Твiр-опис тварин у художньому стилi

Зайчик у лiсi. Настала осiнь, але зайчик залишався все ще сiреньким.
Йому дуже хотiлося помiняти шубку. Вiн гасав по лiсу, вискакував на
сусiднє поле, пiдбирав покинуту моркву, листя капусти. Ось уже
геть усе листя облетiло, навiть дуб почав осипатися. А зайчик усе ще був
у сiренькiй шубцi, що подекуди вже трохи пошарпалася, особливо на боках.
Це стало помiтним пiсля того, як вiн мчав вiд лиски через заростi терну
та шипшини. Спогад про це залишила величезна подряпина на лiвому боцi,
яка спершу довго заживала, а зараз виднiлася на його шубцi. Страх як
хотiлося змiнити шубку. Зайчик це чув вiд старших зайцiв, а сам ще
нiколи не мiняв. Вiн навiть не знав, як це буде. Але скорiше б уже геть
усе листя облетiло й почали прилiтати бiлi мухи. То буде сигналом, що
час змiнити вбрання. Його довгi вуха сторожко ловили кожен звук.
Помiтити його серед пожухлоï осiнньоï трави було дуже важко.
От тiльки двоє темних очей свiтилися серед трави як двi тернини.
Такими тернинами вони й залишаться, навiть коли зима накаже йому змiнити
вбрання.