Трагiчний вибiр братiв половцiв(за романом Ю. Яновського Вершники)

Нинi багато лiтературних творiв повертаються iз забуття. Ми
вiдкриваємо для себе iмена тих, про кого сьогоднi говорять
розстрiляне вiдродження, тих, чиï шляхи розiйшлися з Украïною
на Роздорiжжi iсторiï, щоб все життя тягнутися до рiдноï землi
душею i словом. Особливостi сьогодення ще й в тому, що твори багатьох
Письменникiв, особливо представникiв новiтньоï
украïнськоï дiтвори, вимагають нового прочитання, осмислення.
Саме до таких шедеврiв украïнськоï прози належить роман Ю.
I. Яновського Вершники , твiр за яким я хочу розпочати риторичним
запитанням самого автора: Ну скажiть, людоньки, кому з вас болить, що
автора багато разiв жорстоко рiзали хiрурги? Кому з читачiв цiкаво, що в
автора Мозок кипiв од муки, що невблаганне життя виливало на його голову
кiвш за кiвшем добре нагiрченого болю? Що автор умирав пiд наркозом
багато разiв, розпачливо фiксуючи вiдмирання кожноï частини тiла?..
Кого обходять! такi дурницi й авторове життя чи попiл?.
Як розумiти це питання? Якi думки викликає реплiка?
Думаю, що вiдповiдь треба шукати на сторiнках роману Вершники,
аналiзуючи який, П. Г. Тичина сказав, що саме цим романом новiтня
украïнська лiтература склала екзамен на атестат зрiлостi.
Вершники — перлина творчостi Ю. Яновського. Цей романi про
революцiю й громадянську вiйну автор писав вподовж трьох рокiв: з 1932
по 1935 роки. Починається твiр новелою Подвiйна коло, в основi
якоï шквал подiй 1919 року: На степу пiд КомпанГïвкою одного
дня серпня року 1919 стояла спека, потiм вiяв рибальський майстрО,
ходили високi, гнучкi стовпи пилу, грего навiяв тривалого дощу, навiть
зливи, а помiж цим то.чилися кривавi боï…. Цей серпень, як
говорить автор, мав нечуваний тембр Лютували шаблi, i конi бiгали без
вершникiв, i Половцi не пiзня вали один одного. Вiд перших до останнiх
рядкiв перша новела роману тримав читача в постiйнiй напрузi: автор
концентрує увагу на найжахливiшому, що може бути в життi: брат iде
на брата, брат убива брата!
Загони Андрiя Половця, командира Добровiльноï армiï
Денiкiна, i Оверка Половця, головного отамана купи кiнного козацтвi
зiткнулися на рiвному степу пiд Компанiïвкою. Небагато простору
— степ, небагато часу — кiлька годин, в центрi розповiдi
— цi брати однiєï родини, сини старого чорноморського
рибалки Мiсiя Половця. Але талановитому прозаïку, украïнському
Гомеру досить цього, щоб переконливо розповiсти про людрьку
трагедiï роздвоєння особистого я, викликаного 1917 роком.
Андрiй — бiлогвардiйський офiцер, шовiнiст за своïми
переконаннями. Слова, що зриваються з його вуст, вражають ненавистю до
рiдного брата й рiдноï землi. Батькiвщиною йому стала Росiя, а
Оверковi вiн кидає в обличчя: Мазепа проклятий, петлюрiвське
стерво. Вiрнопiдданий служака, вояка за веру, царя и отечество, герой
Сарикамиша й Евзурума, вiн знехтував батькiвським заповiтом, гукнувши
Оверковi: Проклинаю тебе моïм руськi серцем, iм'ям великоï
Росiï — матiнки….
Ненависть заслiпила очi Андрiєвi i лише пiсля згадки Оверка про
рiдний дiм та пiсля питання Що тобi пригадується? сiч ший брат
вiдповiв: …батько та його слова: тому роду не я переводу, в
котрому браття милують згоду. Не дрижав голос Оверка, коли вiн скрикнув:
Та рубайте його, козацтво, не говорила совiсть, коли чорношличники
взялися до кишень порубаного ворога, не приходили на думку батькiвськi
слова про рiд, бо вiн був упевнений в тому, що рiд переведеться, держава
стоятиме. Ще не розвiявся дим першого бою, як налетiли махновцi пiд
чорним прапором на чолi з командиром Панасом Половцем. Через спогади
Мусiя Половця ми дiзнаємося, що Панас до революцiï був
контрабандистом i вже тодi йому притаманна була нечеснiсть i
пiдступнiсть. Панас, як i Андрiй та Оверко, — жорстокий,
безжальний. Iменем iтька Мах-на з посмiшкою на вустах вiн власноручно
вбиває Оверка, забувши про батькiвський заповiт, проклинаючи брата
великою ненавистю i долею щербатою. У Панаса iнший свiтогляд, нiж у
Оверка: …ми анархiю несемо на плечах, нащо нам рiд, зли не треба
держави, не треба родини, а вiльне спiвжиття. Не встиг Панас викопати
притулок двом братам, як за дощем з'явилося марево: розгорнувся здалеку
червоний прапор кiнного загону iнтернацiонального полку на чолi з Iваном
Половцем. Кiлька хвилин скаженого бою — i вже Панас перед Iваном.
На дум ку спало дитинство, неосяж ний п ростiр моря i батькiв заповiт, i
що Iван вiдповiв: …не всi в родi путящi. Є горем горьованi,
свiдомiстю пiдкутi, пролетарськоï науки люди, а є злодiï
й несвiдомi, вороги й наймити ворогiв … рiд розпадається, а
клас стоïть….
Панас пустив собi кулю в рот.
Сашка чотирнадцятилiтнього Iван милує, а сам хлопець поки що не
розумiє, чого вiн взагалi пiшов за Панасом, краще було, якби вiн
був бiля матерi. У чому ж трагедiя братiв Половцiв? Всу вони —
сини чесного рибалки Мусiя Половця. Та в складних полiтичних обставинах
рокiв революцiï та громадянськоï вiйни брати'стали виразниками
рiзних класово непримиренних груп. Загострення класових суперечностей i
зумовлює конденсацiю сюжету новели, в основi якого страшна
життєва правда: перед батьковою хатою брат убиває брата
Безумовно, тут є певна гiперболiзацiя, яка надає образам
дещо символiчного звучання.
Але це символи стилю письменника, i вони не послаблюють наше сприйняття
подiй громадянськоï вiй ни.
Iдейна спрямованiсть новели в словах старото Мусiя: Тому роду не буде
переводу, в якому браття милують згоду. Та з кожною смертю змiст
цiєï тези заперечується, набуває iнших форм i
завершується Iвановим: Рiд розпадається, а клас стоïть.
Пiдсумки трагедiï пiдводить комiсар Герт: на його думку, брати
Iвана загинули тому, що були одного роду, та не одного класу. Цi слова,
можливо, є ключем до розумiння назви новели. Може, клас i рiд
— це те подвiйне коло, в якому замкнуте життя п'ятьох братiв.
Вихiд Ï ЦЬОГО кола диктується суворими законами класовоï
боротьби. Якщо це так, то тодi правильною буде й така думка: почуття
класовоï непримиренностi вище за почуття родовоï
приналежностi. У криваве коло громадянськоï вiйни загнали себе
брати Половцi. Знехтувавши батьковим заповiтом, вони сгали
братовбивцями, зрадниками, злочинцями, жертвами розмаïття
iдеологiй. Така iсторiя , такий закономiрний ïï розвиток по
спiралi.
Iснують i iншi думка щодо назви новели. Дехто гадає, що це
боротьба правди i кривди, добра i зла, правди багатих i правди бiдних.
Та як би ми не тлумачили назву новели, закономiрним є одне: не
буде мiцного роду — не буде держави. Рiд — це частина
держави. I хочеться вiрити в те, що в майбутньому люди стануть братами i
по кровi, i по духу. Маленький промiнчик цiєï надiï
свiтиться: в кiнцi новели: Iван не вбиває Сашка, пояснюючи його
приналежнiсть до проклятих махновцiв молодiстю. Можливо, вiд
цiєï гiлки вiдродиться рiд Половцiв?! Хочеться вiрити в де. А
ще хочеться вiрити в те, що наша незалежна Украïна не повторить
помилок братiв Половцiв, а ïх ганебнi вчинки сприйме як
застереження для майбут нiх ноколiнь.