
Ласочко, ласочко, де ти була? В Бога. Що робила? Хусти прала. Щось
дiстала? Кусок сала. Де те сало? Пiд столом. Чим накрите? Постолом. Де
ти дiла? Кiшка вкрала. Де тая кiшка? Побiгла пiд пiч. Де теє
пiдпiччя? Вода затопила. Де тая вода? Воли випили. Де тiл воли? Таку
форму мають навiть деякi забавлянки для найменших; вони iнколи
виконуються пiд музичний супровiд.
Другу групу становлять казочки-небилицi, змiст яких будується на
дотепно скомпонованих алогiзмах та каламбурах. У них
розповiдається про те, чого не могло бути насправдi, а
видається, нiби це правда:
Ой у полi мужик комарами орав, Комарами орав, дубиною поганяв…
… Ой ти, дядьку, Мусiю, чи ти бачив чудасiю? Що попова кобила по
городу ходила, По городу ходила, поросята водила, Поросята кричать, вони
ïсти хотять, Вони ïсти хотiли, i знялись та й полетiли. I
знялись та й полетiли, у лiсочку на дуб сiли. У лiсочку на дуб сiли, усi
грушi поïли…
Дитина вчиться зiставляти факти i життєвi явища, i, зауваживши
невiдповiднiсть змiсту, сприймає казочку як комiчну. Це
ïï веселить i розважає. Звичайно, такi забавлянки
розрахованi на старших дiтей, якi починають мислити логiчно, вчаться
елементiв аналiзу, синтезу, порiвняння, зiставлення i т. п.
Третя група казочок-забавлянок безконечнi або надокучливi казочки вкрай
коротенькi вiршованi твори , де в жартiвливому тонi йдеться про якусь
несерйозну чи малоймовiрну подiю, яка розповiдається багато разiв,
не перериваючи оповiдi казочки. Механiзм безконечностi створюється
шляхом вiдповiдi на поставлене в кiнцi твору питання Чи казати знов з
кiнця?, Гарна баєчка, чи нi?, Розказати тобi ще?. Найпоширенiша по
всiй Украïнi казочка Був собi чоловiк Оажка:
Був собi чоловiк Сажка, На ньому сiра симражка. На головi шапочка, А на
штанях латочка. Чи хороша моя казочка?
  Ти кажеш хороша, i я кажу хороша.
  Був собi чоловiк Сажка… i т. д.
Текстiв цих казочок записано небагато (кiлька десяткiв), частина з них у
виглядi дiалогу:
  Ми з тобою йшли?  Ти кожух взяв?
  Йшли.  Взяв.
  Кожух знайшли?  Аде ж вiн?
  Знайшли.  Та що?
  Я тобi кожух дав?  Та кожух!
  Дав.  Та який?
А ми з тобою йшли?… I у формi безконечноï пiсеньки:
Був собi журавель та журавочка,  Або:  Купив циган порося,
Наносили сiнця повнi ясельця.  А циганка вовка.
Наша пiсня гарна й нова,  Оце пiсня ловка, ловка,
Починаймо ïï знова.  Ловка, та не вся:
Був собi журавель…  Купив циган порося…
Як зазначав В. Пропп, основна функцiя таких творiв вiдвадити дiтей, коли
вони дуже наполегливо вимагають оповiдати казку. Тому вони не
обов´язково повиннi закiнчуватися питанням, а можуть бути й iншi
форми:
Кажу, кажу казку  I про дiда Петруся,
Про бабу Палажку  От i казочка уся.
Коли дитина знову просить розповiсти казку, розповiдають ту саму
забавлянку.
Отже, коло забавлянок широке i рiзноманiтне i щодо особливостей
виконання (в залежностi вiд вiку дитини), i щодо тем, сюжетiв,
персонажiв. Однак, оскiльки слухачами є лише дiти, забавлянкам, як
i колисковим пiсням, характерна простота структури i поетики. Незалежно
вiд форми побудови (пiсенька, казочка, оповiдь, дiалог), усiм ïм
притаманне економне використання художнiх засобiв. Основна увага
зосереджена на самiй зображуванiй ситуацiï чи дiï, а тому
переважають дiєслiвнi форми, слова вживаються в ïх прямому
лексичному значеннi. Вiдсутнiсть тропiв компенсується жестами,
iнтонацiєю, мiмiкою, рухами. Найчастiшим засобом є епiтет
(золотi пiдковки, маленькi пальчики, сiрi бички), iнколи у формi
прикладки (мишка-шкряботушка, киця-мура).
Визначальне мiсце, як i в колисанках, займає звукове оформлення, а
тому поширенi алiтерацiï, асонанси, звуконаслiдування. Усi засоби
пiдпорядкованi можливостям дитячого сприймання, коли значення багатьох
слiв залишається недоступним, а увага зосереджується на
загальному звучаннi твору, отже, мають суґестивну природу.