Твiр по оповiданню У нових хазяïв

З автором оповiдання У нових хазяïв Iваном Даниловим я
познайомилася вперше. Це оповiдання було написано в 1981 роцi, саму ж
книгу Зимовий дощ випустило видавництво Сучасник в 1984 роцi. Оповiдання
написане доступною й зрозумiлою мовою, у ньому описується нове
життя корови Марти пiсля смертi староï господарки. Колишня
господарка дуже любила корову, прекрасно про неï пiклувалася, була
дуже уважна й добра до неï. Березня платила ïй тим же. Щораз
радувалася зустрiчi з господаркою, вертаючись iз пасовища, вона чиледве
не бiгла поперед усього череди, сподiваючись зустрiти ту, котру так
любила. Але от улюблена господарка вмерла, i на змiну ïй прийшли
новi, чужi люди. Вони не любили й побоювалися Марту, дуже погано про
неï пiклувалися, були з нею грубi й жорстокi. Тому Марта не злюбила
ïх. Вона не розумiла, що вiдбулося з ïï господаркою, дуже
нудьгувала по нiй, увесь час чекала, що та коли-небудь прийде й все пiде
по-старому. За рiк нового життя вона дуже змiнилася в характерi,
зробилася нiсенiтноï й задиристоï. I десь через рiк Марта
отруïлася й умерла вiд недогляду своïх хазяïв
Зав'язка добутку починається з того моменту, коли вмирає
стара господарка. Далi йде розвиток дiï — життя Марти в нових
хазяïв, потiм кульмiнацiя — той момент, коли Марта
отруïлася, i, нарештi, розв'язка, тобто смерть Марти. У ходi
оповiдання багато лiричних вiдступiв, спогадiв корови, у яких вона
мимоволi порiвнює минуле й теперiшнє життя. По-моєму,
вони данi для того, щоб краще зрозумiти iдею, що хотiв донести до читача
автор. На моï погляд, iдея полягала в тому, щоб показати людям, як
мають потребу в любовi й турботi тварини. Автор хотiв сказати, що навiть
тварини можуть переживати, когось ненавидiти або любити, можуть комусь
радуватися або про кого тужити. Без любовi вони так само, як i люди,
черствiють i озлобляються. Я вважаю, що головна тема цього добутку
— тема любовi й взаємин мiж людьми й тваринами. Протягом
усього оповiдання яскраво виражена позицiя автора. Вiн явно жалує
корову, спiвчуває ïй. Йому, звичайно, бiльше по душi стара
господарка Марти. Це помiтно в описi тих моментiв, коли господарка
годує корову, доглядає за нею. Цi мiсця автор описує
дуже докладно й красиво. Деякi слова вiн уживає в уменьшительно-
ласкательной формi. Наприклад, клала сенца, билочка пирiю, скибочка
хлiба. Описуючи руки, вiн використовує такi епiтети, як розумнi,
пружнi, ласкавi. Показуючи ж нових хазяïв, зокрема мужика, автор
iронiзує, смiється над ним, називаючи його мужичишка або цей
смердючий. Менi Марту дiйсно шкода. Адже вона абсолютно безпомiчна
жертва обставин. Вона не розумiє навiть того, що
вiдбувається навколо ïï, тужить за старою господаркою,
увесь час чекає, що та коли-небудь повернеться. Всi цi порожнi
очiкування навiвають менi смутнi думки. Прочитавши це оповiдання,
розумiєш, наскiльки ми
усi самотнi й безпомiчнi перед ударами долi, як ми легко звикаємо
до людей, що люблять нас, що постiйно перебуває рядом з нами, i як
важко ми переживаємо
розлуку сними.