Твори Гете

До найвизначнiших творiв першого перiоду творчостi належать драма Ґец фон Берлiхiнґен iз залiзною рукою i роман Страждання молодого Вертера. У 22 роки Ґете був уже знаменитий у межах Нiмеччини як автор нацiонально-iсторичноï драми Ґец фон Берлiхiнґен. П'єсу написано у франкфуртський перiод життя поета (1771-1773), пiд час його найбiльшого захоплення штюрмерством. Особливий успiх драма мала у молодi, яку приваблював ïï бунтарський пафос.
Ґете створив драму нового типу, якоï ще не знала нiмецька лiтература . Написана всупереч канонам класицизму, в дусi iсторичних хронiк Шекспiра, п'єса вражала сучасникiв драматизмом сценiчноï дiï, гостротою конфлiктiв. Широке тло зображених iсторичних подiй потребувало порушення класицистичного принципу єдностi мiсця. Цi подiï вiдбуваються в рiзних мiсцях: у лицарському замку, при дворi бамберзького єпископа, в пiдземеллi, у в'язницi, де гине Ґец. Тому декорацiï змiнюються кiлька разiв протягом однiєï дiï (у 3-й дiï 22 рази).
Мова п'єси також не вiдповiдає законам класицизму. Ґете вiдмовляється вiд вiршованоï форми як засобу iдеалiзацiï i вдається до реалiстично зниженоï прозовоï форми. Персонажi драми використовують мову, наближену до розмовного стилю, насичену архаïзмами i дiалектизмами, народними прислiв'ями та афоризмами.
У п'єсi вiдтворено цiлу iсторичну добу. Автор звертається до подiй XVI ст. Це був героïчний перiод в iсторiï Нiмеччини. Час породжував людей високого героïчного зльоту та дiï. Саме ïх Ґете свiдомо протиставляв своïм далеким вiд героïзму сучасникам. Молодий письменник iдеалiзував давнiх нiмцiв, епохи великих соцiальних потрясiнь, Реформацiï та Селянськоï вiйни. Головнi i другоряднi персонажi п'єси, що є учасниками iсторичних подiй, представляють усi соцiальнi верстви середньовiчноï Нiмецькоï iмперiï: це безвладний iмператор, обмеженi й жадiбнi князi, iмператорськi лицарi, нюрнберзькi купцi, ученi, юристи, ченцi, найманi солдати та ïхнi начальники, селяни, цигани. Велика кiлькiсть рiзних за характером дiйових осiб, введення масових народних сцен усе це суперечило класицистичним канонам.
Iсторичним джерелом п'єси стала автобiографiя справжньоï iсторичноï особи лицаря Ґеца фон Берлiхiнґена. Реальний Ґец був розбiйником, що грабував купцiв на великих дорогах, отже, це постать негативна, навiть порiвняно з князями. Проте головний герой п'єси молодого Ґете лицар iз залiзною рукою особистiсть iз високорозвиненим почуттям незалежностi i справедливостi. Автор змальовує своєрiдного середньовiчного бунтiвника- iндивiдуалiста, як бурхливого генiя свого часу, суворого самовладця в дикий, анархiчний час. Ставлення селян до Ґеца, ïхня довiра i симпатiï до цiєï простоï, чесноï i мужньоï людини зробили героя драми справжнiм народним героєм. Його популярнiсть серед народу надзвичайно велика, саме Ґеца селяни обирають ватажком пiд час повстання.
Ґец переконує селян вiдмовитися вiд розбiйницьких дiй. Вiн визнає справедливiсть ïхнiх вимог, але засуджує криваве бунтарство i беззаконня. Його полiтичний iдеал могутня держава пiд владою iмператора, де лицарi живуть у злагодi з простолюдом i охороняють його мирну працю. Герой п'єси трагiчно гине. Це суперечить iсторичним фактам, бо насправдi цей жалюгiдний суб'єкт (за висловом Ґете) жив ще 35 рокiв пiсля розгрому Селянськоï революцiï, якiй вiн зрадив. Проте такий фiнал п'єси дав змогу авторовi втiлити в нiй думку про приреченiсть народноï боротьби за незалежнiсть, висловити свiй полiтичний та iсторичний скепсис, що не полишав його навiть в епоху Бурi й натиску.
Сiмейнi й любовнi конфлiкти п'єси розгортаються на полiтичному тлi боротьби вiльного лицаря проти князiвського деспотизму. Головний конфлiкт п'єси зiткнення рiзних соцiальних груп в епоху Селянськоï вiйни в Нiмеччинi, коли вирiшувалася доля ïï народу. Вiн зосереджується навколо протистояння Ґеца та його антагонiста Вейслiнгена, який представляє iнтереси дворян. Вейслiнген вiльний iмператорський лицар, що добровiльно вступив на службу до можновладного князя. Це кар'єрист i хитрий iнтриган, фаворит нiмецьких князiв, галантний спокусник i невiрний коханець. В образi Вейслiнгена Ґете намагається змалювати сучасного поетовi iндивiдуалiста, шукача життєвих утiх, проблематичну натуру, яка вступає в конфлiкт з фiлiстерською мораллю.
Через рiк пiсля Ґеца з'явився роман Страждання молодого Вертера (1774), створений у традицiях сентименталiзму. Попередниками Ґете в цьому жанрi й напрямi були Рiчардсон i Руссо, Роман Руссо Нова Елоïза (1761) має тему, подiбну до теми Вертера, але Ґете запропонував зовсiм iнше, протилежне, розв'язання конфлiкту.
Фабула роману Ґете надзвичайно проста: це розповiдь про нещасливе кохання Вертера до Лотти, нареченоï, а потiм дружини його приятеля Альберта. Кохання закiнчується трагiчно самогубством головного героя. Роман має автобiографiчне джерело. У сюжетi твору Ґете використав iсторiю власного кохання до Шарлотти Буфф, нареченоï його друга Кестнера. Рiшення закiнчити роман смертю головного героя Ґете прийняв пiсля звiстки про самогубство свого молодого приятеля Iерузалема, безнадiйно закоханого у шлюбну жiнку.
Композицiя роману є типовою для творiв сентименталiзму. Вiн складається з листiв головного героя, адресованих друговi, але оскiльки листи залишаються без вiдповiдi, вони радше нагадують сторiнки особистого щоденника. У цьому iстотна вiдмiннiсть твору Ґете вiд роману Руссо Нова Елоïза, змiст якого становить листування двох осiб.
Така побудова роману нiмецького письменника спричинила труднощi його жанрового визначення. Вертера називають епiстолярним романом, лiричним щоденником, .лiричним романом. На думку бiльшостi лiтературознавцiв, Вертер це роман у листах, сповiдь людськоï душi: весь свiт подано в ньому через суб'єктивнi переживання героя.
Головний герой твору юнак Вертер. Вiн народився в нiмецькiй бюргерськiй родинi, але вiдзначається сентиментальним свiтовiдчуттям, є прихильником усього природного, простого. Патрiархальнi стосунки Вертер вважає iдеальними, почуття та емоцiйну безпосереднiсть цiнує бiльше за розум. Йому не iмпонує розважливiсть, бо вiн переконаний, що все велике в життi створюють нерозважливi натури пiд час емоцiйного зльоту. Для нього розважливiсть ворог героïчного. У листi вiд 10 серпня Вертер пише: Нерозважлива пристрасть штовхає людину на подвиг, породжує в нiй велику енергiю, пробуджує хоробрiсть i зухвалiсть.
Вертер герой-iндивiдуалiст, що протиставляє себе оточенню. Його протест спрямований не проти суспiльних вiдносно свого часу, а проти традицiйноï моралi. Вертер бунтує проти фiлiстерства, проти iснуючих моральних догм.
Вiн кохає без надiï i закiнчує життя самогубством, дiзнавшись, що його кохання взаємне. Юнак жертвує собою заради спокою коханоï жiнки, бо для нього єдиний сенс життя кохання до Лотти, яке, з погляду релiгiйноï моралi, вважається грiховним. Отже, конфлiкт роману становить зiткнення особистого почуття героя-iндивiдуалiста з офiцiйною мораллю. Трагiчна розв'язка цього конфлiкту свiдчить про глибоке розумiння письменником реальностi.
У романi є двi сюжетнi лiнiï. Одна з них стосунки Вертера з його оточенням. I тут конфлiкт набуває гостросоцiального характеру, а бунтарство Вертера стає свiдомим запереченням тогочасноï дiйсностi. Юнак ненавидить суспiльнiй лад, побудований на становiй iєрархiï (лист вiд 24 грудня): Найбiльше мене обурюють такi суспiльнi вiдносини, коли людину оцiнюють не за ïï розумом та душевними рисами, а за титулом. Зображуючи принижене становище бюргерства у напiвфеодальнiй Нiмеччинi, письменник показує, як умови суспiльного життя виключали людину зi сфери активноï дiяльностi, змушували бути байдужою до суспiльних проблем.
Обмежений у власнiй iнiцiативi, герой-iндивiдуалiст замикається у свiтi особистих переживань. Це i є друга й основна лiнiя роману стосунки Вертера з Лоттою та ïï нареченим, а згодом чоловiком, Альбертом. Лотта багато в чому схожа на Вертера. Вона здатна на глибокi й щирi почуття, кохає Вертера, але почуття обов'язку перемагає: Лотта дала слово вмираючiй матерi стати дружиною Альберта. Обов'язок перед родиною змушує ïï контролювати своï почуття i вiдмовитися вiд особистого щастя.
Роман принiс Ґете славу, коли йому було лише 25 рокiв. Поява Вертера стала подiєю в лiтературному свiтi, нiмецька молодь зустрiла його з великим ентузiазмом, Вертер витримав 16 видань. Духiвництво вимагало заборони книги, а Лессiнг дав нищiвну характеристику головному героєвi. Вiн писав, що за часiв античностi його вчинок не вибачили б i дiвчинцi. Зважаючи на думку Лессiнга, Ґете написав передмову до другого видання роману, у якiй застерiг юнакiв вiд наслiдування Вертера.
Драматична спадщина Ґете налiчує 54 п'єси, серед яких почесне мiсце належить трагедiï Фауст .