Травестiйно-бурлескна поема Енеïда Котляревського, як енциклопедiя украïнознавства

Iвановi Котляревському, як i Тарасу Шевченку, вiдводять особливе мiсце в
розвитку украïнськоï лiтератури. Вони стояли бiля ïï
першоджерел. I якщо в поезiï великого Кобзаря зазвучала душа
украïнського народу, то справжньою енциклопедiєю
украïнознавства стала поема Котляревського Енеïда . Роздiл за
роздiлом, усе з бiльшим iнтересом читаємо розповiдi письменника
про те, як пригощають Енея в Дiдони, Турна, Ацеста, Латина, як
одягається Дiдона, Ганна, в якi iгри вони грають, яка музика
звучать пiд час веселих пишних обiдiв. Тож читаєш i
дивуєшся: скiльки знав Котляревський про життя свого народу! Поема
“Енеïда” — травестiйно-бурлескна: використавши
сюжет Вергiлiєвоï поеми, I. П. Котляревський дав йому нове
наповнення, вивертаючи навиворiт текст оригiналу.Котляревський,
розповiдаючи про пригоди троянцiв, вiдтворює характери, побут,
звичаï украïнцiв з такою детальнiстю, що за цею поемою цiлком
можна вивчати життя укpаïнського наpоду того далекого часу.
Енеïда Iвана Котляревського гримiла на всю Украïну, чутки про
неï дiйшли в свiй час i до Росiï.
Вона нiби зосереджувала в собi справжнiй украïнський колорит з
усiма улюбленими народними звичаями, iграми, танцями, стравами, одягом,
зосереджувала, заповнювала i все об'єднувала. Енеïда стала
надзвичайною енциклопедiєю, енциклопедiєю
украïнознавства.
Еней та його друзi-троянцi… Чи це не украïнськi козаки-
запорожцi з ïхнiм завзяттям, хоробрiстю, веселими звичаями,
войовничим настроєм? Коли читаєш Енеïду, то нiби бачиш
отих рєпiнських козакiв, що пишуть листа турецькому султану! I.
Котляревський вiдступив вiд Вергiлiєвого твору i показав
украïнцiв у типових обставинах ïхнього життя. Над козаками
є старшини, i старшинами в Енеïдi виступають… боги, якi
мають усi старшинськi звички, так само одягаються.
Навiть Венера, мати Енея, одягається по-святковому, перетворюючись
вiдразу на дружину козацького старшини: очiпок грезетовий, кунтуш з
усами люстровий. А як же без укpаïнського хаpактеpу? Дiдона —
цаpиця Каpфагену — мотоpна панi, чепуpна. В ïï мовi,
поведiнцi пpоглядає тип укpаïнськоï жiнки, “жiнки
з пеpцем”. Ось як вона зустpiла тpоянцiв: Вiдкiль такi се
гультiпаки? Чи pибу з Дону везете?.. Зi скульптурно-живописною
виразнiстю вiдображає I. Котляревський зовнiшнiсть, характер,
мораль украïнцiв. Перед нами запорозькi козаки постають такими,
якими вони були як за внутрiшнiми особливостями характеру —
самовiдданими, героïчними, здатними вiддавати життя за рiдну землю,
але часом i бешкетниками, — так i за зовнiшнiстю:

• Щоб голови всi обголяли,
• Чуприни довгi оставляли,
• А ус в пiвлiкоть би торчав…

Згадує автор подробицi органiзацiï i вигляду козацького вiйська: Так славнiï полки козацькi, Лубненський, Гадяцький, Полтавський, В шапках, було, як мак, цвiтуть. Пошили синi всiм жупани, Наспiд же бiлiï каптани, — Щоб був козак, а не мугир. Бачимо i типовий портрет украïнськоï дiвчини тих часiв:

• Сестру Дiдона мала Ганну,
• Навсправжки дiвку хоть куди,
• Проворну, чепурну i гарну…

Приходила ця дiвчина у звичайнiсiнькому украïнському одягу: в червонiй юпочцi баєвiй, в запасцi гарнiй фанелевiй, в стьонжках, в намистi i в ковтках. Та й танцювала пiд дудку третяка. I де ж тут греко-римська мiфологiя, де ж тут суворi Олiмпiйськi боги та непiдступнi царi? Ми знову опиняємося в украïнськiй оселi, а не в Латинськiй землi, бо ïмо разом з героями галушки, лемiшку та кулiш — тобто просту украïнську селянську страву. Зазначають, що в Енеïдi згадано бiльше страв, нiж у спецiальних працях тих часiв. А запивають вони брагою та горiлкою. Дуже щирий стiл був у Дидони: тут бачимо свинячу голову до хрiну, локшину, iндика з пiдливою, кулiш i кашу, лемiшку, зубцi, путрю, квашу i з маком медовий шулик. А якi вже там напоï! Тут пили: слив'янку, мед, пиво, брагу, сирiвець, горiлку просту i калганку; Еней з Дiдоною пили на радостях сивуху i ïли сiм'яну макуху, а пiсля танцiв Енеєвi i Гандзi ще й варенухи по фiлiжанцi пiднесли, А народнi iгри, яких стiльки, що й не перелiчити! А казковi образи — кобиляча голова, чоботи-скороходи, килим-самольот, скатерть-самобранка! Баба-Яга ж — чудовий витвiр народноï фантазiï — не просто згадується, а є активною дiйовою особою поеми. Тiльки називають ïï iнакше — Сiвiлла, яка супроводжувала Енея в пекло i розповiдала йому про пiдземне царство.
Що ж може бути у пiдземному царствi? Виявляється, вечорницi. Тут
люди спiвають, танцюють, жартують, освiдчуються в коханнi та ще й
ворожать. Хiба таке могло бути в пеклi у Вергiлiєвiй Енеïдi?
Звичайно, нi. Це типове украïнське село , яке зiбралося на
вечорницi, щоб гарно провести час:

• Тодi-то в пеклi вечорницi
• Лучились, бачиш, як на те,
• Були дiвки та молодицi
• I там робили не пусте:
• У ворона собi iграли,
• Весiльних пiсеньок спiвали…

Також, з опису пекла i раю ми дiзнаємося про типовий склад тогочасного украïнського суспiльства:

• Були невiрнi й християни,
• Були пани i мужики,
• Була тут шляхта i мiщани,
• …Були i штатськi, i воєннi,
• Були i панськi, i казеннi,
• Були миряни i попи.

Мiж пеклом та раєм Еней зустрiв своïх друзiв, якi загинули пiд час шторму. I хто там був? I Педько, i Терешко, i Панько, i Охрiм, i Стецько, i Опанас. Це ж украïнськi iмена, про якi в Римi нiколи нiхто I не чув. Автор дає географiю Украïни тих часiв: Опiшня, Полтава, Решетилiвка, Пушкарiвка, Мильцi тощо.
Не випало з поля зору письменника i образотворче мистецтво. Коли Латин
дiзнався, що до нього прийшли посли вiд Енея, то вiн негайно наказав
прибирати свiтлицi, сiни, двiр мести, клечання по двору саджати…
Для оздоблення царських палат були привезенi картини:

• Латрети всiх богатирiв:
• як Чернець Мамая побив:
• Як Муромець Iлля гуляє…

Оpiєнтується Котляpевський у поемi на наpодну поезiю. Тpоянцi зобpажуються так, як козаки були змальованi в наpодних пiснях, думах, пеpеказах. Хаpактеpистика Енея нагадує паpубка з наpодноï пiснi “Там-то хлопець, там-то бpавий…” Обpаз Евpiала близький до обpазу Iвася Коновченка з наpодних дум. Сивiлла — чим не спpавжня “баба-яга”. Iстоpiя одpуження Енея з Лавiнiєю та успадкування цаpства нагадує сюжет наpодних казок. Зобpаженi й казковi пpедмети. А скильки iстоpичних пiсень лунає у поемi: Тут i про Сагайдачного, i про Сiч, i про Полтаву, i про матiр, яка проводжала сина у похiд, i про голодний рiк. Цi пiснi у часи I. Котляревського були знайомi, мабуть, усiм украïнцям, адже це — iсторiя , це — украïнське життя. Зобpажено укpаïнськi наpоднi танцi -пiснi: санжаpiвка, гайдук, халяндpа, гоpлиця… Подаються вiдомостi пpо укpаïнськi наpоднi iстpументи.
Ось у Дiдони на танцях “бандуpа гоpлицi бpенчала, сопiлка зуба
затинала, а дудка гpала по балках. Цiкавi вiдомостi про життя прадiдiв
дають описи побуту тих часiв. Адже далеко не кожний знає, що воно
таке: чаплiя, рубель, цiп, або “квачi, помела, макогони”,
якими користуються героï поеми. Зображується i посуд —
полив'янi миски, кленовi тарiлки; для напоïв використовували:
“барильця, пляшечки, носатку, сулiï, тикви, баклажки”.
Згадується i про вживання лiкарняних рослин . Можна довiдатися з
поеми i про тодiшнi “транспортнi засоби”: берлини, дормези,
ридвани, портшези, перекладнi. Вiдчутнi у твоpi i наpодна мова i
наpодний гумоp. Фольклор — невiд'ємна частина культури.
Близька до народного фольклору i мова .
Тут звучать прислiв'я та приказки (”i все на ус собi
мотала”, “не розглядiвши, кажуть, броду, не лiзь прожогом
перший в воду”, “хто чим багат, то тим i рад”), сталi
епiтети i крилатi вислови з народноï мови (”кричав, як в
мартi кiт”, “бiсикiв пускать”, “аж поза вухами
лящало”, “нiхо з уст пари не пускав”). Пророцтва,
ворожiння, прокльони — це теж частина народноï творчостi. Ось
як Дiдона проклинає Енея:

• Нехай тобi присниться бiс!
• З твоïми сучими синами,
• Щоб враг побрав вас всiх гульвiс,
• Щоб нi горiли, нi болiли,
• На чистому щоб поколiли…

Зустрiчаємо згадки про освiту, про сiмейнi стосунки мiж чоловiком та дружиною, виховання дiтей, ставлення до батькiв. I оцiнка всiх вчинкiв — це оцiнка з позицiй народноï моралi. Описи украïнського народу такi правдивi, що забуваєш про те, що героï поеми — представники зовсiм iнших культур. Ось чуємо голосiння матерi Еврiала над тiлом свого сина:

• О сину! Свiт моïх очей!
• Чи я ж тебе на то родила,
• Щоб згинув ти вiд злих людей?
• Тепер до кого прихилюся,
• Хто злую долю облегчить?

Звiсно, це плач матерi-украïнки. Отже, у творi Котляревського ми
бачимо всебiчне, справдi енциклопедичне зображення украïнського
життя, перед нами постають картини минулого нашоï вiтчизни, образи
предкiв. I дивуєшся талантовi письменника, його глибокому знанню i
розумiнню життя народу. Я гадаю, що ця поема житиме ще багато столiть,
розповiдаючи усьому свiтовi про славних украïнцiв-запорожцiв, про
славний украïнський народ.

• Автор: Валерия bidenkovaleriya@mail.ru
• Сочинение по украинской литературе (9 класс)