Уроки iсторiï, якi ми маємо знати

Iсторiя народу, його культура тi компоненти без яких неможливе
повноцiнне iснування людства, бо, як говорять, без минулого немає
сьогодення, без сьогодення немає майбутнього. Тож i хочу нагадати
своïм ровесникам деякi сторiнки iсторiï Украïни. Можна
було б починати розповiдь вiд монголо-татарськоï навали, яка не
тiльки знищила нашу державнiсть, а й фiзично вигубила народ, так
пiдiрвала бiологiчнi сили, що вiн став легкою здобиччю сусiдiв, попав до
них у неволю. Однак всупереч несприятливим обставинам фiзичнi й духовнi
сили народу поступово зростали, нагромаджувались. Про це свiдчать
численнi повстання, найбiльшим з яких була нацiонально-визвольна
боротьба 1648-1654 pp. пiд проводом Богдана Хмельницького Украïнi в
оточеннi могутнiх сусiдiв не пощастило вибороти незалежнiсть.
Переяславська угода сала новим поворотним пунктом у нашiй iсторiï,
новим напрямком, умовами, що визначали наше буття до останнього часу. I
я, мабуть, вiдновлю в памятi тi найголовнiшi вiхи, якi характеризують
цей шлях.
Що найбiльше вразило мене як людину, що осмислено сприймає ту чи
iншу iнформацiю? Вiдповiдаю: тi сторiнки, якi повязанi зi знищенням
духовностi. Згадаймо 1667 рiк, коли була пiдписана Андрусiвська угода,
згiдно з якою Украïну було подiлено мiж Польщею та Москвою. Доля
украïнського народу вирiшувалася без його представникiв: на
переговори украïнську делегацiю не було допущено. Найбiльш згубною
подiєю яка започаткувала деукранiзацiю украïнцiв було
пiдпорядкування православноï Киïвськоï митрополiï
Московському патрiархату.
Далi розпочалося вiдверте переслiдування украïнськоï мови.
Росiйський цар Олексiй Михайлович вiдверто вимагає знищення всiх
книг, друкованих украïнською мовою. Вiн називав цi видання
воровськими i пророкував смертну кару тим, хто не буде виконувати його
циркулярiв.
Катастрофiчною виявилася для мешканцiв Украïни спроба I. Мазепи
унезалежнитись вiд Москви. Послiдовник Богдана, Iван Мазепа прагнув
налагодити дружнi полiтичнi стосунки зi Швецiєю. Смiливий виступ
украïнського гетьмана викликав величезне незадоволення царського
двору. I як результат вирiзано упень усiх жителiв тодiшньоï столицi
Украïни м. Батурина; почалося нищення освiтньоï системи,
друкарень, бiблiотек i т. iн. За наказом Петра I кiлькiсть учнiв
украïнського походження в Києво-Могилянськiй академiï
була зменшена з 2000 тисяч до 161. Кращих викладачiв переведено на
роботу з Києва до Росiï. У звязку з цим почався духовно-
культурний занепад украïнського суспiльства. Петро 1 не обмежився
цими дiями. Ганебним вчинком росiйського уряду можна назвати спалення
багатющою бiблiотеки Києво-Печерськоï лаври, де зберiгалися
украïнськi лiтописи, акти ще з княжоï доби; започаткування
цензури; вивезення до Москви архiву украïнства за Катерини II,
котра вщент зруйнувала Запорозьку Сiч
Кажуть, якими б звивистими тернистими шляхами не йшла iсторiя , але рано
чи пiзно завершує вона свiй суд по правдi, доходить до
тiєï iстини, яка колись заплуталася в часi i просторi та й
вала в оману цiлi поколiння. Минувшина нашого краю також непроста i
неоднозначна. Украïна то переживала часи свого розквiту, то
пiддавалася великiй руïнi, то балансувала на переломах. Той, хто
отримував тимчасову перемогу на тому чи iншому етапi розвитку
суспiльства, утверджував своє виключне право на iсторичнi
висновки, виступав iстиною в останнiй iнстанцiï. Можливо, саме тому
так довго доводиться нам чекати на остаточне слово щодо багатьох i
багатьох подiй, якi переживала нацiя, щодо багатьох ïï синiв,
яких то славили, то ганили.
Сьогоднi настав час, коли повертаються до народу Украïни iмена тих
героïв, якi були забутi, згадки про кого обплутували тенета
неправди. Мабуть, якраз в цьому виявляється справедливiсть суду
iсторiï. Церковне закляття, тавро зрадника, перетворення славного
iменi на синонiм вiроломства такою стала духовна розправа над гетьманом
Iваном Мазепою.
Де козак, там i слава, говорить народне прислiвя. Та трапляється
так, що зрадлива слава засинає, мовчить до пори до часу. Щоб знову
вона заговорила,
повинне змiнитися життя суспiльства, моральнi цiнностi, якi в ньому
сповiдуються, вiдновитися iсторична справедливiсть.
Це вже останнiм часом стало вiдомо, що вклад гетьмана Iвана Мазепи в
духовне життя гетьманськоï Украïни неоцiненний. Саме за його
гетьманування досягає особливого пiднесення, напруження та
розквiту украïнська культура, освiта, наука, мистецтво. Дехто з
науковцiв навiть називає той час перiодом мазепинського ренесансу
i стверджує, що здобутками його ще довго послуговувалися тi, хто
цiнував все нацiональне, кому болiла руйнацiя держави. Деяким з витворiв
того часу вдалося витримати вiйни, розрухи i дожити до сьогоднiшнього
часу. Ще й досi на Чернiгiвщинi, Киïвщинi, в Переяславi, багатьох
iнших мiстах збереглися деякi храми i будови того часу. Адже коштом
Iвана Мазепи, за його настановами i смаками споруджувалися новi i
перебудовувалися старi церкви. Свiдками тiєï доби можна
назвати будинок Киïвськоï академiï, славнозвiсний мур Києво-
Печерськоï лаври. Та й взагалi саме в перiод гетьманування Iвана
Мазепи Киïв вiдродився як духовний центр Украïни.
Вже не знайти вiдомостей про батуринський палац Iвана Мазепи, але i вiн,
певно, був вершиною архiтектурних досягнень тогочасноï
Украïни. А скiльки полотен, гравюр, зразкiв рiзьблення, створених в
той перiод, втрачено у вирi вiйн i революцiй, якi прокотилися
територiєю Украïни за останнi вiки.
I поширення високоï освiти в Украïнi, створення сприятливих
умов для розвитку наук теж характерна ознака доби гетьманування Iвана
Мазепи. Головним культурно-науковим осередком стала тодi Могилянська
колегiя, яка зумiла вистояти в страшнi часи Руïни. Але вона не була
єдиним закладом для навчання украïнських дiтей. Поруч з нею,
пiд опiкою гетьмана Мазепи, швидко зрiс ще один науковий осередок
Чернiгiвська колегiя, що мiстилася в Борисоглiбському монастирi. Перелiк
того, що здобула Украïна за гетьманування Iвана Мазепи можна вести
далi й далi.
Кожну людину заведено судити по справах. Бо слова то тiльки полова, яку
розвiє вiтер. Чому так повернулася наша вiтчизняна iсторiя, що
добрi справи одного з найосвiченiших гетьманiв нiби занесло пiском,
завiяло вiтром забуття? Тепер вже важко знайти iстину, зрозумiти ïх
справжню цiну для Украïни. Але залишилися свiдчення очевидцiв,
найчастiше iноземцiв, яких приводила до Украïни та чи iнша потреба.
Змальовують вони Iвана Мазепу людиною освiченою. Дуже любив вiн
вставляти в свою мову латинськi цитати i знав латину добре. I не тiльки
латину. Були при його дворi два лiкарi-нiмцi. З ними розмовляв Мазепа
нiмецькою. З iталiйськими майстрами, що працювали в його
резиденцiï, iталiйською. Говорив i польською. Про французьку казав,
що знає не дуже добре, хоч у молодих лiтах вiдвiдав Париж. Але
частiше вiн мовчав i слухав iнших.
Особистiсть Iвана Мазепи неоднозначна. Це неодноразово засвiдчено в
iсторичних джерелах. Але безперечно те, що саме своєю
неоднозначнiстю вiн приваблював, i особливо тих, хто володiв даром
художнього слова. У свiтову лiтературу Iвана Мазепу ввiв Вольтер,
змалювавши його життя i долю в Iсторiï Карла XII. Про нього написав
поему Байрон, йому присвячували твори невiдомi автори.
I хоч йдеться про лiтературнi працi, а в деяких творах навiть
використано народнi перекази та легенди про Мазепу, однак вони так тiсно
переплелися з iсторiєю, що по них теж можна вивчати минувшину
нашоï Батькiвщини. Прикро лише, що таку увагу i повагу до
украïнського гетьмана виявляли iноземцi, а не його земляки. Той же
Вольтер зазначав, що Мазепа вирiшив досягнути незалежностi, створивши з
Украïни могутню державу. Байрон в своïй поемi Мазепа
зображує його героєм, людиною безсмертноï душi, що
безстрашно дивиться в обличчя смертi, не розбираючись в мiрi добра i
зла. I хоч добра та зла в життi цього гетьмана Украïни назбиралося
чимало, але найчастiше зображують його героєм. Таким, як у
Байроновi поемi: вiн не втрачає сили духу у безлюдному степу,
привязаним до спини коня. Цей образ часто порiвнювали з образом
Прометея, прикутого до скелi.
Прометей дав людям вогонь. Чи зумiв би Iван Мазепа дати Украïнi
незалежнiсть? Знову ж таки сьогоднi не знайти вiдповiдi на це запитання.
Все сталося так, як сталося. Але, напевно, потрiбно шукати вiдповiдь на
iншi запитання: Чому ми так надовго забули про Iвана Мазепу?, чому його
роль в нашiй iсторiï звелася до одного-єдиного вчинку, за
який пiддали анафемi, покарали забуттям?
Ми стоïмо, Братiє, мiж двома проваллями, готовими нас
пожерти, коли не виберемо шляху для себе надiйного, щоб ïх
обминути, писав гетьман Украïни Iван Мазепа, доля якого один з
урокiв нашоï iсторiï. Життя Iвана Мазепи суперечливе, сповнене
шляху мiж проваллями, як i iсторiя нашоï держави.
Суперечливими були порухи украïнськоï спiльноти впродовж
всього свого буття. Часи гетьмана Мазепи також не становили виключення.
Недарма ж написав вiн у своïй Думi:
Всi покою щиро прагнуть, А не в єден гуж тягнуть: Той направо, той
налiво, А все браття: то-то диво! Невесела картина розгортається в
цiй його Думi. Просить вiн зжалiтися Бога над Украïною, сини
якоï не вкупi: той знається з поганинами, той ляхам за грошi
служить, третiй Москвi вiрно услужуєт. На жаль, дуже часто в життi
украïнському саме так i вiдбувалося: кращi сини ïï не
могли дiйти спiльноï згоди задля щастя своєï
Батькiвщини. Кожен дбав лише про щастя власне. Гiркою краплею i сьогоднi
озивається заклик Iвана Мазепи з його Думи : I ви, панство
полковники, Без жадноï полiтики, Озьмiться всi за руки, Не
допустiть горкой муки. Чиïсь вчинки засуджувати легко. Важче
зрозумiти порухи чужоï душi. Про союз Iвана Мазепи з шведським
королем Карлом XII часто говорять, як про вiдчайдушний акт прориву до
свободи, що гетьман подвигнувся, як урочисто зазначалося в преамбулi до
Конституцiï Пилипа Орлика 1710 року, правдою i ревнiстю за
цiлiснiсть отчизни.
Присягаючи на хрестi перед Орликом у чистотi своïх намiрiв, гетьман
Iван Мазепа клявся, що вчинок свiй здiйснив не для приватноï
власноï користi, не для вищих гонорiв, не для бiльшого збагачення,
не задля якоï-небудь iсторiï, але для общого добра матки
моєï отчизни бiдноï Украïни. В Батуринi на
Чернiгiвщинi на честь гетьмана Украïни Iвана Мазепи встановлено
памятний знак, на якому викарбувано: Вклонiмось цiй землi! З неï
черпав снагу гетьман Украïни Iван Мазепа, з iмям якого повязане
славне i трагiчне в iсторiï твоєï Вiтчизни.
Суд iсторiï На, нього сьогоднi винесено iмя i дiла гетьмана Iвана
Мазепи. Його справа переглядається, як переглядається iнодi
справа у звичайному земному судi, у звязку з тим, що вiдкрилися новi
факти. Вiтер iсторiï, який розвiяв память про цього сина
Украïни по чужих свiтах, повернув свiжим струменем знову на ту
землю, яка для гетьмана Мазепи завжди була найрiднiшою.
I вже вiд сучасного украïнського суспiльства залежить дуже багато:
зрозумiти тi уроки, з якими повязане, як тепер вже доведено, славетне
iмя гетьмана Iвана Мазепи, зробити висновок i своєï
непростоï минувшини, чи залишитися осторонь розумiння того, що
створення нових культурних i духовних цiнностей, розвиток громади
великою мiрою залежить вiд усвiдомлення власноï нацiональноï
гiдностi i обєктивного ставлення до власноï iсторiï.