Суть антиутопiï

Можна згадати в цьому зв'язку повiсть Л.Н.Толстого Крейцерова соната,
написану в 1887 р., тобто пiсля духовного перелому 1881р. Явно
симпатичний творцевi повести герой, Позднишев, прямо декларує
безглуздiсть iснування людства поза яким-небудь вищим задумом: А жити
навiщо? Якщо немає мети нiякий, якщо життя для життя нам дана,
нема чого жити…
Ну, а якщо є мета життя, те ясно, що життя повинна припинитися,
коли досягається мета. Якщо цiль людства благо, добро,
любов…, те адже досягненню цiєï мети заважає що?
Заважають пристрастi. Якщо знищаться страстi…, те пророцтво
здiйсниться, люди з'єднаються, цiль людства буде досягнута, i йому
нема чого буде жити… Рiд людський припиниться? Так невже хто-
небудь може сумнiватися в цьому. Адже це так само безсумнiвно, як
смерть. Адже по всiх навчаннях церковним прийде кiнець миру, по всiх
навчаннях науковим неминуче те ж саме. Так що ж страшного, що по
навчанню моральному виходить те ж саме? Але хiба не до припинення
iснування людства пiсля виконання ïм свого призначення веде
самовдосконалення по моделi Шоу: Наступить день, коли люди зникнуть i
залишиться тiльки думка. Це й буде вiчне життя.
Але хiба повне звiльнення вiд iндивiдуальностi, по моделi Хаксли кiнця
30-х рокiв, не є одночасно й звiльнення свiтобудови вiд людства в
тiм видi, у якому його ще можна назвати людством? На жаль, модель
удосконалювання буття на основi творчоï еволюцiï практично
приречена орiєнтуватися не на самокоштовну людину, але на той або
iншого зовнiшнiй стосовно людства вищий задум, стосовно якого Людина
— засiб (хоча конкретно Хаксли кiнця 30-х рокiв уважає
подолання Людиною власноï природи також i єдиною умовою
порятунку людства вiд самознищення).
Напевно, можна говорити про те, що гуманiстичний культ Людини реального
й одночасно має релiгiйнi першоджерела орiєнтацiя на
зовнiшнiй стосовно Людини вищий задум — це тi два
взаимоуравновешивающих крила, на яких тримається в останнi кiлька
сторiч європейська культура й наявнiсть яких дозволяє
ïй уникнути як падiння в безодню антигуманiстичного презирства до
Людини, так i некритичного замилування всiма проявами людськоï
природи й забуття багатьох гiрких для Людини iстин Паралельно
утопiчноï традицiï формується й традицiя антиутопiчна.
Суть антиутопiï — не просто в зображеннi потенцiйно можливого
майбутнього, орiєнтованому на неприйняття читачами такого
майбутнього, але насамперед — у зображеннi ценностно-негативних
наслiдкiв з першого погляду прогресивного розвитку, у суперечцi з
утопiєю. I от уже на початку XIX столiття в Європi (а трохи
пiзнiше в Росiï) починається активне формування
антиутопiï. (Антиутопiчнi елементи стали входити в лiтературу
значно ранiше). В основi європейськоï й росiянцi
антиутопiчних традицiй XIX-XX столiть лежить у значнiй мiрi полемiка з
iдеями наукового перебудови суспiльства, закономiрна заклопотанiсть
можливiстю програмування людини ззовнi й в остаточному пiдсумку —
стирання при цьому людськiй особистостi
И вже в романi Мери Шеллi Франкенштейн, або Звiльнений Прометей є
присутнiм образ штучноï людини, зробленого по останньому слову
науки, якого можна розкласти на складовi й знову зiбрати — i ця
людина страшна у своïй твариннiй безособовостi (пiзнiше
антиутопiчний мотив штучноï людини ляже в основу сюжету повести
М.Булгакова Собаче серце). В Iсторiï одного мiста М.Е. Салтикова-
Щедрiна ми вже бачимо антиутопiчну модель суспiльства у варiантi Похмурий-
Бурчеева, що …начертавши пряму лiнiю, замислив втиснути в неï
весь видимий i невидимий мир…, щоб не можна було повернути нi
взад, нi вперед, нi лiворуч, нi праворуч. В 1864 р. пiдпiльна людина
Достоєвського, полемiзуючи з утопiчними програмами соцiальноï
перебудови, спрямованими на досягнення земного раю, зокрема й з
утопiчним миром роману Н.Г.Чернишевського Що робити?, заявляє: Ви
вiрите в кришталевий будинок, навiки нерушиме, тобто таке, котрому не
можна нi мови нишком виставити, нi дулi в кишенi показати. Ну а я, може
бути, тому й боюся цього будинку, що воно кришталеве й навiки нерушиме й
що не можна буде навiть i нишком мови йому виставити. Згодом
антиутопiчна лiнiя у творчостi Ф.М.Достоєвського одержить
своє продовження — моторошна картина наукового перебудови
стане перед нами й в гармонiйному суспiльствi по моделi Великого
Iнквiзитора (Брати Карамазови), i в ще бiльше гармонiйному суспiльствi
по моделi Шигалева (Бiси).
И все-таки розквiт антиутопiï доводиться на XX столiття. Зв'язано
це, мабуть, насамперед з надаванням руху тих соцiальних механiзмiв,
завдяки яким масове духовне поневолення на науковiй основi стало
реальнiстю. Свiтобудова по Шигалеву з роману Ф.М.Достоєвського
Бiси померкло перед особою свiтобудови по Гiтлеровi в Нiмеччинi 30
— 40-х рокiв або свiтобудови по Сталiну в Радянському Союзi 20
— 50-х рокiв. Безумовно, у першу чергу саме на основi наявного в
XX столiттi реального досвiду наукового тоталiтаризму виникли
антиутопiчнi соцiальнi модi* чи в добутках таких дуже рiзних
письменникiв, як А.Платонов (Котлован) i Е.Замятiн (Ми), О.Хаксли (Об
чудовий новий мир) i Дж.Оруелл (1984); Р. Бредбери (451њ по
Фаренгейтовi) i Г.Франку (Iгрек мiнус). Втiм, певною мiрою розвиток
антиутопiчноï традицiï було й реакцiєю на розквiт в 20-е
роки свого роду романтичного преклонiння перед рiзного роду моделями
наукового суспiльства. Розквiт утопiчноï традицiï, безумовно,
стимулював i розвиток антиутопiчноï традицiï, а, скажемо, Об
чудовий новий мир Хаксли (1923) був написаний у порядку полемiки з
концепцiєю Г.Уеллса в романi Люди як боги. Англiйський
лiтературознавець П.Баверинг, наприклад, розглядав О.Хаксли —
антиутопiста як свого роду дзеркального антипода Г.Уеллса. Справдi, з
однiєï сторони: Всi елементи контролю, практикуемие в державi
з уеллсовского миру, можна виявити в романi Об чудовий новий мир, але, з
iншого боку, якщо Уеллс — пророк наукового оптимiзму, те Хаксли,
без сумнiву, — скорботний пророк науки.
Для антиутопiчних мирiв, створених названими вище письменниками,
насамперед характерно усiкання особистостi до розмiрiв, пiдвладних
пiзнанню й програмуванню. (Подiбне усiкання є присутнiм i в цiлому
рядi утопiчних мирiв як неминуча плата за загальне щастя. Однак саме
антиутопiя сконцентрувала увагу на непомiрнiй величинi цiєï
плати.) Ще Великий Iнквiзитор з роману Ф.М.Достоєвського Брати
Карамазови сповiдає переконання, що полягають у тiм, що
…люди осягнуть, нарештi, самi, що воля й хлiб земноï вдосталь
для всякого немислимi… Вони будуть дивуватися на нас i вважати нас
за богiв за те, що ми, ставши на чолi ïх, погодилися виносити волю
над ними панувати. Ми доведемо людям, що вони тiльки жалюгiднi дiти, але
що дитяче щастя слаще всякого. А вже в романi Хаксли Жовтий Кром,
написаному ще в 1921 р., у вуста одного з героïв вкладається
утопiчна програма (для Хаксли ця програма, звичайно, антиутопiчна), в
основi якоï — розумне використання нерозумних сил.
В iм'я щастя людства цей герой пропонує роздiлити людство на 3
категорiï: це правляча iнтелiгенцiя, люди вiри i череда. Першi
будуть виробляти найбiльш зручнi для даного моменту iдеï, свiдомо
видавати ïх за iстину в останнiй iнстанцiï й начиняти ними
людей вiри, якi будуть нести цi iдеï в череду. Люди будуть
переконанi, що не знайти iншого щастя, крiм як у роботi й покорi…
Ïх змусять вiрити, що вони щасливi й жахливо важливi й що все, що
вони роблять, шляхетно й значно. Працюючи своï восьма година,
пiдкоряючись кращим зi свого середовища, переконанi у власнiй величi, у
власнiй значимостi, у власному безсмертi, вони будуть дивно щасливi.
Одинадцятьома роками пiзнiше цi фантазiï оживуть на сторiнках
роману О.Хаксли Об чудовий новий мир. В основi антиутопiчного миру з
роману Хаксли лежить наступний iмператив: Всi форми iндивiдуального
життя… повиннi бути строго регламентованi. Думки, учинки й почуття
людей повиннi бути iдентичнi, навiть самi таємнi бажання один
повиннi збiгатися з бажаннями мiльйонiв iнших
Усяке порушення iдентичностi веде до порушення стабiльностi,
загрожує всьому суспiльству. I в чудовому новому свiтi ця
iдентичнiсть досягнута: Усi щасливi. Усi одержують те, чого хочуть, i
нiхто не хоче того, чого вiн не може одержати. Вони забезпеченi, вони в
безпецi; вони нiколи не хворiють; вони не бояться смертi; ïм не
досаждають батьки й матерi; у них немає дружин, дiтей i улюблених,
здатних доставити сильнi переживання. Ми адаптуємо ïх, i
пiсля цього вони не можуть поводитися iнакше, чим так, як ïм треба.
Як це досягається? А дуже просто. Мешканцi чудового нового миру
виводяться iз пробiрок, причому зародки iз самого початку подiленi на
розряди — альфа, бета, гама i так далi — аж до морона. Альфи
— майбутнi представники правлячоï iнтелiгенцiï, у яких
посилено розвивається зародок мозку, але лише до певноï риси,
щоб звести до мiнiмуму небезпека iнакомислення. Але адже повинен хтось i
найбiльш неквалiфiкованi роботи виконувати. Стало бути, в iм'я
загальноï гармонiï потрiбно, щоб цi люди й не могли виконувати
нiякоï iншоï роботи, а тому були задоволенi своєю
часткою. Тому в зародкiв нижчих каст за допомогою додавання в пробiрки
алкоголю висушується мозок, а потiм у новонароджених цих каст за
допомогою застосування електрошка викликається ненависть до квiтiв
i книг. Велика увага придiляється в чудовому новому свiтi i
формуванню специфiчного класовоï свiдомостi, так само як i
формуванню свого роду пробирочного патрiотизму: для цього навiть пiсня
придумана, що закiнчується словами: ПРО, немає таку пробiрку
в цiлому свiтi,
Як мила пробирочка моя