У кожного свiй хрест i своя доля (за новелою Василя Стефаника Камiнний хрест)
Василь Стефаник писав коротко, влучно i страшно. Кожна його новела
— це окрема картина трагедiï селянського життя. Доля
подарувала йому можливiсть жити серед прекрасноï природи Карпат
— вiн народився у селi Русовi неподалiк старовинного Снятина, що
на Станiславщинi. А писав вiн не про лiси i полонини, а про
трагедiï людськi. Чому? Чи не бачив чудовоï природи? Чи не
.iюбив ïï? Менi здається, саVе тому й писав вiн страшно,
бо болiло йому дуже… Його Iiатькiвщина — це просто рай. Тут
би жити людинi й радiти. Але люди тiкають з його рiдних Карпат, кидають
рiчну землю…
Новела Камiнний хрест — це ще одна сторiнка трагедiï
захiдноукраïнського селянства. Iван Дiд ух, головний герой твору,
змушений покинути рiдне село , своє господарство, яке наживав
потом i кров'ю: То як тягнули снопи з поля або гнiй у поле, то однако i
на конi, i на Iванi жили виступали. Вiн, якi тисячi селян Захiдноï
Украïни, вирiшив вибратися в далеку Америку, в прославлений обi-
тованний край. Вiн ïде туди заради своïх дiтей — сини
почули про Канаду, про райське життя в нiй i не хочуть бiльше лишатися;
в Галичинi, терпiти злиднi. А Iван весь вiк прожив тут, у цьому
гуцульському краï. Тут би хотiв i померти… Куди йому
вириватись в таку далеку путь, за океан? Адже вiн вже старий, немiчний.
Дiстався Iвановi у спадок пiщаний горб — де i вся земля! На цьому
горбi i пiдiрвав Iван своє здоров'я: носив важкi мiшки з
гноєм, удобрював землю. Оберiгав його, як дитя. На ньому ж хотiв i
бути похованим. Перед вiд'ïздом до Канади вiн затяг на горб
камiнний хрест, де викарбував своє i жiнчине iм'я. Iван знав, що
вже нiколи не повернеться на Батькiвщину. А цей хрест — це його
умовна могила, а для односельцiв — пам'ять про сусiда. Особливо
вражає в новелi сцена прощання з сусiдами. Вона нагадує
похорон. Але ж люди ще живiï Вони нiби ховають себе живцем. Василь
Стефаник передав почуття тих, хто ïхав за океан ще в тi далекi роки
(мається на увазi емiграцiя кiнця XIX ст.).
А що дiється на Украïнi зараз? Люди ïдуть, шукаючи
притулку десь у чужих свiтах. ïдуть, шукаючи достатку,
матерiальноï рiвноваги. Чи всiм ïм там добре, на чужинi? Хто
знає. Може, комусь i краще. А хтось, можливо, тужить i в ситостi.
Бо не той там снiг. .1 солов'ï не тi. I матiолою не пахне вечорами.
Менi дуже хочеться дожити до того часу, коли наша Украïна стане
багатою й економiчно незалежною. Щоб не ïхали нашi люди свiт за очi
у пошуках кращого життя. Коли це буде? Сподiваюсь -буде. Бо нам тут
жиги. I дiтей ростити. I пiсень спiвати.
