Розумiння головного конфлiкту твору Андерсена Снiгова королева

Кай та Герда жили в гармонiйному свiтi, сповненому любовi, троянди
символ ïхнього щасливого дитинства, ïхньоï любовi одне до
одного, до оточуючого I свiту та до Бога. Учнi пропонують такi назви
свiту героïв: “Свiт троянд”, “Свiт любовi”,
“Свiт гармонiï та дружби”. Колiр, що найбiльше
пiдходить свiту гармонiï та дружби, рожевий колiр троянд. Троянда
складний i багатоплановий символ у свiтовiй лiтературi. Лiтературнi
алюзiï, якi викликає образ троянди, нескiнченнi. Це троянда
Маленького принца (фiлософська казкапритча “Маленький принц
” А. де СентЕкзюперi); троянди Майстра та Маргарити улюбленi квiти
героïв; троянда з казки В. М. Гаршина “Казка про жабу й
троянду”; троянда з казки О. Уайльда “Соловейко та
троянда” та iн.
Образ троянди в творчостi Г. К. Андерсена посiдає важливе мiсце.
Низка назв казок письменника мiстять у собi слово “троянда”:
“Равлик та трояндовий кущ” , “Ельф трояндового
куща”, “Троянда з могили Гомера”.
Символ свiту Кая та Герди, ïх дружби, любовi одне до одного:
“… батьки часто дозволяли хлопчику та дiвчинцi ходити один
до одного в гостi по даху й сидiти на ослiнчику пiд трояндами. I що за
веселi iгри влаштовували вони тут!” Символ християнськоï
вiри: “Троянди цвiли все лiто чудово, як нiколи. Дiвчинка вивчила
псалом, в якому теж йшлося про троянди; дiвчинка спiвала його хлопчику,
думаючи при цьому про своï троянди, i вiн пiдспiвував ïй:
Троянди квiтнуть… Краса, краса! Скоро ми побачимо малого Христа.
“
Крижане серце хлопчика не вiдчуває теплоï краси троянд, не
може любити анi людей, анi Бога, i тому Кая вабить холодна, правильна,
проте бездушна краса снiжинок: “Кожна снiжинка здавалась пiд склом
значно бiльшою, нiж була насправдi, i була схожа на розкiшну квiтку або
десятикутну зiрку. Справжнє чудо!
Бачиш, як майстерно зроблено! сказав Кай. Це значно цiкавiше за справжнi
квiти! I яка точнiсть! Жодноï неправильноï лiнiï! Ах,
якби вони не танули!”
Автор за допомогою антитези створює двi протилежнi системи
цiнностей: живi почуття та холодний рацiоналiзм, який визнає свiт,
де панує точнiсть iде немає “жодноï
неправильноï лiнiï”. Хлопчику з крижаним серцем мiсце
саме у володiннях Снiговоï королеви. Снiгова королева досягла
своєï мети забрала хлопчика, який посмiв насмiхатись з
неï.)
Поцiлунок ïï був холоднiший за кригу, пройняв його холодом
наскрiзь i дiйшов до самого серця, а воно й без цього стало вже
наполовину крижаним. “Поцiлунок Снiговоï королеви повнiстю
вiдгороджує Кая вiд свiту, де люблять, страждають, радiють;
остаточно забирає його не тiльки фiзично, а й духовно вiд Герди.
За допомогою поцiлункiв люди передають свою любов один до одного,
поцiлунок Снiговоï королеви остаточно вбиває в серцi Кая живi
людськi почуття, таким чином, антитеза допомагає читачевi глибше
зрозумiти прiрву, що пролягла мiж Каєм та Гердою.
Героïня знаходиться в гармонiйному зв'язку з природою, з оточуючим
ïï свiтом:” Кай помер i бiльше не повернеться! сказала
Герда.
Не вiрю! вiдповiло сонячне свiтло.
Вiн помер i бiльше не повернеться! повторила вона ластiвкам.
Не вiримо! вiдповiли вони.” Посилює зв'язок казки Г. X.
Андерсена з народними казками, пригадаємо нiмецьку народну казку
“Панi Метелиця”, пасербиця теж спiлкується з пред
ставниками природнього свiту, казку О, С. Пушкiна “Казка про
мертву царiвну та сiмох богатирiв”, яка, як вiдомо, написана на
народнiй основi. Царевич Єлисей у пошуках нареченоï теж
звертається до сонця, до мiсяця, до вiтру:
К красну солнцу наконец Обратился молодец.
“Свет наш солнышко! ты ходишь
Круглый год по небу, сводишь
Зиму с тёплою весной,
Всех нас видишь под собой.
Аль откажешь мне в ответе?
Не видало ль где на свете
Ты царевны молодой? Я жених ей”.
Герда маленька дiвчинка, ïï страшать випробування, якi чекають
на неï. Зворушлива спроба вiддати черевички рiчцi намагання
повернути Кая швидким шляхом. Герда дуже любить Кая i ладна вiддати
найцiннiше, що є в неï (новi черевички, на думку дiвчинки з
бiдноï сiм'ï, дiйсно коштовна рiч): “ Чи правда, що ти
взяла мого названого братця? Я подарую тобi своï червонi черевички,
якщо ти вiддаси його менi!… тодi вона зняла своï червонi
черевички, що були ïй дуже дорогi, i кинула ïх у рiчку.”
Бабуся дуже привiтно зустрiла дiвчинку, проте той факт, що вона
замикає дверi на ключ, свiдчить про те, що стара не
збирається вiдпускати Герду, що на свою гостю дивиться, як на нову
iграшку. Стару дiйсно цiкавить тiльки власне задоволення, ïï
зовсiм не схвилювала розповiдь Герди про долю Кая. На думку автора,
егоïзм, дотримання тiльки власних iнтересiв можуть принести людям
стiльки ж лиха, як i вiдверте зло: “I вона продовжувала
розчiсувати кучерi дiвчинки, i чим довше чесала, тим бiльше Герда
забувала свого названого брата Кая… I ось вона пiшла в садок,
доторкнулася своïм костуром до всiх кущiв троянд, i тi, як стояли,
розквiтлi, так усi й опустилися глибокоглибоко пiд землю, i слiду вiд
них не залишилося. Старенька боялася, що Герда, якщо побачить
ïï троянди, згадає про своï, а там i про Кая, i
втече.” Як бачимо, в цьому свiтi троянди теж знищено, тепер як
символ пам'ятi.
Троянди уособлюють свiт Кая та Герди, сповнений гармонiï, любовi та
добра. Герда прагне повернути цей свiт будьякою цiною, i заплакала
дiвчинка через те, що усвiдомила: в садочку староï чаклунки вона не
в гостях, а у в'язницi. Тодi дiвчинка сiла на землю й заплакала. Теплi
сльози впали якраз на те мiсце , де стояв ранiше один з трояндових
кущiв, i як тiльки сльози намочили землю кущ миттю вирiс з неï,
такий свiжий, квiтучий, як ранiше.