Усього й треба, що вчитатися

До проблеми адаптацiï технологiï “нове утворення” для класно-визначеноï форми навчання
Усього й треба, що вчитатися
- боже мiй,
Усього й справи, що забаритися
над строкою —
Не пролистиуть нетерпеливою
рукою,
А затриматися, прочитати
i перечесть…
Але от цього — “забаритися над строкою” — саме найчастiше не вдається чи школярам те в силу завантаженостi програми, особливо в 10 — 11 класах, чи те в силу формального вiдношення до лiтератури, як до фiзики або математики. Хоча, мабуть, у фiзику ïм частiше трапляється “затриматися, прочитати й перечесть”. Особливiсть же словесностi саме в тiм i складається, що й учень, i вчитель можуть i не “вчитуватися” — для здачi iспиту цiлком достатньо пiдручника, навiть не самоï книги, а саме пiдручника. Так, для iспиту досить. А для душi?
“Екскурсiя в музей лiтературних героïв” допоможе вчителевi хоча б мало-мало наблизити учня до добутку, героєвi, письменниковi. Часто користуватися такою формою органiзацiï урокiв не можна — вона вимагає великоï кропiткоï роботи, пiдготовки й, так сказати, “матерiальноï” i в якiмсь ступенi артистичноï. Напевно, можна назвати це рольовою грою, але не хочеться — занадто важливий результат подiбного “уроку”. Схема, у загальному-те, простий: клас дiлиться на групи по 4-6 чоловiк, вибираючи те або iнше iз запропонованих учителем добуткiв (iнодi дозволяється запропонувати своє, якщо воно вписується в загальну тему); дається певний час на читання цих добуткiв; нарештi, на уроцi дiти одержують завдання пiдготувати музейну експозицiю або по книзi, або героя (героïв) книги. I отодi починається бажане для кожного теперiшнього вчителя: “забаритися над строкою”, — починається ажiотаж навколо добутку, вишукується цiлий каскад деталей-експонатiв, пошук колiрноï гами “музею”, звукового оформлення екскурсiï. Причому все це дiє й в 5, i в 11 класах, така “гра” захоплює, дух змагальностi пiдстьобується
Завжди роблю так, щоб по одному добутку готувалася не одна група; пiд час пiдготовки, консультуючи хлопцiв, “по секретi” дiлюся: а в “них” т же саме, подумайте, пошукайте, може, щось бiльше оригiнальне знайдете, бiльше цiкаве, чим у суперникiв. На першому уроцi, звичайно, “експонати” розглядаються ними поверхово, тi, що на очах. I це теж добре — для розумiння авторського задуму важливо все: i перший, i другий плани
На наступному уроцi учнi одержують остаточне завдання:
1) пiдготувати експонати для демонстрацiï (естетическое оформлення;
      як у будь-якому музеï, етикетки для кожного предмета — у
      дусi часу, добутку);
2) розташувати предмети так, щоб у ходi екскурсiï вiдновлювався
      сюжет оповiдання (адже не все в класi читали його);
3) продумати “легенду” кожного експоната (чому це важливо
      для розумiння характеру героя, його ролi, авторського задуму,
      iдеï добутку);
4) передбачити “iзюминку” — сюрприз своєï
      екскурсiï (музичний супровiд, iнсценiвки-iлюстрацiï,
      спецеффекти); 5) розподiлити ролi в групi, оформити своï вiзитки
      й вiдповiдно до них виступити на екскурсiï (директор музею,
      екскурсовод, хоронитель, реставратор, художник, автор, герой,
      вiдвiдувач музею й т.д. — часом хлопцi придумують настiльки
      несподiванi ролi, що екскурсiя перетворюється майже в
      спектакль);
5) отхронометрировать час (10 — 15 мiнут).
Екскурсiя триває 1 — 2 уроки — залежно вiд кiлькостi груп, добуткiв. Пiсля виступу групи можливi й навiть заохочуються питання
Особливо люблять хлопцi “єхидно” запитати, чому той або iнший експонат, явно присутнiй в оповiданнi, залишився музеєм непомiченим, адже “це так елементарно” тому-те й тому^-те. I, звичайно, приємно слухати, коли хтось iз групи з достоïнством парирує цей випад, тим бiльше радiсно, якщо питання було передбачено, але ще краще, якщо — немає (у цьому саме й полягає роль учителя — непомiтно пiдготувати групи так, щоб вони були на висотi, як питаючi, так i що вiдповiдають; у жодному разi не можна пускати все на самоплив, але й не заорганiзовувати).
Якщо пiдготовка забирала тривалий час, шкода праця хлопцiв, можна надати ïм можливiсть запросити у свiй музей хлопцiв з iнших класiв або iнших паралелей. Як правило, у ходi таких екскурсiй “музейнi працiвники” удосконалюють своï експонати, щось додають, щось забирають, заводять книгу вiдкликань
Iдея подiбноï форми уроку виникла не випадково, народилася вона з Майстернi по методу французькоï групи “Нове утворення” (ЖФеН). Методика цiєï групи ґрунтується на традицiях i французькоï, i свiтовий педагогик, включаючи iдеï вiльноï школи Л. Толстого, творчi пошуки Виготського, досягнення росiйських учених i практикiв, Макаренко, ельконина й iн. В основi поведiнковоï структури уроку — демократизм, творчiсть, вiра в себе, ведучий принцип: “Здатнi всi!”.
Зовнi Майстерня (ательє, демарш) нагадує проблемний урок, але будується по чiтко продуманiй системi завдань, поступово в ходi спiльноï роботи дiти як би конструюють власне, породжене ними знання
Робота починається зi слова або образи, фрази, предмета, мелодiï, тексту, малюнка… Це так званий iндуктор. Далi кожний учень висуває свою гiпотезу, створює свiй проект, вiдштовхуючись вiд поставленого завдання. Перш нiж оголосити перед усiма рiшення проблеми, учнi обмiрковують ïï iндивiдуально, потiм обговорюють ïï в малiй групi, тобто навчання ведеться в постiйному дiалоговому режимi
Порiвняння власноï знахiдки з iншими неминуче виявляє слабiсть або неповноту прийнятоï поодинцi гiпотези. Ця ситуацiя усвiдомлення невiдповiдностi свого знання називається розривом. I завершується Майстерня рефлексiєю, виступом майстри, що пiдводить пiдсумки
Отже, алгоритм процесу роботи Майстерноï такий:
6) iндуктор — початок, що мотивує творчу дiяльнiсть усiх;
7) робота з матерiалом (текст, схеми, фарби, моделi…);
3) спiввiднесення своєï дiяльностi з дiяльнiстю iнших (як би самооцiнка й самокорекцiя);
8) розрив, що народжує iнформацiйний запит (звертання до
      довiдникiв, пiдручникам i т.п.).
Майстерня дозволяє розширити можливостi визначеноï органiзацiï навчання, хоча засновники ïï категорично проти використання майстернi в рамках звичайноï школи. Але я, будучи скореною формою органiзацiï навчання, не була задоволена результатами, одержуваними в ходi роботи Майстернi;
занадто мiзерними вони менi здавалися в порiвняннi з витратами сил i часу вчителя. Уже третiй рiк мучуся над проблемою адаптацiï технологiï “Нове утворення” (Майстерня) для класно- визначеноï форми навчання. Це дуже складно, адже звичайна Майстерня триває 4 — 5 годин безупинно. Реально у звичайнiй школi це практично нездiйсненно. Але от принципи роботи застосувати виявилося все- таки можливо. Сполучення в одному видi роботи й iндивiдуальноï, i груповий, i колективноï форм навчання сприяє тому, щоб розвивалися й могли реалiзувати себе всi учнi
Бажання провести Майстерню повноцiнно, продуктивно пiдштовхнуло до думки, що пiдготовчу роботу можна провести на декiлькох уроках, частина дати додому, а основну роботу сполучити на двох уроках. Майстерня можлива й на уроцi лiтератури, i на уроцi росiйськоï мови. Така методика була перевiрена й дала гарнi результати при проведеннi Майстерень “Словникова робота як засiб розвитку мовлення” — 7 клас, “Типи тексту. Я розповiм вам про себе…”, “Солоний урок” — 8 клас, “Стилi мовлення. Колобок” — 9 клас