Аналiз сцени з першоï дiï комедiï А. С. Грибоєдова "Горi вiд розуму&quot

Саме так починається сьоме явище першоï дiï в
комедiï “Горi вiд розуму”. “Ледве свiтло вуж на
ногах! i я у ваших нiг” — Чацкий цiлує руку
Софiï, розповiдає, як квапився, ремствує на
ïï холоднiсть. Лiза говорить, що вони iз Софiєю тiльки
що його згадували. Софiя пiдтверджує це, запевняючи, що докорiв
вони не заслужили. Починаються дитячi спогади, комплiменти, жарти.
Чацкий затверджує, що Софiя “розцвiла прелестно”,
iронiзує над загальними знайомими
“Знову побачити ïх менi призначено долею! Жити з ними
набридне, i в кому не знайдемо плям? Коли ж постранствуешь,
вiдвертаєш додому, i дим Батькiвщини нам солодкий i
приємний!”
У свiтовiй лiтературi не багато можна знайти добуткiв, якi, подiбно
“Горю вiд розуму”, у короткий строк здобули б настiльки
безсумнiвну всенародну славу. При цьому сучасники повною мiрою вiдчували
соцiально-полiтичну актуальнiсть комедiï, сприймаючи ïï
як злободенний добуток новоï лiтератури, що зароджувалася в
Росiï, що ставила своïм головним завданням розробку
“власних багатств” (тобто матерiалу нацiональноï
iсторiï й сучасного росiйського життя) — i власними,
оригiнальними, не позиковими засобами
Сюжетну основу Торуючи вiд розуму” склав драматичний конфлiкт
бурхливого зiткнення розумного, шляхетного й волелюбного героя з
навколишньою його вiдсталим середовищем реакцiонерiв. Цей зображений
Грибоєдовим конфлiкт був життєво правдивий, iсторично
достовiрний. З юного рокiв, буваючи в колi передових росiйських людей,
що вступили на шлях боротьби з миром самодержавства й крiпосництва,
живучи iнтересами цих людей, роздiляючи ïхнi погляди й переконання,
Грибоєдов мав можливiсть близько й повсякденно спостерiгати
найважливiше, характерне й хвилююче явище суспiльного побуту свого часу
— боротьбу двох мировоззрений, двох iдеологiй, двох життєвих
укладiв, двох поколiнь. У бесiдi iз Софiєю Чацкий устигає
порассуждать про виховання в московських будинках (”Клопочуть
набирати вчителiв полицi, числом поболее, ценою подешевше”)
згадати ïхнього вчителя, що вселяв, “що нам без нiмцiв
немає спасенья”; поиронизировать над звичаєм змiшувати
в розмовi французький i росiянин (”Панує смешенье мов
французького з нижегородським”) запитати про Молчалине: ”
чиЩе не зломив безмовностi печатки?.. А втiм, вiн дiйде до ступенiв
вiдомих, адже нинi люблять безсловесних”. Пiсля цiєï
бурхливоï балаканини Чацкого Софiя тихо зауважує: “Не
людина, змiя!”
Грибоєдов розповiв у своïй комедiï про те, що вiдбулося
в одному московському будинку протягом одного дня. Але яка широта в
цьому оповiданнi! У нiй вiє дух часу, дух iсторiï.
Грибоєдов як би розсунув стiни фамусовского будинку й показав все
життя дворянського суспiльства своєï епохи — iз
протирiччями, що роздирали це суспiльство, кипiнням страстей, ворожнечею
поколiнь, боротьбою iдей. У рамки драматичноï картини зiткнення
героя iз середовищем автор умiстило величезну суспiльно-iсторичну тему
перелому, що позначився в життi, тему рубежу двох епох —
“столiття нинiшнього” i “столiття минулого”.
Звiдси незвичайне багатство iдейного змiсту комедiï. У тiй або
iншiй формi й тiєю чи iншою мiрою Грибоєдов торкнувся в
“Горi вiд розуму” безлiчi серьезнейших питань суспiльного
побуту, моралi й культури, якi мали в декабристську епоху саме
актуальне, саме злободенне значення. Це були питання про положення
росiйського народу, придавленого гнiтом крiпосництва, про подальшi долi
Росiï, росiйський державностi й росiйськоï культури, про волю
й незалежнiсть людськоï особистостi, про суспiльне покликання
людини, про його патрiотичний i громадянський обов'язок, про нове
розумiння особистоï й цивiльноï честi, про силу людського
розуму й пiзнання, про завдання, шляхи й засоби освiти й виховання. На
всi цi питання вiдгукнувся генiй Грибоєдова, i вiдгук цей був
виконаний такоï гарячоï громадянсько-патрiотичноï
пристрастi, такого неприборканого обурення на зло й неправду, що комедiя
не могла не зробити найглибшого й разючого враження як на передовi кола
росiйського суспiльства, так i на табiр реакцiонерiв
Пiсля того як Чацкий на докiр Софiï iз приводу його лихослiв'я
виправдається й освiдчитися в коханнi: “Розум iз серцем не в
ладi… Велите ж менi у вогонь: пiду як на обiд”, а Софiя, у
свою чергу, сиронизирует: “Так, добре — згорите, якщо ж
немає?”, ïхня розмова буде перерваний Фамусовим.
Надалi виникає цiла галерея людських портретiв, якi в сукупностi
становлять щирий, нiчим не прикрашений огидний вигляд крiпосницького
суспiльства з його паразитизмом i своєкорисливiстю, чванством i
лакейством, мракобiссям i моральним розтлiнням
Отже, усе в суспiльствi один одного ненавидять. Коли читаєш цю
комедiю, здається, що все вiдбувається не в iнтелiгентному
суспiльствi, а в чеховськiй Палатi 6. Люди немов марять. Вони живуть на
цьому свiтлi тiльки лише для iнтриг, якi з боку виглядають божевiллям,
Чацкий — розумний, але вiн не любить людей, його навколишнiх, як,
втiм, що оточують не люблять його. У пiдсумку наступає боротьба
протилежностей, божевiльне суспiльство зi знаком мiнус, бореться iз
Чацким, якого, зрозумiло, слiд зазначити знаком плюс. Той у свою чергу
веде боротьбу з тупiстю, неграмотнiстю, вiдсталiстю й непоряднiстю
своïх же одноплемiнникiв
Божевiльним ви мене прославили всiм хором Ви правi: з вогню той вийде
непошкоджений,
Хто з вами день пробути встигне,
Подихає повiтрям одним,
И в ньому розум уцелеет.
Геть iз Москви! сюди я бiльше не ïздець
Бiжу, не оглянуся, пiду шукати по свiтлу,
Де ображеному є почуттю куточок!..
Карету менi, карету!
Цим монологом закiнчує А. С. Грибоєдов свiй добуток. I ми
розумiємо, що божевiльному Чацкому не уда- лось нiчого змiнити в
розумних людях. Остання реплiка Фамусова пiдтверджує це: Ах! Боже
мiй! Що стане говорити княгиня Марья Алексєєва!
Суддею є сам автор — вiн встає на сторону Чацкого й
повiдомляє його розумним, а всiх iнших дурними. Отут я повнiстю
згодний з позицiєю А. С. Грибоєдова. Але є одне але.
Так, Чацкий повернувся через границю. Так, вiн багато бачив, знає,
яка його цiль у життi. Але розумна людина нiколи не вступить у суперечку
з дурним, тим бiльше з дурним суспiльством. Навiщо А. С.
Грибоєдову треба було показувати Чацкого ще й з божевiльноï
сторони? А просто А. С. Грибоєдов покарав Чацкого за його розум,
назвавши сошедшим з розуму. Може, А. С. Грибоєдов хотiв описати
Росiю того часу? А може, задумав показати, що все в цьому свiтi безумно
й серед сонмища безумцiв важко перебувати одному-єдинiй розумнiй
людинi. Коштує тiльки комусь почати пiднiматися над всiма завдяки
своïй освiченостi, як збаламучене море безумцiв захлисне величезною
хвилею не має пiдтримки розумника. Того ж Чацкого. Так, менi
здається, що справа саме так i обстоит. Чацкий мимоволi показав,
що вiн розумнiше таких людей, як Фамусов, i той вiдразу ж оголосив
всьому суспiльству, мов, це найнижча людина у свiтi. Так кого ж уважати
розумним, якщо розумний серед божевiльних виглядає ще безумнiше?
Тiльки божевiльний може почати протистояння людям, що живуть собi на
втiху, адже ïх завжди все влаштовує, i вони не хочуть нiяких
змiн