КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/u_kojnogo_sviy_hrest_i_svoja_dolja.dhtml

	У кожного свIй хрест I своя доля (за новелою Василя Стефаника КамIнний хрест) Василь Стефаник писав коротко, влучно i страшно. Кожна його новела — це окрема картина трагедiï селянського життя. Доля подарувала йому можливiсть жити серед прекрасноï природи Карпат — вiн народився у селi Русовi неподалiк старовинного Снятина, що на Станiславщинi. А писав вiн не про лiси i полонини, а про трагедiï людськi. Чому? Чи не бачив чудовоï природи? Чи не .iюбив ïï? Менi здається, саVе тому й писав вiн страшно, бо болiло йому дуже… Його Iiатькiвщина — це просто рай. Тут би жити людинi й радiти. Але люди тiкають з його рiдних Карпат, кидають рiчну землю…
 Новела КамIнний хрест — це ще одна сторiнка трагедiï захiдноукраïнського селянства. Iван Дiд ух, головний герой твору, змушений покинути рiдне село , своє господарство, яке наживав потом i кров'ю: То як тягнули снопи з поля або гнiй у поле, то однако i на конi, i на Iванi жили виступали. Вiн, якi тисячi селян Захiдноï Украïни, вирiшив вибратися в далеку Америку, в прославлений обi- тованний край. Вiн ïде туди заради своïх дiтей — сини почули про Канаду, про райське життя в нiй i не хочуть бiльше лишатися; в Галичинi, терпiти злиднi. А Iван весь вiк прожив тут, у цьому гуцульському краï. Тут би хотiв i померти… Куди йому вириватись в таку далеку путь, за океан? Адже вiн вже старий, немiчний. Дiстався Iвановi у спадок пiщаний горб — де i вся земля! На цьому горбi i пiдiрвав Iван своє здоров'я: носив важкi мiшки з гноєм, удобрював землю. Оберiгав його, як дитя. На ньому ж хотiв i бути похованим. Перед вiд'ïздом до Канади вiн затяг на горб камiнний хрест, де викарбував своє i жiнчине iм'я. Iван знав, що вже нiколи не повернеться на Батькiвщину. А цей хрест — це його умовна могила, а для односельцiв — пам'ять про сусiда. Особливо вражає в новелi сцена прощання з сусiдами. Вона нагадує похорон. Але ж люди ще живiï Вони нiби ховають себе живцем. Василь Стефаник передав почуття тих, хто ïхав за океан ще в тi далекi роки (мається на увазi емiграцiя кiнця XIX ст.).
 А що дIється на УкраÏнI зараз? Люди ïдуть, шукаючи притулку десь у чужих свiтах. ïдуть, шукаючи достатку, матерiальноï рiвноваги. Чи всiм ïм там добре, на чужинi? Хто знає. Може, комусь i краще. А хтось, можливо, тужить i в ситостi. Бо не той там снiг. .1 солов'ï не тi. I матiолою не пахне вечорами. Менi дуже хочеться дожити до того часу, коли наша Украïна стане багатою й економiчно незалежною. Щоб не ïхали нашi люди свiт за очi у пошуках кращого життя. Коли це буде? Сподiваюсь -буде. Бо нам тут жиги. I дiтей ростити. I пiсень спiвати.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/u_kojnogo_sviy_hrest_i_svoja_dolja.dhtml