Украïна — краïна смутку i краси

Украïна краïна смутку i краси Це дiйсно гарна держава. Вона
добре розвинена, родюча на кориснi копалини, ґрунти. Варто лише
озирнутися i ти закохаєшся в неï. Але вернувшись на декiлька
рокiв назад, можна помiтити невелику кiлькiсть краєвидiв, якi
зараз, на жаль, не чарують наше око. Колись Павло Тичина, перебуваючи на
Чорнобильщинi, писав про цю землю щедру на врожаï, гомiнку в
селянських турботах:
Осокори iз грушею перемовлялися
I незвично так о цiй порi зачмихав трактор.
I бабахкання на весь Чорнобиль розляглось
В Чорнобилi Iз щоденника
Це було колись, тодi Чорнобиль не асоцiювався iз страшним лихом ХХ
столiття. А нинi поля i луки, лiси i озера, рiчки i ставки Чорнобильщини
тяжко враженi невидимою чорною хворобою. Як вирок недолугостi i
безглуздю звучать рядки Лiни Костенко:
Загидили лiси i землю занедбали.
Поставили АЕС в верхiвях трьох рiчок
То хто ви є злочинцi, канiбали?!
Ударив чорний дзвiн. I досить балачок
I мертвi, i живi, i ненародженi
Нiкого з вас довiку не простять! Горе впало на Украïну, зачепило
Бiлорусь i Росiю. Стан навколишнього середовища нашоï краïни
достатньо погiршився. Було забруднено землю i повiтря, змертвiло багато
водойм, непридатною для вживання стала в них риба. На мою думку, кожна
людина не має морального права стояти осторонь екологiчних турбот,
бо все менше залишається на землi мiсць, де людина почувала б себе
в цiлковитiй безпецi. Але чому народжуванiсть зараз набагато менша нiж у
1940 роцi? Чому пiсля цiєï дати показники почали знижуватися?
Всi ми знаємо вiдповiдь на це запитання. Пройшла Велика Вiтчизняна
Вiйна i забрала за собою багатьох людей (переважно чоловiкiв). Бiльшiсть
сiмей залишилось без мужнього плеча, нацiя не могла розвиватися далi. Та
народ все одно йшов i вiрив, що нам колись буде приємно дивитися
на синє небо, слухати спiви пташок та бути щасливими саме в
Украïнi. Саме ця думка присутня в вiршi Володимира Сосюри:
Знов весна прилине, пiсня соловïна
Мiж дерев розсипле перепливний смiх.
Лютий ворог згине, встане Украïна ,
Пiсля днiв безумних i ночей страшних.
Також ми можемо побачити таке висвiтлення i в листi до матерi Яблочкина
Павла: Ти не плач. Я не помер, а пiшов вiд вас, мамо, як багато хто
пiшли. Пiшли ми в боротьбi за народ, змiтаючи iз землi варварство,
рабство. Пiшли для свiтлого майбутнього, не тiльки нашого, але й всiх
народiв землi Будуйте, живiть, трудiться, навчайтесь i, якщо ви нам
хочете подякувати, в коротку годину дружнiше розбийте ворога i рани
вiйни залiкуйте, i для всiх щасливе життя творiть
Так, Украïну можливо назвати краïною смутку. Адже, вона
втратила стiлькох синiв i дочок! Згубила декотрi своï
краєвиди! А чого ж ïï називають краïною краси,
веселоï пiснi? Бо наша Вiтчизна цiлком впевнена, що за неï
є кому заступитися. I так буде завжди! Завжди буде яскраво свiтити
сонце, жваво щебетатимуть дiтлахи та будуть поспiшати летiти пташки з
далеких краïв у свою кохану Батькiвщину!
Вона прийшла, прийшла визволення година,
Як музика , братам звучить гарматний грiм,
Iз попелу встає прекрасна Украïна
I руки простяга визвольникам своïм