ЮРIЙ IВАНОВИЧ ЯНОВСЬКИЙ (1902-1954)

Юрiй Яновський неперевершений майстер прози. Його твори збагатили
украïнську лiтературу хвилюючим духом епохи нечуваних битв i
пристрастей. Юрiй Iванович Яновський народився 27 серпня 1902 р. в
селi Майєрове (тепер с. Нечаïвка Компанiïвського району
Кiровоградськоï областi) в селянськiй родинi. Сiм'я мала дев'ятеро
дiтей; злиднi й нестатки змушували ïï кiлька разiв змiнювати
мiсце свого мешкання, з 1917 р. жили в Єлисаветградi, де батько
працював на заводi сiльськогосподарських машин. Далi
Єлисаветградське земське реальне училище, яке у 1919 роцi Юрiй
закiнчив на вiдмiнно, по закiнченню вступ до механiчного технiкуму, з
1919 по 1921 рр. поєднував навчання зi службою у рiзних установах.
В 1922 року ïде до Києва, вступає до Киïвського
полiтехнiчного iнституту (1922-1925), його одногрупником був майбутнiй
конструктор космiчних кораблiв Сергiй Корабльов. Проте iнститут
закiнчити не вдалось. Довелося повертатися до Єлисаветграда.

Це цiкаво Щоб всебiчно вивчити життя, по-справжньому
заглибитися в людську психологiю, Юрiй Яновський, як i Антон Чехов, i
Степан Васильченко , вважав, що письменник повинен мати не лiтературну
професiю. Проте стати iнженером-конструктором йому так i не вдалось
його виключено з комсомолу, вiд нього вiдвернулась кохана дiвчина.
Яновський змушений був повернутися додому. Причиною цьому стало те, що
поблизу Майєрового було вбито фiнагента, звинувачення впало на
Юркового дядька Петра Миколайовича. Згодом убивць знайшли, дядька було
реабiлiтовано, але в той перiод над родиною Яновських нависла
загроза.

Але пiд час навчання Юрiй Яновський брав участь у
лiтературнiй студiï iнституту, входив у театральнi кола столицi,
допомагав акторам i режисерам театру-студiï iменi Г. Михайличенка у
створеннi ряду вистав, виявляючи неабиякi знання фольклору, i написав у
спiвавторствi з С. Греєм гротескну п'єсу Камергер,
спiвробiтничав з групою киïвських панфутуристiв. У 1922 р.
Яновський пiд псевдонiмом Георгiй Ней в Киïвськiй газетi
Пролетарская правда надрукував перший вiрш Море росiйською мовою. Цей
перший вiрш був написаний Яновським ще тодi, коли вiн нi разу не бачив
моря це була данина книжнiй морськiй романтицi, адже море символ
свободи, уславлення людськоï мужностi. Але море Яновського це
уславлення людськоï солiдарностi, iнтернацiонального братерства
трудящих. З вiршами украïнською мовою Яновський уперше виступив у
1924 роцi. У газетi Бiльшовик було опублiковано вiрш Дзвiн i новелу А
потiм нiмцi тiкали. Ця новела була першим прозовим твором письменника,
далi вiн повнiстю перейшов на прозу. Наступного року Яновський видав
збiрку новел Мамутовi бивнi , до якоï включенi новели, створенi на
матерiалi конкретних подiй громадянськоï вiйни. Якийсь час
працював у редакцiï газети Бiльшовик, активно виступав як
публiцист, пiдписуючи своï статтi та нариси псевдонiмом Юр.
Юрченко. У 1925-1926 pp. працював на Одеськiй кiнофабрицi художнiм
редактором, у цей перiод надрукував збiрку новел Кров землi. Першi двi
збiрки раннього перiоду творчостi включили в себе романтичнi новели. У
цей же перiод Яновський написав два нариси про режисера О. Довженка
(Iсторiя майстра i вiдгук-есе про фiльм Звенигора (1927)). Написане 1927
року оповiдання В листопадi присвятив О. Довженковi. В Одесi створив
кiлька кiносценарiïв Гамбург, Fata morgana й iн. Про майстрiв кiно
в 1930 роцi опублiкував книжку нарисiв Голлiвуд на березi Чорного моря .
3 1927 жив у Харковi. Належав у рiзний час до Комункульту, Жовтня,
ВАПЛIТЕ, Пролiтфронту, але ця приналежнiсть була здебiльшого формальною.

Це цiкаво Народне життя було тим джерелом, до якого
Яновський щоразу припадав спрагло, благоговiйно, душа його прагнула бути
там, де вирувало життя. Вже пiсля смертi письменника було виявлено вже
забутий факт: коли в 1931 роцi театр Березiль вирiшив пiдготувати
виставу на честь колективу харкiвського Тракторобуду (спектакль
називався Народження гiганта), то тексти для нього написали Юрiй
Яновський i Мирослав Iрчан, i були це, здається, чи не першi
спроби в украïнськiй лiтературi написати про сучасний робiтничий
клас.

Хоча основних лiтературних успiхiв Ю. Яновський досягне в
прозi драматургiï, але писання вiршiв не облишатиме упродовж
усього життя. Кращi з них увiйшли до збiрки Прекрасна УТ (1928), що була
через чотири роки перевидана з деякими доповненням
и. Кiлька пiзнiших поезiй датуються сороковими i п'ятдесятими роками, в
друк не видавалися. Вони стали вiдомими лише пiсля смертi письменника,
коли вийшло перше п'ятитомне зiбрання його творiв 1958-1959). Пiдсумком
лiтературноï молодостi стали два романи Майстер корабля та Чотири
шаблi. Ю. Яновський i Микола Хвильовий — найвизначнiшi романтики в
украïнськiй лiтературi першоï половини XX ст. Як спiвець
морськоï романтики, Яновський найяскравiше виявив себе в першому
романi Майстер корабля. Роман Майстер корабля, створений письменником у
1928 роцi, являє собою мемуарну розповiдь То-Ма-Кi (Товариша
Майстра Кiно). Твiр був задуманий автором ще в часи роботи на Одеськiй
кiнофабрицi, а реалiзацiя цього задуму вiдбувалася пiсля приïзду в
1927 роцi до Харкова. Датою створення другого роману Чотири шаблi
вважається 1931 рiк. Того ж року Яновським було опублiковано
кiлька його роздiлiв в журналi Красная новь. Це гостро критикований i
довгий час заборонений роман, у якому знайшов романтичне вiдображення
стихiйний народний рух у добу вiдбудови украïнськоï
державностi. Пiсля опублiкування твору за Яновським потягнувся шлейф
звинувачень, нiби його роман творився на хвилi нацiоналiстичноï
романтики. Майже пiвстолiття роман Чотири шаблi залишався предметом
найбезглуздiшоï критики i був, по сутi, вилучений з лiтературного
процесу. Проте письменник продовжував лiтературну працю, виявивши себе i
як драматург. 1932 року вийшла окремим виданням п'єса Завойовники.
1935 р. опублiкування роману Вершники . За змiстом, життєвим
матерiалом й за художньою вагою Вершники один iз кращих творiв
радянськоï лiтератури про героïку громадянськоï вiйни. У
другiй половинi 30-х рокiв у письменника визрiває задум нового
епiчного твору Капiтани, але звершити задумане не вдалося. Зростання
таланту Яновського-драматурга позначене створенням романтичноï
трагедiï Дума про Британку (1937). Першi постановки п'єси
театральна критика не сприйняла. Пiзнiше ïï було перероблено,
i останнiй варiант вже не викликатиме так багато критичних нарiкань. За
ïï мотивами М. Вiнграновським було створено фiльм, а В.
Губаренком оперу. З 1939 року письменник живе в Києвi. У той час
було опублiковано п ‘єсу з сiльського життя Потомки . 1940
р. виходить збiрка дуже дотепних, сповнених живим гумором оповiдань
Короткi iсторiï, серед яких гостросюжетне оповiдання Шпигун,
дорожнiй нарис Дорога на Запорiжжя, романтичнi новели Чапай , Романтик ,
Червонарм , оповiдання монологiчного типу Василь Палiйчук, гуцул, Iван,
На зеленiй Буковинi кiлька портретних новел (Наталка, Ганна
Антонiвна). 1944 рiк вихiд збiрки новел Земля батькiв, до якоï
увiйшли твори: Коваль, Генерал Макодзьоба, Дiвчинка у вiнку, Яструбок,
Комiсар, Украïна . Кiлька рокiв (воєнних i повоєнних)
Ю, Яновський працював редактором журналу Украïнська лiтература (з
1946 р. Вiтчизна), в роки вiйни був вiйськовим кореспондентом, багато
ïздив по краïнi. На Нюрнберзькому процесi був одним iз
кореспондентiв радянськоï преси, що дало змогу написати цикл
хвилюючих репортажiв Листи з Нюрнберга (1946). 1945-1946 рр. робота над
романом Жива вода (1947), який у пiзнiшiй редакцiï (пiсля смертi
письменника) публiкувався вже пiд назвою Мир (1956). Твiр про
вiйськовий i трудовий героïзм народу у роки вiйни та
повоєнноï вiдбудови. Праця для людей була тiєю живою
водою, яка загоювала рани, нанесенi ворогом. Твiр спочатку був
сприйнятий схвально, але через деякий час зазнав руйнiвноï критики,
органiзованоï Л. Кагановичем. Письменник змушений був надрукувати в
Лiтературнiй газетi лист, у якому визнав i свою вiдiрванiсть од життя, i
формалiстичний задум роману, i шкiдливi деталi в ньому. Твiр довелось
переробляти. Не дивлячись на слабке здоров'я, Яновський довго
витримував тиск репресiй, але змушений був реабiлiтуватись перед урядом
циклом з мистецького погляду анемiчних Киïвських оповiдань, за якi
у 1949 р. отримав Сталiнську премiю. Ю. Яновський це ще одна трагiчна
постать в украïнськiй лiтературi. Талановитий майстер, автор
творiв, що збагатили украïнську лiтературу новими темами й iдеями,
був змушений виправдовуватись i пристосовуватись до режиму. Але,
незважаючи на гонiння з боку критики, спадщина письменника здобула
широке визнання читачiв. Не дивлячись на так звану капiтуляцiю перед
тоталiтарним реж имом, твори Яновського поруч з творчiстю таких
визначних майстрiв слова, як М. Хвильовий, М. Зеров, Максим Рильський ,
Є. Плужник шли в класичний фонд лiтератури украïнського
Вiдродження першоï половини XX столiття. Останнiм твором
письменника стала п'єса Дочка прокурора, у глядачi побачили за
кiлька днiв до смертi ïï автора. В останнi роки життя Ю.
Яновський створює сценарiï художнiх фiльмiв Зв'язковий
пiдпiлля (1951), Павло Корчагiн (за мовами роману М. Островського Як
гартувалася сталь, 1953) та сценарiй документального фiльму Микола
Васильович Гоголь 1952). 25 лютого 1954 р. Юрiй Iванович Яновський
помер.