Традицiï захiдноєвропейського вагантизму у творчостi украïнських мандрiвних дякiв
Феномен украïнських мандрiвних дякiв розглядається уконтекстi явища європейського вагантизму. Вказанi спiльнi
типологiчнi риси творчостi украïнських школярiв i студентiв та
ïхнiх захiдних попередникiв. Iдеться про розвиток середньовiчних
лiтературних традицiй у творчостi мандрiвних поетiв XVIIXVIII ст.
Епоха Бароко в Украïнi позначена появою багатьох нових явищ у
рiзних сферах освiти, науки, лiтератури, мистецтва. Одне з них
украïнськi мандрiвнi дяки, що є своєрiдним феноменом в
iсторiï давньоï украïнськоï культури i освiти.
Мандрiвнi студенти вiдiграли помiтну роль у розвитку багатьох
лiтературних жанрiв (зокрема рiздвяно-великоднiх орацiй i травестiй), у
твореннi оригiнального народного театру вертепу, в поширеннi
книжноï освiти серед широких кiл тогочасного населення
Украïни.
Пiдкреслюючи унiкальнiсть украïнських мандрiвних дякiв, варто,
однак, наголосити, що саме явище вагантизму, представниками якого вони
були, не є питомо украïнським. Воно зародилося i набуло
поширення в краïнах середньовiчноï Європи Нiмеччинi,
Францiï, Англiï, Пiвнiчнiй Iталiï. Вагантами, голiардами
(вiд лат. vagantes мандрiвнi люди, старофранц. goliard блазень) називали
середньовiчних мандрiвних клiрикiв (здебiльшого ченцiв-утiкачiв), школярiв-
студентiв, якi складали сатиричнi, любовнi, застольнi пiснi та дотепнi
пародiï на церковнi тексти та ритуали, через що переслiдувались
церквою та владою [13, 260]. Розквiт творчостi вагантiв припадає
на XIIXIII ст. Освiченi смiливi ваганти були серйозною загрозою
авторитетовi церкви. Тим бiльше, що вони блукали дорогами не якоïсь
окремоï краïни, а всiєï Захiдноï Європи,
де латина в добу Середньовiччя довгий час була єдиною мовою церкви
i науки Саме благочестивою латиною ваганти складали своï нечестивi
пiснi та вiршi, у яких частенько прямо i непрямо знущалися над
прийнятими церквою ритуалами, дiйствами При цьому вони знавцi
богослужiння копiювали навiть стиль i особливостi мови Святого Писання
[6, 6566].
У XV ст. традицiï вагантiв пiшли на спад. Проте вони не зникли
безслiдно, i в XVIIXVIII ст. виникає явище украïнського
вагантизму, типологiчно близьке до захiдноєвропейського.
Подiбнiсть мiж бурлескною лiтературою Украïни та пiснями вагантiв
одним iз перших помiтив М. Сумцов. Вiн, зокрема, стверджував:
Пiвденноруськi пиворiзи XVII ст. не тiльки за своïм моральним
характером, але i за улюбленими темами нагадують середньовiчних
вагантiв. Ваганти любили говорити про вино i випивку, i поезiя ïх
вирiзняється значною грубiстю у порiвняннi з лицарською
поезiєю. У голiях був сильним сатиричний елемент, що виражався,
мiж iншим, у насмiханнях над ченцями. Сатира не мала особливого
характеру; вона була спрямована або проти недолiкiв людей взагалi, або
проти станових недолiкiв. При цьому в полiтичному та релiгiйному
вiдношеннях сатира голiй була цiлком добромисною i правовiрною
Украïнськi вiршi, що описують звичаï, та вiршi повчальнi
вiдзначались такими ж рисами i переслiдували такi ж цiлi [9, 54].
Опрацювавши значну кiлькiсть украïнських народних казок та
анекдотiв про любовнi пригоди попiв та дякiв, М. Сумцов зробив висновок,
що вони побудованi на захiдних лiтературних джерелах, з чого вiн
припускає, що i стародавнi украïнськi вiршi черпали з
невичерпного джерела захiдноєвропейськоï сатиричноï
лiтератури про духовенство [9, 54].
Услiд за М. Сумцовим на звязок украïнських мандрiвних студентiв i
захiдних вагантiв вказував М. Возняк у своïй Iсторiï
украïнськоï лiтератури. Учений писав: Своïм тривожним
життям нагадують нашi мандрiвнi студенти й дячки
захiдноєвропейських вагантiв i мандрiвних клiрикiв, таких самих
мандрiвних спiвакiв i вiршарiв, якими були й украïнськi мандрiвнi
школярi. Подiбне життя давало привiд i до подiбноï
лiтературноï творчостi, тим бiльше, що крiм подiбностi життя була й
подiбнiсть освiти. I саме ця подiбнiсть освiти, знайомство iз захiдними
школами, ïх наукою й поезiєю не могла лишитися без впливу на
лiтературну творчiсть наших вiршарiв. Таким чином можна шукати в
творчостi наших мандрiвних школярiв i дячкiв двоякоï подiбностi з
творчiстю захiдних вагантiв: впливу однакових умов життя та впливу
лiтературних взаємин [2, 28].
На думку поважного знавця захiдноєвропейськоï,украïнськоï i взагалi свiтовоï лiтератури академiка О.
Бiлецького, у справi внесення реалiстичного напрямку в украïнську
лiтературу XVIIXVIII ст.
Мандрiвним дякам мандрiвним школярам належить особливо помiтне мiсце. Ми
маємо тут справу з побутовим явищем, аналогiчним
захiдноєвропейським голiардам або вагантам; але, незважаючи на
наявнiсть момпенських рис i в украïнських дяках у них набагато
виразнiше, нiж у голiардiв, помiтний звязок iз середовищем мiських i
сiльських мас, звязок, який пiдтверджується аналiзом
ïхньоï творчостi [8, 30].
Про необхiднiсть i доцiльнiсть iсторико-генетичного i типологiчного
зiставлення творчостi украïнських студентiв з ïхнiми
безпосереднiми попередниками захiдноєвропейськими вагантами-
голiардами писав сучасний дослiдник Ю. Барабаш. В однiй зi статей учений
зауважив: Правомiрними i цiкавими могли б бути зiставлення дiяльностi
украïнських бродячих спудеïв iз передвагантiвською i
вагантiвською поезiєю Раннього i Високого Середньовiччя [1, 88].
На типологiчну спорiдненiсть наших мандрiвних дякiв iз
захiдноєвропейськими вагантами звертали також увагу В. Микитась
[8], Г. Нога [9], Ю. Писаренко [10]. Мета цiєï статтi
зясувати основнi теми й мотиви творчостi захiдних вагантiв, що знайшли
продовження в творчостi украïнських мандрiвних дякiв. Матерiал
нашого дослiдження Склали тексти, що увiйшли до збiрникiв
Украïнськi пародiï (К., 1963), Давнiй украïнський гумор i
сатира (К., 1959), Украïнська лiтература XVIII ст. (К., 1983),
Поэзия вагантов (М., 1975), та добiрка З лiрики вагантiв (Тема. 2000.
3).
Генезу середньовiчного вагантизму вченi повязують iз розвитком
шкiльноï середньоï та вищоï освiти в краïнах
Європи. Захiдноєвропейськi школи славилися викладанням тих
чи iнших наук, а школярi i студенти в пошуках знань переходили з
однiєï школи до другоï, за що ïх звали бродячими,
мандрованими школярами, або вагантами. До цього стану належали також
позбавленi роботи вчителi, вихователi, клiрики без парафiй, недовченi
учнi та студенти тощо [8, 16]. Мандруючи по краïнi чи краïнах,
як правило, неiмущi ваганти жебракували, збираючи подаяння за виконання
пiсень-вiршiв латинською й нацiональними мовами. Ïхня творчiсть
була переважно стихiйною та розповсюджувалась у рукописних збiрниках.
Збiрники тi, як зазначає В. Микитась, передавалися з поколiння в
поколiння й нагадували численнi рукописнi книжки для душi, якi були
сотнями поширенi в Украïнi, Бiлорусiï та Росiï [8, 17].
Як вiдзначають дослiдники зарубiжноï лiтератури, тематика
вагантськоï поезiï була досить рiзноманiтною: релiгiйнi i морально-
дидактичнi вiршi, рiздвянi, пасхальнi та iншi церковнi драми, пародiйнi
i сатиричнi твори , численна любовна лiрика, сюжетнi пiснi з
лiтературними i фольклорними ремiнiсценцiями, зрiдка полiтичнi вiршi,
переважно про хрестовi походи, в яких iнодi брали участь i ваганти. На
замовлення вони створювали значну кiлькiсть гiмнiв, вiршових балад,
благочестивих медитацiй тощо [6]. Як пiдтверджує аналiз
украïнськоï гумористично-сатиричноï лiтератури, мало не
всi з перерахованих жанрiв середньовiчноï творчостi вагантiв
знайшли продовження у творчостi украïнських мандрiвних студентiв
[3].
Особливо численною, як пiзнiше i в Украïнi, була духовна лiрика
вагантiв спочатку латинською, а потiм народними мовами. Зрозумiло, що
авторами таких творiв були насамперед особи, причетнi до сану, однак не
цуралися ïï i ваганти та школярi, заробляючи цим на прожиття.
Водночас культивувалися пародiï на бiблiйнi теми. I це зрозумiло,
бо вони охоче читалися i слухалися, викликали симпатiï i
поблажливiсть у подаяннях. Ваганти дотепно пародiювали найвiдо-мiшi
серед вiруючих бiблiйнi тексти, церковнi канти, вiршовi лiтургiï, а
також лицарськi повiстi й романи. Скажiмо, одне iз Євангелiй вони
виводили не вiд святого Марка, а вiд Марки Срiбла (нiмецька гра слiв);
створили Євангелiє про пристрастi школяра паризького, в
якому проповiдували не аскетизм, а вiдвертий епiкуреïзм, тобто
прагнення до веселощiв, до тiлесних чуттєвих насолод. Iз
популярного Отче наш зробили пародiйну Молитву монахiв-напiвбратiв, а з
численних молитов Богородицi вчинили жартiвливу пародiю Молитву про
милу, де послання часто мережиться словами: Бережи, Господи, милу [6].
Вершиною пародiйноï майстерностi вагантiв, ïхнього розвязного
гумору, на думку В. Микитася, є досить велика вiршована Все-
пянiйшая лiтургiя (XIII ст.) пародiя на вiдому церковну Всесвя-тiйшу
лiтургiю, що урочисто виконувалася на великi свята [8, 23]. У нiй
переiнакшено не лише церковну вiдправу, повязану з таïнством
причащання, а й усi слова тексту в угоду пияцтва, що так оспiвувалося
вагантами. До цього твору примикає i пародiйна вiршована травестiя
Бенкет Кипрiяна, де у фамiльярному планi виведено майже всiх головних
бiблiйних персонажiв.
Виникнення таких пародiй, що були притаманнi творчостi вагантiв,
очевидно, засвiдчувало те, що вже у Середньовiччi у лiтературному
середовищi проявлялося вiльне насмiшкувате ставлення до церковного
культу, яке пiзнiше в нових суспiльних умовах розвинулось у
життєрадiсне вiльнодумство, що живило сатиру гуманiстiв.
У XVII ст. пародiйнi гумористично-сатиричнi твори вагантiв стали взiрцем
для пародiйних та бурлескно-травестiйних вiршiв украïнських
школярiв та мандрiвних студентiв. На думку П. Жи-тецького, цi твори
становлять одну з найоригiнальнiших сторiнок украïнськоï
лiтератури [5, 213]. Головна ïх особливiсть полягала в тому, що
мандрiвнi дяки, користуючись засобами бурлеску i травестiï,
перелицьовували високi бiблiйнi образи i сюжети на свiй лад,
пристосовували релiгiйну тематику до буденних, земних потреб, вносили
побутово-етнографiчнi деталi. Як i захiднi ваганти, украïнськi
мандрiвнi дяки у форму популярних текстiв зi Святого Письма вкладали
новий змiст, створюючи цiлком новi оригiнальнi тексти. Нерiдко у
ïхнiх творах пародiювалися тексти вiдомих церковних служб, молитов,
пiснеспiвiв. Цiлий ряд таких пародiйних творiв з XVIXVIII ст. увiйшов до
збiрника Украïнськi пародiï [14, 23102]. Бiльшiсть iз них
фольклоризувалася, зокрема пародiï на християнськi коляди (Христос
народивсь, Бог предвiчний, Нова радiсть стала), а також на молитви i
церковнi вiдправи (Отче наш, Господи помилуй, Тропар, Кондак тощо) [14,
23-52].
Найдошкульнiшi бунтiвливi пiснi ваганти-голiарди спрямовували проти
церкви, Риму i Папи, з якими вели довгу i вперту ворожнечу. Як
стверджує В. Микитась, Вони в один голос заявляли, що справжнiм
володарем свiту стала калитка капшук з грошима, якому поклоняються попи
i ченцi, єпископи i кардинали, папа римський та iмператори. Всю
силу сарказму вони спрямовували проти породи чорних клобукiв з
ïхньою печаттю невiгластва i грубостi, що прикривалася смиренним
євангельським духом, псевдо-побожнiстю [8, 21]. Проти духовенства,
життя якого було добре вiдоме вагантам, спрямовувалася добра половина
ïхньоï сатири. Критицi пiддавався увесь клiр, починаючи вiд
парафiяльного кюре i до Папи Римського. Ваганти виступали проти обiтницi
безшлюбностi в католицькiй церквi целiбату, висмiювали захланнiсть
ченцiв та вельмож, зловживання духовенства. Досить розвинута ця тема в
Поезiï Вальтера Шатiльйонського, одного з найосвiченiших латинських
поетiв:
Свiтом править хитрiсть, Злодiйство, ворожiсть. Свiт, де сам
Антихрист В Христа На сторожi [10, 111].
Обєктом особливого висмiювання був папський Рим з його пiдкупами i
продажнiстю, а також сам iнститут церкви та статус церковника:
Там всього добєшся ти
З гаманцем набитим [10, 111].
Зрозумiло, що цi виступи не проходили безслiдно: церква жорстоко карала
за таку критику.
У середовищi украïнських мандрiвних дякiв, яке нiколи не
вiдзначалося релiгiйним фанатизмом, також практикувалися подiбнi соцiально-
викривальнi теми , спрямованi проти рiзних моральних вад духовенства:
зажерливостi, пияцтва, розпусти, прагнення до розкошiв тощо. Найбiльш
характерними зразками таких творiв є Отець Негре-бецький, Вiрша
про Кирика, Плач киïвських монахiв та iн. [3, 253295]. Вони
позначенi виразними рисами критицизму щодо релiгiï, яка втрачала
свiй авторитет у звязку iз зловживаннями духовенства в суспiльному життi
та побутi. В основу таких творiв лягали тривалi життєвi
спостереження над соцiальним становищем духовенства, в результатi чого
створювалися типовi образи представникiв цього соцiального стану,
пiддавалися висмiюванню ïхнi вади [4].
Спiльним у творчостi вагантiв i мандрiвних дякiв було зображення вбогого
життя студентiв, висмiювання власних недолiкiв, iронiчна самокритика. У
ïхнiх пiснях та вiршах досить часто звучать скарги на принизливу
бiднiсть, вимушене мандрування, холод i недоïдання. Ось
Як зобразили себе ваганти у вiршi з красномовною назвою Бiдний вагант:
Злидень помiж вами, Для страждань народжений
Одяг продiрявлений
Не дивно, що навчання в таких умовах прирiвнювалося до подвигу, а
студента i школяра автори змальовували як осiб безкорисних i благородних
у своïх устремлiннях.
Через складнi суспiльно-полiтичнi умови становище украïнських
студентiв також було непростим. У своïх вiршах украïнськi
мандрiвнi поети, як i ïхнi захiднi попередники, зобразили своï
напiвголоднi мандри, марення про ïжу, важкi умови навчання,
знущання вчителiв:
На думку Л. Софроновоï, украïнськi мандрiвнi дяки прагнули
закрiпити в уявi читача (глядача) свiй узагальнений образ [11, 124]. I
ïм це вдалося зi сторiнок ïхнiх вiршiв постає цiлком
реальний тип мандрiвного школяра, який заради святоï науки терпить
гiрку нужду. Вiн бiдний голяк, багатий лише убозтвом i скорботою. У
багатьох школярських вiршах змальована невесела картина навчання
отрокiв, особливо труднощi засвоєння ними латини, голодне й
напiвголодне животiння, суперечки i непорозумiння з учителями, дяками-
дидаскалами, вiчна мрiя школярiв вдосталь поïсти (Ой як мене моя
мати дала до школи, Помагай Бог, вашамость, альбо вечiр добрий, От юж i
я, вандрований пахолок, Христос народився, ба правда, воскрес та iн. [4,
173207]).
Незважаючи на всi життєвi труднощi i негаразди, украïнськi
школярi i студенти не втрачали життєвого оптимiзму, молодечого
запалу, пристрастi до земних радощiв i розваг. Немає сумнiву, що в
цьому планi вони особливо нагадують своïх середньовiчних
попередникiв, адже захiднi ваганти теж мали у народi славу балагурiв i
бешкетникiв, любителiв жiнок i вина. Тож у вiршах i тих, i других
прославляються земнi радощi, кохання , розваги.
Найбiльшою за розмiрами була вагантська любовна лiрика, яка своïм
корiнням сягала в античну i народнопiсенну творчiсть. Як зауважує
В. Микитась, ваганти однаково шанували Любовнi елегiï та Науку
кохання Овiдiя, Науку поезiï Горацiя i народнi пiснi [8, 24]. У
своïх творах вони прославляли любов до жiнок, вино, розваги.
Кохання змальоване ними на тлi сiльських пейзажiв як всесильний закон
природи i щедрий дарунок Всевишнього. Особливо плiдним у творчостi
вагантiв був жанр пасторалi, пiснi про кохання на лонi природи, як
правило, з пастушками. Ось типовий приклад пасторалi, створеноï
вагантами:
все на свiтi, Лiг, омлiлий, розiгрiтий, Пiд густi, розкiшнi вiти
Пишноï оливи
Чув на грудях свiжий продув Бачу враз пастушка бродить, Молода,
вродлива [7, 6667].
Украïнських мандрiвних студентiв теж приваблювала любовна тематика,
не випадково ïх вважають авторами багатьох напiвкниж-них-
напiвнародних любовних вiршiв i пiсень, що набули великого поширення у
XVIIXVIII ст.
Захiднi ваганти нерiдко оспiвували у своïх вiршах пристрасть до
пиятики, в якiй знаходили бажану свободу. Яскравим прикладом може
слугувати вiрш Кабацьке життя [7, 15]. Ця тема знаходить
Своє продовження i в творчостi украïнських мандрiвних
студентiв. У творах Лiкарство на болящих немощiю пянства [3, 322323],
Правило увiщевательноє пяницям [14, 9398] та iнших зображувалася
пристрасть дякiв-пиворiзiв до горiлки, вiдтворювалось ïхнє
мандрiвне життя, психологiя поведiнки i звичаï. Однак, на вiдмiну
вiд захiдних вагантiв, мандрiвнi дяки, описуючи пияцтво, досить часто
говорили про його шкiдливiсть, радили карати пиякiв дубовим суком,
морити голодом.
Як бачимо, творчiсть захiдноєвропейських вагантiв i
украïнських мандрiвних студентiв вiдзначається типологiчною
близькiстю тем i мотивiв. Це насамперед духовна лiрика пародiйного та
бурлескно-травестiйного характеру, в якiй творчо опрацьовувалися
бiблiйнi та апокрифiчнi мотиви; так званi бунтiвливi пiснi та сатири,
спрямованi проти церкви й духiвництва; твори про убоге життя студентiв
та важкi умови навчання; i нарештi лiрика iндивiдуальних настроïв i
переживань, у якiй прославлялися земнi радощi, кохання , розваги, вино.
Творчiсть захiдних вагантiв i украïнських мандрiвних студентiв
єднала мiшанина поважних i жартiвливих, побожних i соромiцьких
мотивiв, натхненнi описи весни, недозволеного кохання, важких умов життя
i навчання тощо. Однак украïнськi ваганти, якi жили на декiлька
столiть пiзнiше вiд своïх захiдних попередникiв, не були лише
прямими послiдовниками ïхньоï творчостi . Подiбнiсть цих явищ
європейськоï культури зумовлена насамперед подiбнiстю
зовнiшнiх умов, що сприяли виникненню, розвою та процвiтанню творчостi
мандрiвних авторiв.
Лариса Семенюк
Лiтература
1. Барабаш Ю. Григорий Сковорода и традиция мандров // Вопр. лит. 1988.
3. С. 86110.
2. Возняк М. Iсторiя украïнськоï лiтератури: У 2 кн. Кн. 2.
Л.: Свiт, 1994. 560 с.
3. Давнiй украïнський гумор i сатира / Упорядкув. текстiв, вступ.
ст. i примiтки Л. Є. Махновця. К.: Держлiтвидав, 1959. 494 с.
4. Єфiменко П. Зразки викривальноï сатири в Малоросiï
// Матерiали до вивчення iсторiï украïнськоï
лiтератури: У 5-ти т. Т. 1. К., 1959. С. 540543.
5. Житецький П. Г. Енеïда Котляревського у звязку з оглядом
украïнськоï лiтератури XVIII ст. // Житецький П. Г. Вибр.
пр.: Фiлологiя. К.: Наук. думка, 1987. С. 139253.
6. Загальна характеристика творчостi вагантiв // Тема. 2000. 3. С.
6269.
7. З лiрики вагантiв // Тема. 1998. 2. С. 317.
8. Микитась В. Давньоукраïнськi студенти i професори. К., 1994.
288 с.
9. Нога Г. Звичаï тiï з давнiх школярiв бували
(Украïнський святковий бурлеск XVIIXVIII ст.). К.: Стилос,
2001. 190 с.
10. Писаренко Ю. Прибiчники Бахуса та Венери (творчiсть мандрiвних дякiв
та вагантiв) // Укр. мова й л-ра в середнiх школах, гiмназiях,
лiцеях та колегiумах. 2000. 3. С. 109115.
11. Софронова Л. О. Киïвський шкiльний театр i проблеми
украïнського бароко // Украïнське лiтературне бароко: Зб.
наук. пр. К.: Наук. думка, 1987. С. 103130.
12. Украïнська лiтература XVIII ст. / Уклад., вступ. ст. i примiтки
О. Мишанича. К.: Наук. думка, 1983. 696 с.
13. Украïнська лiтературна енциклопедiя: У 2 т. Т. 1. К.: Укр. рад.
енцикл. iм. М. Бажана, 1988. 534 с.
14. Украïнськi пародiï / Упорядкув., вступ. стаття та комент.
Г. Г. Нудьги. К.:
Вид-во АН УРСР, 1963. 416 с.
