Сатеричне зобаження дiйсностi у байках Глiбова

Леонiд Глiбов своïми творами зробив великий внесок у розвиток
украïнськоï лiтератури. Безперечно, головна його заслуга
байки. Саме в них найкраще вiдбився свiтогляд письменника демократа,
гуманiста, прозвучала гостра критика крiпосницькоï дiйсностi i тих
нових вiдносин, якi зароджувались у суспiльствi. Вiдомо бiльш 100 байок,
кожна з яких додає свою рису до загальноï картини цього
суспiльства, створеноï митцем. Завдяки народному колориту, гострiй
iдейнiй спрямованостi, високiй художнiй майстерностi, твори Л.Глiбова
увiйшли до класичноï спадщини байкарства, поставили його iмя поряд
з iменами Езопа, Крилова, Сковороди.
Витоки байкарськоï спадщини Глiбова можна знайти в оточуючiй його
дiйсностi. Вже раннi байки талантливого письменника вiдображали стосунки
крiпакiв i крiпосникiв, банкрутство крiпатства як суспiльне явище,
хижацький егоïзм, несправедливiсть суду, чиновнiцьке засляння. У
своïй творчостi письменник яскраво вiдобразив цi картини знущань,
втiлив iдею засудження такого устрою, пiднесення громадянськоï
свiдомостi. В образах хижакiв тваринного свiту байкар розкриває
перед читачем характери реальних поневолювачiв народу, досягає
широких узагальнень, надає типовостi зображуваному. Байка Вовк i
Кiт розвиває традицiйний байкарський сюжет. Але народний колорит,
що досягається мовною майстернiстю Глiбова, збагачує
розповiдь, i це дозволяє пiдкреслити наростання народного гнiву
проти хижакiв вовкiв, якi постають перед загрозою видимоï смертi: А
дуже Вовковi не хочеться умерти (бо ще вiн не нажився, бач!). У байцi
вiдчутний iронiчний тон оповiдача, спрямований проти суспiльного
хижацтва. Особливоï гостроти набуває прислiвя: Хоч сядь, та й
плач, яким пiдкреслюється назрiвання конфлiкту. Таке вживання
прислiвяв, використання динамiчних зворотiв народноï розмовноï
мови надає оригiнальностi стилю Глiбова. Прихованою рогрозою
гнобителям звучать останнi рядки твору:
Нi, нашi козаки ще з розуму не спали,
Щоб Вовка од бiди сховали!
Безправне становище накрiпаченого селянства знайшло своє
художнє вiдображення i у найвiдомiйшi з байок Глiбова Вовк i Ягня.
Автор викриває хижацьку психологiю помiщикiв крiпосникiв. Вовк, як
уособлення агресивноï, грубоï сили, тримає себе
хозяïном життя, звинувачує бiдне Ягня в усiх грiхах, готуючи
розправу. Майстерною є мовна характеристика персонажiв, побудована
на контрастi. Лютий Вовк:
Нащо се ти, собачий сину,
Тут каламутиш берег мiй?
I несщасне, беззахисне ягня:
Нi, паночку
Водицi я не сколотив.
Елементи лiризму лише загострюють сатитичне спрямування: тривогу за долю
скривджених. Непротивлення злу i насильству не допомагає вижити.
Люди, якi пiдкоряються силi, не можуть звiльнитися вiд гнiту. Перед
читачем не окремий епiзод, а своєрiдне узагальнення тогочасного
суспiльства, де
нижчий перед вищим гнеться,
А бiльший меншого кусає та ще й бє.
Саме так набуває виразностi демократично гуманiстичне спрямування
байки, сюжет якоï творчо iнтерпретувався письменниками рiзних епох.
Зразком викривально сатиричного твору може бути байка Щука, у якiй
справедливий гнiв оповiдача спрямовано на крiпосницький суд. Сатиричне
слово автора гостро висмiює суддь, байкар спрямовує iронiю
проти хабарництва, яке пишним квiтом розцвiло у крiпосницьких судах:
Щука та частенько,
Як тiльки зробиться темненько,
Лисицi й шле
Таким чином, Глiбов в алегоричнiй формi показував безправнiсть
простоï людини перед законом, для якого значення мають тiльки
грошi. Змiнювались часи, а разом з ними змiшувались i теми байок
видатного украïнського майстра слова. Але незмiнною залишалась iдея
викриття недолiкiв самодержавного суспiльства. Байки, написанi Глiбовим
пiд час реформи та в першi роки пiсля скасувння крiпатства, сповненi
цього ж
викривального пафосу. В багатьох байках письменник змальовує
занепад крiпасницького господарства, висмiює помiщикiв, якi не
змогли пристосуватись до нових умов (Охрiмова свита, Мiрошник).
Скориставшись сюжетом вiдомоï байки I.Крилова Мельник, письменник
спрямував вiстря сатири саме на викриття крiпосникiв. Твiр
починається характеристикою Мiрошника. Колись вiн був добрим
хозяïном; мав хороший млин, але поступово занедбав господарство.
Ледачий Мiрошник, що не гаразд за дiло брався, бiльше спав. Навiть коли
вода прорвала гребло, не порухнувся. В дидактичнiй частинi байки автор
розкриває використану алегорiю, наголошуючи на марнотраствi i
виродженнi панiвних верств.
Пiсля скасування крiпатства самодержавство вишукує новi форми для
визиску i серед нихземства. У байцi Ведмiдь — пасiчник висмiюються
вибори до цих органiв. Дотепну характеристику лiсовому електорату
надає автор: У темнiм лiсi, за горами, зiбравсь усякий звiр. Вони
обирають пасiчника, i хитра Лисичка дає пораду: Ведмедика
кликнуть!. Малi й великi пани знаходяться у цьому питаннi спiльну мову,
хоча всi знають, що Ведмiдь тягатиме мед. Так i сталося. Давнiй злодiй
почав хозяйнувати на громадськiй пасицi за старою звичкою.
Тут автор зазуджує не лише злодiйнуватого Ведмедя, але й тик, хто
йому потурає. Нарештi, його притягли таки до суду i покарали:
замкнули на зиму в берлозi з медом. У байках Л.Глiбова нового перiоду
творчостi вiдображенi суперечностi капiталiстичного суспiльства.
Наповнюючи алегоричнi образи реальним життєвим змiстом, вiн
збагачує ïх новими iнтонацiями, вводить у новi сюжети нових
героïв. У байцi Цуцик автор одразу дає повну характеристику
обоïх героïв. Патлатий Цуцик живе у панських покоях, цiлком
задоволений: Живу я в горницях, на килимах катаюсь, частенько з
паночками граюсь. Вiн завдяки пiдлабузництву пробивається нагору,
байдужий до страждань друга. На контрастi побудовано характеристику
Бровка, дворового пса. У нього справдi собаче життя:
Двiр сторожу i день i нiч,
А як не в лад загавкаєш на пана,
То ще й пiд боки натовчуть.
Але таке становище не вбиває у ньому почуття гiдностi. Вiн
усвiдомлює своє рабське становище, його протест виражае лише
у пошепки вимовленому: Щоб ти сказився!. На думку автора, система
породжувала й такi негативнi явища в суспiльствi, як улесливiсть i
лакейське прислужництво.
Проблемi змiсту людського життя присвячена байка Мальований стовп. Перед
читачем не просто алегорiя, а глибокий роздум письменника над вiчним
питанням. Є рiзнi шляхи, можна перекотиполем прожити, можна
залишити по собi память, можна мальованим стовпом простояти на
життєвiй дорозi. Твiр починається iдилiчною картиною, коли
нiчна тиха, мов гарiвниця тая, прибралося у зорi золотi. Мiж вербами
стоïть одинокий стовп i згадує своє минуле. Колись вiн
теж був деревом, перемовлявся з червоною калиною. Але часи пройшли, i
тепер вiн лише вестовий стовп на дорозi. Алегорiя досить прозора,
оскiльки байку звернено до людей службi, чиновникiв, що забувають про
своє корiння i перетворюються на такi стовпи:
Нехай вона на буде
Мальовним Стовпом.
Л.Глiбов вiдомий не лише як байкар, а й як поет лiрик, що залишив кiлька
творiв перлин укр. поезiï (Пiсня, Журба), якi стали народними
пiснями. Вiн вiдомий своïми публiтистичними виступами, фейлетонами,
водевiлями. У своïй творчостi митець зумiв органiчно поєднати
мякий гумор, гостру сатиру i глибокий лiризм. Майстерно використавши
творчi надбання попередникiв, вiн пiднiс укр. сатир. байку на новий
художнiй рiвень. Байки Л.Глiбова є не лише досконалими мистецькими
творами, але й виявом тонного психологiзму та розумiння ïх автором
людськоï душi.