Вселюдська трагедiя у поемi Iвана Драча Чорнобильська Мадонна

Митець потрiбен своєму народовi та й усьому свiтовi тiльки тодi,
коли вiн сучасний, коли його творчiсть iде по самому нерву життя, коли
вона зливається з криком його нацiï. Чорнобильська мадонна I.
Драча злилася з вiдчайдушним криком не лише народу Украïни, а й з
вiдчаєм усього людства. Бо дiйснiсть була страшнiша за найчорнiшу
вигадку:
сосни дощами спаленi, Лiзуть в очi лихою iржею У якiйсь несусвiтнiй
опалинi Денно й нощно блукають душею.
1986 рiк. Вiд Ради Мiнiстрiв СРСР. На Чорнобильськiй атомнiй
електростанцiï сталася аварiя, пошкоджено один з атомних реакторiв.
Вживаються заходи щодо лiквiдацiï наслiдкiв аварiï. Потерпiлим
надається допомога. Створено урядову комiсiю (Известия, 1986, 30
квiтня).
А моє поколiння в 1986 роцi тiльки переступило порiг школи.
Пройшло багато рокiв. А хлопцiв, якi зробили крок до подвигу,
немає. Не вiдали вони ще тодi, що вогонь був не найстрашнiшим
ворогом. Той, iнший, невiдомий, був пiдступнiший радiацiя. А може, не
тiльки радiацiя, а й убогiсть душ наших. Не навчили, не вберегли,
повiрили без оглядки науковому прогресу. Ми звикли, що коли народ здатен
розвязувати питання величезноï технiчноï складностi, що
ïх до Чорнобиля нiхто нiколи у свiтi не розвязував, а якщо я
замiсть Чорнобиля напишу Диканiвка, то що змiниться? Чому такi
розгнiванi сили вибирають саме мою краïну, що вони хотiли так
страшно сказати цьому нинiшньому вiку, вiд чого хотiли усiх нас
застерегти? I хоч у людей є очi але вони можуть не бачити.
Розкрити очi, розбудити серце таке завдання поеми I. Драча Чорнобильська
мадонна. Бо саме мати, народжуючи дитину, народжує народ,
майбутнє .
Украïнська мадонна! Яка ти? Поет хоче змалювати тебе такою, як
малювали богове мистецтво протягом тисячолiть вiд Рубльова до Леонардо
да Вiнчi, вiд Вишгородськоï Мадонни i до Сiкстинськоï, вiд
Марiï Оранти i до Атомноï Японки Цей образ не бутафорiя, не
прикраса у канвi сюжету. Зболено розмiрковує митець, i на аркушах
зявляються гiркi, пекучi слова. Iз них вiн творить свою поему, думки
тiсно звязуються з конкретними подiями, переплiтаються i створюють образ
святоï сили всiх святих образ украïнськоï жiнки
Чорнобильськоï Мадонни:
Ти намагався писати про Неï Вона пише тобою, Як недолугою ручкою,
нiкчемним пером, як олiвцем Хапливим i ошалiлим, покручем-олiвцем Ти
намагався ïï змалювати вона вмочила тебе в сльози i пекло, в
кров i жахiття: фарби такi ти подужаєш? Розпачу вистачить? Вiри
достане? А безнадiï? А проституйованого лахмiття достатку? А
розпачу з того, як ти колег своïх-вiшальникiв збивав мовчанням
своïм? Уже з перших рядкiв поеми вiдчуваєш, що душа поета
впiймала образ Мадонни на тлi атомноï епохи. Вiн пiдбирає
такi точнi слова, що, здається, тiльки вони здатнi донести в собi
суть думки:

• Я заздрю всiм, у кого є слова.
• Немає в мене слiв. Розстрiляли до слова.
• Мовчання тяжко душу залива.
• Ославленiсть дурна i випадкова.
• Я випалив до чорноти жури
• Свою прокляту одчайдушну душу
• I жестами, нiмий, возговорив

Хай жестами. Але сказати мушу. Один iз центральних образiв у свiтовiй поезiï образ жiнки. Iван Драч послiдовно розвиває традицiю нашоï лiтератури, зокрема традицiю шевченкiвську. У своïх творах поет не раз звертався до теми сучасноï жiночоï долi (вiрш Прання, Балада про дядька Гордiя, Троє яблук циганок, Балада про бляху та iншi), i завжди образ жiнки у його творчостi багатоликий i нiколи не скращений. Правда, у кожному конкретному випадку поет знайомився з життям конкретноï героïнi.
У своïй скорботнiй пiснi поет створив образ-узагальнення, образ-сим-
вол. Тут було що узагальнювати. I розповiдь солдата з будiвельного
батальйону, й осмислення лiтературних сюжетiв на тему Чорнобиля, i
роздуми пiд час вiдкритого чорнобильського суду в закритiй зонi, i
сучаснi проблеми з трагедiями фiзикiв-лiрикiв Це саме тi центри, з яких
складається твiр . Саме з них тягнуться, перегукуючись, лiнiï
драматичних, етичних, екологiчних, соцiальних, лiричних та iнших подiй,
в яких так чи iнакше вiдкривається образ Матерi.
Згадаймо назви роздiлiв з ïхнiми героïнями: Солдатська
мадонна, Трактористка, Хрещатицька мадонна, Скiфська мадонна, Баба в
целофанi наша мати, Невмируща мати У кожнiй iпостасi мати проживає
свою велику драму, драму реального життя. Не можу не навести уривок iз
роздiлу Хрещатицька мадонна:

• Який напiй ти в квiтень той пила,
• Коли, заквiтла сином, ти казала,
• Вiд Iрода себе не вберегла
• Тебе накрила та нечиста сила?!
• А хустка збилась так на головi,
• Що лисиною свiтиш, Божа Мати
• Я Божий слiд твiй бачу у травi,

Який боюсь i подихом займати. Пiсля проклятого року в Чорнобильськiй зонi солдати вирiзують i хоронять лiс. Щоранку виходячи на роботу, на пiску вони бачать слiд босоï жiночоï ноги. Генерал думає, що це слiди його матерi, яка тричi тiкала вiд сина з мiста в село . Та Iван Драч пропонує нам свою версiю:

• Бiгли босi слiди,
• А пiсок тiльки спалено вився,
• Шепотiв, шурхотiв,
• В стежку шлейфом свiтився,
• А ми нiмо дивилися
• От проява непевна яка!
• Може, мати пiшла в саркофаг

До Валерiя Ходемчука? Так, це слiди великих провин перед матерями, це слiди памятi, слiди звязкiв iз батькiвською землею i могилами свого роду. Скiльки стареньких, гордих, безпровинних бабусь залишилося доживати вiку в зонi у своïх хатах, наповнених радiацiєю. Це вже не художнiй вимисел поета, а гiрка правда, реальнiсть:

• I знов стара до хати
• Чимдуж чимчикувала,
• Де бусол i криниця,
• Де кiт ïï й корова,
• I де усе, що сниться

Без слова, лихослова. Палаюча, мов смолоскип, впала вона на третину рiчок та на джерела вод А ймення звiзди Полин Звiдки вона явилась, ця звiзда Полин iз ночей бiблейських чи вже з ночей прийдешнiх? Iван Драч дає нам свою вiдповiдь. Недбальство людське, жорстока ïхня невдячнiсть, глумлiння над Матiрю-природою, яка завжди була така добра до нас у своïй вiчнiй, безмежно терплячiй любовi, сучасна наука з ïï фантастичною, не завжди контрольованою i, можливо, не до кiнця пiзнаною могутнiстю призвели до катастрофи ХХ столiття:

• ось фiзик прибiг. Дивна для мене ця мить.
• Яка ж я йому соломяна оборона?!
• Шепоче вiн болiсно: Вона мене не простить

Не простить Чорнобильська мадонна Як художник Iван Драч оригiнальний i неповторний. Як влучно вiн використовує виражальнi можливостi бурлеску, коли пише про бабу в целофанi нашу матiр:

• Чого це Ви, бабо, корову узули?
• А що радiацiя, Ви, мабуть, не чули?!
• В синових чоботах взута корова
• Нехай же пасеться i буде здорова.
• I бабi ще дасть до вiдра молока.
• Така замашна i молочна така.
• Чого це Ви, бабо, уся в целофанi?
• Хiба ж я газет не читаю, чи як?
• Корову видою на свiтаннi,
• Взую, одягну й веду за рiвчак

Звучать у поемi i лiричнi iнтонацiï, якi вмiщюють цiлу гаму почуттiв та думок. Автор вдало вплiтає в поетичнi вирази термiнологiчну та наукову лексику:

• Було все мов на лезi,
• Якому все стинати
• I квiтку прямо в цезiй
• Поцiлувала Мати.
• Все плакало на сонце,
• Не хтiло помирати
• I квiтку прямо в стронцiй
• Поцiлувала Мати.

Чорнобильська катастрофа оголила пекучi проблеми, якi ми приховували самi вiд себе. Вона рентгеном просвiтила мiй народ i винесла на поверхню виразки, якi не менше руйнують людину, нiж сама радiацiя.
Це ненаситництво, апетит, якого не погамувати навiть у найчорнiшi
хвилини людського страждання.
Знаходились i мародери, для яких всенародне горе було щасливою нагодою,
щоб нагодувати свою ненаситну пельку:

• Аж раптом рипнули дверi.
• Щось сунуло вже до хати,
• Лiхтарем ïï шмагонуло,
• Матiр Божу стало здiймати,
• Скриню стару одчинило,
• сорочку взяло з поликами,
• Дихало перегаром,
• збиткувалося над вiками

Так описав I. Драч цих нелюдiв у своïй поемi. А зараз що змiнилося? А нiчого.
Закiнчився суд, де на лавi пiдсудних були людцi, що займали державнi
посади. Моя память зафiксувала лише деякi прiзвища: О. Озеров, В.
Пантейлюк, Якушевський Вони набивали кишенi зеленими, продаючи липовi
довiдки про участь у лiквiдацiï катастрофи столiття. Говорять, що
такi грошi не приносять щастя! Коли ж це для нас стане аксiомою?
Не лише Iван Драч у своïй творчостi звернувся до
чорнобильськоï трагедiï, але так ïï осмислити i
зумiти вiдтворити словами з сучасних поетiв, мабуть, не змiг би нiхто.
Бо вiн художник, якому немає скутих норм. Вiн норма сам, вiн сам у
своєму стилi.
Скорботна пiсня нашого поета допоможе зупинитися, поглянути навкруги i
вiдповiсти хоча б собi на його риторичнi запитання:
Оце ми дожились, нема де правди дiти: На людськi душi впала вже напасть.
Iти нема куди i нiде рвати квiти Начастувалися святих причасть. (Н.
Замулко) Вчимося всебiчно осмислювати, перевiряти на надiйнiсть,
людянiсть, на моральнiсть чи безморальнiсть данайськi дари ХХ столiття,
бо прийшла наша черга.