Лiричнi твори Вальтера Фогельвайде

Достовiрних вiдомостей про життя Фогельвайде майже не збереглося.
Спiрним залишається питання про його мiсце народження: Тiроль,
Австрiя, Швейцарiя або Середня Нiмеччина. Всi вiдомостi про життя
Фогельвайде можна взяти з його ж добуткiв. Iмовiрно, вiн походив iз
сiм'ï министериала (невiдомого й незаможного лицаря); можливо,
вiдвiдував духовну школу. Вирiшальну роль у творчому розвитку поета
зiграла Австрiя, де вiн учився мистецтву музики й слова. В 2-ой пiдлогу.
XII ст. Австрiйське герцогство переживало перiод економiчного й
культурного розквiту, а вiденський двiр став одним з найважливiших
центрiв куртуазноï культури. При цьому дворi Фогельвайде, що був
бiдним мандрiвним лицарем i постiйно мав потребу в протегуваннi
меценатiв, i створював. Близько 1190 г вiн вступив у кружок вiденських
минезингеров. Там вiн учився мистецтву куртуазноï лiрики в Р. фон
Хагенау (старшого).
В 1198 р. умер заступник поета, австрiйський герцог Фрiдрiх VI, а його
спадкоємець Леопольд VII був менш прихильним до Фогельвайде.
Довелося покинути Австрiю й мандрувати в пошуках нового мецената.
Тривалий час поет мандрував по рiзних нiмецьких землях (допускають також
його подорожi в Iталiю й Францiю), служачи те одному, те iншому пановi
(маркграф Дитрiх Мейсенский, кельнський єпископ енгельберт, герцог
Бернгард Каринтийский). Вiдомо, що в тiм же самому 1198 р. Фогельвайде
знайшов притулок при дворi германського короля Пилипа Швабського. Вiн
писав полiтичнi шпрухи, якi принесли йому бiльшу славу. Як визнаний
поет, Фогельвайде з'являвся при рiзних дворах. Вiн часто вiдвiдував двiр
вiдомого мецената — ландграфа Германа Тюрингского, де зустрiчався
з вiдомим минезингером В. фон ешенбахом. У поемi Вiйна спiвакiв (прим.
1300) розповiдається, як у Вартбургском замку з iнiцiативи Германа
вiдбувся турнiр поетiв, у якому взяли участь Фогельвайде й В. фон
ешенбах. Цей сюжет пiдхопили нiмецькi письменники XIX ст.: Новалис
(Генрiх фон Офтердинген) i е.Т.А. Гофман (Змагання спiвакiв), Р. Вагнер
(опера Тангейзер, або Змагання спiвакiв у Вартбурге).
До нас дiйшов єдиний документ, що стосується життя
Фогельвайде — дорожнiй рахунок єпископа Вольфгера, по якому
12 листопада 1203 р. вiн розпорядився видати поетовi 5 сольди на
придбання хутряноï шуби. Отже, Ф. був у свитi єпископа. В
1212 р. вiн вступив на службу до iмператора Фрiдрiха II. На схилi вiку
(прибл. 1230 р.) Фогельвайде одержав вiд Фрiдрiха II земельна дiлянка,
мабуть, неподалiк вiд Вюрцбурга. По достовiрних свiдченнях середини XIV
ст., Фогельвайде був похований у притворi Вюрцбургского собору. На його
гробницi вибите латинський чотиривiрш, у якому поет називався
годувальником пташиноï зграï (натяк на Vogelweide —
мiсце годiвлi птахiв) i квiткою красномовства.
Творчiсть Фогельвайде рiзноманiтно за мотивами й поетичними формами. Вiн
писав любовнi пiснi й у куртуазному, i народному дусi, хрестовi пiснi i
пiснi про долю в дусi лiрики вагантов, пiснi свiтанку i шпрухи —
злободеннi вiршi полiтичного й етичного змiсту. Для поезiï
Фогельвайде характерне розмаïтiсть, майстерне володiння формою,
iндивiдуальна переробка багатьох жанрiв. Саме його творчiсть
знаменує розквiт минезинга й разом з тим виходить за рамки
куртуазноï естетики
За традицiєю, що досягає пор романтизму, поетичнi добутки
Фогельвайде роздiляють на пiснi i шпрухи. У раннiх пiснях вiн
наслiдує свого вчителя Р. фон Хагенау, оспiвує, вiдповiдно
до куртуазного канону, красу й чесноти Прекрасноï Дами. Проте,
любовна лiрика Фогельвайде швидко вийшла за рамки змiцненоï
традицiï. Полемiзуючи з Хагенау, вiн протиставляє
меланхолiï й безмовному почуттю (любов без взаємностi)
радiсть роздiленоï любовi. Поет оспiвує земну красу,
створює яскравий i мальовничий поетичний мир. Фогельвайде чудово
засвоïв iдеологiю й мистецтво минезинга, однак створив протилежний
куртуазнiй етицi образ улюбленоï, близький до героïнi
народноï любовноï лiрики. Вiн називає ïï не
дама (frouwe), а жiнка (wip), звертається до неï не на Ви
(iг), а на ти (du). Оспiвуючи чутливу любов i любов пiднесену,
Фогельвайде зображує не тiльки недоступну даму, а й просту
дiвчину, i навiть дружину, що було нетрадицiйним для куртуазноï
лiрики
Найбiльш знаменита пiсня Фогельвайде — Пiд липою (Under der linden
an der heide…). Ця варiацiя на тему пасторалi є поетичним
оповiданням простоï дiвчини про побачення з улюбленим. Пiсня
мiстить фольклорнi мотиви, перейнята вiдчуттям краси природи,
привертає простотою й природнiстю. Поет зображує земнi
почуття, використовує звуконаслiдувальний рефрен тандарадей:
Де тiнь вiд липи
У долинi,
Постiль на двох побачили б ви
Що там є липа,
Свiдчать нинi
Зламанi квiти меж трави
А с уголовини в гаï — Тандарадей! — спiвалося любо
солов'євi
Я поспiшала
У гай щосили,
Де мiй коханий чекав мене
Там я пiзнала,
Бог милий,
Блаженство, що не мине
чи Цiлував? — Раз до ста -
Тандарадей! — червонi дотепер ще вуста…
(Пер. И. Качуровского)
У своïх вiршах вiн дав аналiз суспiльноï ситуацiï в
Нiмеччинi i Європi. Фогельвайде засуджував багатьох впливових
осiб, зокрема Оттона IV, що вiдмовив йому в заступництвi, гострiй сатирi
пiддав папський Рим, обурюючись iз приводу втручання Римськоï
курiï в справи Нiмецькоï iмперiï. Поет був переконаним
прихильником змiцнення свiтськоï iмперськоï влади в Нiмеччинi,
ворогом папського впливу. Вiн викриває феодальну анархiю,
захищає iдею нацiональноï єдностi й народного
добробуту. Особливе мiсце у вiршах займає тема повчання. Полiтичну
пропаганду вiн поєднує з моральною проповiддю. Фогельвайде
ратує за моральну досконалiсть особистостi й щиру чистоту. Поет у
своïх вiршах викрив користолюбство Пилипа, жорстокiсть Оттона,
затаврував скнарiсть ченцiв, розбещенiсть придворних, розгул i пияцтво
вiйськовоï вольницi. Найвищою чеснотою людини вiн уважав честь;
ставив ïï понад багатство й знатнiсть походження
Фогельвайде був у величезнiй повазi серед поетiв свого часу. Його
прославляли Готфрид Страстбургский i Гуго Тримбергский; нiмецькi
мейстерзингери вважали Фогельвайде одним зi своïх дванадцяти
великих майстрiв. Однак згодом його надовго забули на батькiвщинi. Друге
народження Фогельвайде вiдбулося в 20- 30-х рр. XIX ст. пiсля появи
книги Л. Уланда Вальтер, старонемецкий поет (1822), видання його
добуткiв К. Лахманом (1827) i виходу ïхнього перекладу на сучаснiй
нiмецькiй мовi, зробленiй К. Зимроком (1833).
До нашого часу не збереглися рукописи самого Фогельвайде, з його
добутками читачi знайомляться по поетичних антологiях, складеними вже
пiсля смертi Ф. Вiдомо в копiях бiля сiмдесятьох пiсень i ста стихахов
Фогельвайде.