Твiр з елементами викладу драми Шиллера Пiдступництво й любов

Пiсля п'яти рокiв скитаний i постiйного нестатку Шиллер улаштувався у
Веймаре, де жив Ґете . Дружба, що незабаром виникла мiж ними,
збагатила обох i по-людському, i творчо.
Вершиною ранньоï творчостi Шиллера з'явилася драма Пiдступництво й
любов (1783), що автор вiднiс до жанру мiщанськоï трагедiï.
Термiн мiщанська трагедiя, як i мiщанська драма, з'явився в XVIII в.,
для позначення п'єс серйозного, конфлiктного змiсту з життя людей
так званого третього стану. Ранiше персонажiв такого роду можна було
виводити тiльки в комедiях. Поява ïх у п'єсах серйозного, не
комiчного, а iнший раз i трагiчний характер свiдчило про
демократизацiï мистецтва. Шиллер збагатив цей тип драми, додавши
своєму добутку високий волелюбний змiст i нова масштабнiсть: доля
його героïв, пiдданих одного з карликових германських князiвств,
поставлена у зв'язок з передреволюцiйною атмосферою часу. Ф. Энгельс
назвав цю п'єсу першою нiмецькою полiтично тенденцiйною драмою,
включивши Шиллера як iдеологiчно активного художника в один ряд з
Аристофаном, Данте, Сервантесом.
На перший погляд драма Пiдступництво й любов може здатися менш
масштабноï, чим Розбiйники або Змова Фиеско (друга драма Шиллера,
присвячена повстанню республiканцiв проти влади генуэзского дожа в XVI
в.). Дiя тут вiдбувається в границях одного нiмецького князiвства,
у сферi особистого життя: мова йде про трагiчну долю двох молодих людей,
що полюбили один одного, Луïзи Мiллер, дочки простого вчителя
музики, i Фердинанда фон Вальтера, сина президента (першого мiнiстра).
Але за цим коштують протирiччя соцiального ладу тодiшньоï
Нiмеччини. В основi драми зiткнення мiж антагонiстичними станами:
феодальною аристократiєю, тодi ще всесильноï, i дрiбним
безправним бюргерством (третiм станом). П'єса глибоко реалiстична.
Вона вiдтворить картини нiмецького життя кiнця XVIII в. Сiм'я музиканта
Мiллера подiбна тiєï, у якiй вирiс Шиллер. Вiн добре знав i
вдачi придворноï аристократiï, випробував на собi гне
тиранiï. Персонажi мають реальних прототипiв з оточення Карла
Євгенiя.
У цiй драмi Шиллер майже вiдмовився вiд риторичноï патетики,
настiльки характерноï для його перших драматургiчних добуткiв.
Риторика, що звучить у мовленнях Фердинанда, а часом i Луïзи, тут
не визначає загального тону — вона стає природною
прикметою мови молодих людей, натхнених прогресивними iдеями. Мова ж
iнших персонажiв має iнший характер. Дуже виразне мовлення
музиканта Мiллера i його дружин: безпосередня, живаючи, iнодi грубувата.
Фердинанд i Луïза мрiють з'єднати своï долi всупереч
становим перешкодам. Цi перешкоди, однак, сильнi. У князiвствi
панує аристократiя, панують грабежi й розбiй, права простих людей
зневажаються нагло й цинiчно. Молодих чоловiкiв продають у солдати,
призначаючи ïх для розправи з американським народом (Пiвнiчно-
Американськi штати в той час боролися за свою незалежнiсть вiд
Англiï). Пишнiсть князiвського двору оплачується слiзьми й
кров'ю пiдданих. Колiзiï, що розвивають Шиллером, виходять за
межi типових для мiщанськоï драми. Пiдступництву й любовi властивий
революцiйний пафос, не властивий у такiй мерi цьому жанру. Тут, як i в
Розбiйниках, виразно вiдчувається вплив передгрозовоï
атмосфери передодня Французькоï революцiï, але при цьому у
всiй непривабливостi продемонстрована вiдсталiсть Нiмеччини. Любов
Фердинанда й Луïзи протистоïть нелюдським порядкам, однак не
може ïх здолати. У розрахунки президента Вальтера не входить щастя
сина: вiн ладить його в чоловiки ледi Мильфорд, що була коханцi герцога.
На Луïзi ж не ладь женитися секретар президента Вурм, що оцiнив
ïï красу (Вурм — мовцем iм'я, це слово означає:
хробак). Хитрий, розважливий Вурм, подiбний у своєму холодному
егоïзмi Францу Моору, охоче бере на себе iнiцiативу в Луизи, що
затiває проти, пiдступнiй iнтризi. Щоб змусити дiвчину вiдмовитися
вiд улюбленого, ïï батькiв заарештовують i загрожують ïм
смертю; мати Луïзи вмирає, не винеся пережитого, батько у
в'язницi.
Фердинанд, юношески нетерплячою, натхненною любов'ю й мрiєю про
соцiальну рiвнiсть (Шиллер надiляє його рисами бурхливого генiя),
кличе Луïзу виïхати з ним i обiцяє ïй щастя. Але
Луïза, вiрна Фердинанду, не може залишити батька. Дочка бiдних
батькiв, вона бiльше зв'язана й обставинами, i своєю прихильнiстю
до близьких, i почуттям боргу стосовно них. Фердинанд, вихований в iншiм
середовищi, усього цього просто не розумiє. Вiдмова Луïзи
виïхати з ним означає, як йому здається, що вона його
не любить. Про iншi мотиви вiн i не догадується. У вiдгуках про
драму писали про боязкiсть Луïзи. Але хiба не потрiбно духовна
мужнiсть, щоб пожертвувати любов'ю заради близьких i внутрiшньо не
скоритися чужiй волi?
Рятуючи батька, Луïза пише пiд диктування любовне послання одному
iз придворних. Вурм упевнений, що Фердинанд, знайшовши лист, сам
вiдмовиться вiд Луïзи. Розрахунок його почасти виправдується:
у Фердинанда бракує вiри в Луïзу, щоб догадатися про
пiдробленостi листа. Але в нього вистачає сил не змiнити любовi,
не вiддати ïï на наругу. Вiн стратить i себе й Луïзу.
Пiдступництво й любов — драма високого трагiчного звучання.
Любов i смерть Фердинанда й Луïзи змушують згадати про долю
шекспiрiвських героïв Ромео й Джульетти. Важко представити, однак,
щоб хто б те не було, хоча б i сама Джульетта, мiг разуверить Ромео в
ïï любовi до нього. Героï Шекспiра — люди духовно
цiльнi. У Шиллера ж навiть iдеальнi героï не мають таку цiлiснiсть.
У фiналi трагедiï Шекспiра любов Ромео й Джульетти перемагає
родову зваду, що коштувала ïм життя. У фiналi драми Шиллера
вмираючий Фердинанд простягає руку раскаявшемуся президентовi. Але
цей мотив не органiчний для драми, вiн тiльки свiдчить про
просвiтительськi iлюзiï Шиллера. Силомiць любовi двох, як показано
всiм ходом дiï, не можна змiнити стан суспiльства. Вражає
iнше: любов бере гору над пiдступництвом. Образи Фердинанда й Луïзи
сприймаються в пiдсумку як символiчне втiлення морального торжества
високоï любовi над низинними силами зла.