Суспiльна позицiя Горького

Здрастуйте, Олексiй Максимович! Ви, звичайно, зачудуєтеся, одержавши листа з 2003 року: адже пройшло вже бiльше шiстдесятьох п'яти рокiв вiд дня Вашоï смертi
За цi роки була написана безлiч статей i монографiй, захищена величезна кiлькiсть дисертацiй, присвячених Вашiй творчостi . Вас називали великим письменником, продовжувачем традицiй Л. Толстого й основоположником методу соцiалiстичного реалiзму
Але наприкiнцi XX столiття обстановка рiзко змiнилося
А. Солженицин назвав Вас бездарним i слiзливим писакою, критики, якi ще вчора спiвали Вам гiмни, сьогоднi кидають у Вас каменi
Прийнято говорити: Мертвим не боляче. Але менi чомусь здається, що Вам дуже боляче й кривдно, тому у своєму листi я хочу захистити Вас вiд несправедливих ударiв i вiдповiсти Вашим недоброзичливцям
Самим образливим менi здається обвинувачення в тiм, що Ви писали не по совiстi, а на догоду владi. При цьому, як правило, згадують роман Мати. Цiкаво, на догоду якiй владi було в 1906 роцi створений цей добуток?!
Я, звичайно, не вчений i не лiтературний критик, тому можу говорити лише про своє особисте сприйняття цiєï книги. Для мене Мати — гiмн материнству, цьому самому прекрасному й великому почуттю на землi. Тiльки мати, з'єднана кровно й духовно зi своєю дитиною, здатна, виражаючись Вашими словами, дiстати до хмар, стати щирим творцем життя. Любов до сина, а не захоплення революцiйними iдеями допомагає Нилов-Не зблизитися з людьми. Достаток любовi, так пiзно розбудженоï в груди тривожними поштовхами життя, робить ïï iншою людиною. У всiх гострих ситуацiях роману перемагають, по сутi, материнськi почуття, здатнi перевернути мир
Вiрячи в необхiднiсть революцiйних перетворень життя, Ви, страшачись анархiï, зверталися до матерiв: Русь не загине, якщо ви, матерi, жертовно увiллєте весь прекрасний i нiжне ваших душ у кривавий i брудний хаос цих днiв. Ви призивали до дiï, одухотворенiй любов'ю, людянiстю, а це i є жизнетворчество.
У центрi всiх Ваших книг коштує Людина. В усi тяжкi моменти життя Ваше серце завжди спiвало гiмн йому, завжди затверджувало iдеï гуманiзму
У своïх романтичних добутках Ви висунули формулу людин є життя. Ризикну додати: Саме вiд людини залежить, який буде його життя.
В Пiснi про Сокола перед нами два життєвих принципи, двi позицiï. Сiренького, боягузливого й безбарвного життя Ужу протистоïть радiсть боротьби Сокола. Шаленiсть хоробрих — от мудрiсть життя! До числа божевiльних хоробрих належить i Ваш Данко, у якому сполучаються гордiсть i любов до людей. У мене ïсти мужнiсть вести вас, от тому я й повiв вас! Iмовiрно, таке злиття й робить людини творцем життя. Данко шукає вiльного, усвiдомленого буття для всiх, i серце його згоряє в iм'я любовi до людей, що не помiтили смертi героя. Але Данко вмирає абсолютно щасливим: адже його життя прожите не зрячи. Iскри його палаючого серця недарма блакитного кольору, кольору неба
Олексiй Максимович, я дуже люблю Вашого Челкаша, що сумели вистояти, не зламатися в суворому життi. Згадаємо епiзод, коли Челкаш вiддає Гаврилу грошi. Як прекрасно розкритi характери героïв! ЩоСiяло, перекрученим захватом жадiбностi особа одного й презирливi слова iншого: ех, повсть! Жебрак! Хiба через грошi можна мучити себе? Дурень! Жадiбнi чорти. Себе не пам'ятають. За п'ятак себе продають!. Якби Ви знали, Олексiй Максимович, як актуальнi цi слова для нашого часу! Люди продають себе, розмiнюються на дрiб'язку. Там промовчимо, там збрешемо, десь словчим, не зауважуючи, що при цьому страждає душу людини Здавався б, злодiй, гуляка Челкаш явно не творець життя! Але хiба не з усвiдомлення своєï значимостi, не з розумiння того, що є на свiтi речi, якi переступити неможливо, починається духовний рiст людини. Вiн …нiколи не буде таким жадiбним, не стане таким!..
У своïх добутках Ви самi творите життя, прекрасну, люту, де немає мiсця слабостi, вiдсталостi, iнертностi. Тому таке мiсце займає в них музика , що постiйно супроводжує Ваших героïв: у любовi, роботi, прагненнi до високих iдеалiв
У поемi Людин звучить, якщо користуватися музичною термiнологiєю, гiмн тому, хто перемiг Неправду, Вульгарнiсть, Розпач: Вiн повiльно, але твердими кроками йде по поросi старих забобонiв…, за ним — пил минулого важкою хмарою… Так прямує заколотна людина — уперед! I вище! Усе — уперед! I вище!.
Тонкий художник, великий гуманiст, вдумливий дослiдник життя, Ви для мене завжди залишаєтеся бiльшим росiйським письменником, що непоколебимо вiрив в активнiсть людини, спрямовану на перебудову життя
Аналiзувати творчiсть письменника поза його особистiстю завжди небагато нудно. Творець, сприймаючи дiйснiсть, переломлює ïï в себе, перетворюючи в щось суспiльно-частка
Одержавши можливiсть ознайомитися з тими добутками й працями великих росiйських письменникiв, якi були забороненi при радянськiй владi, ми можемо доповнити нашу думку про цих письменникiв новими фактами з ïхнього життя. Бiографiï М.Шолохова, М. Горького або Атолстого повиннi були виглядати, по вираженню И.В.Сталiна, “бронзовими, навiть позолоченими”. Саме тому з ïхнiх бiографiй попросту “викреслювалися” тi подiï, якi йшли врозрiз iз “лiнiєю партiï”. Отже, i вся творчiсть “пролетарських письменникiв” свiдомо покривалося iдеологiчною “вуаллю”.
“Революцiя повалила його в повне моральне сум'яття, — писав про Горький в “Московському щоденнику” Ромен Ролан. — Перший час вiн ïï не сприймав. Його потрясла ïï неминуча жорстокiсть. У тих, хто бачив його в тi роки, створилося враження, що життя його зруйноване й вiн агонизирует, ридаючи. Ленiн, що любив його, сам видалив його з бойовища й руïн. На цей час вiн бiг у Неаполь, в Iталiю, таку прекрасну й таку нiжну, що стала для нього наркотиком, дурманом”.
У Горькому завжди жили як би два чоловiки: художник i публiцист. I якщо публiцист призивав своïх молодших братiв по перу писати про сталiнськi табори й про працю зеков на будiвництвi Бiломорканалу й каналу “Москва — Волга” як про велике досягнення новоï влади, не зауважуючи трагедiйностi що вiдбуває, то художник писав про долю особистостi в страшнiй дiяльностi XX столiття, що позбавляє людину природних для нього ступенiв особистоï, соцiальноï, творчоï волi
У той же час вiн — один iз самих суперечливих письменникiв. Ця суперечливiсть його людськоï особистостi проявлялася й у творчостi. Те, що було неприйнятно для Горького як для приватноï людини, знаходило висвiтлення у творчостi Горького як письменника. Якщо як людина вiн мiг помилятися, то як письменник, мабуть, нiколи. Його героï, завдяки реалiзму його творчостi, виявляються як би надiленими власною волею; начебто це були живi героï, вони могли вести суперечку з автором — i перемагати в цьому спорi
Яскравий приклад тому “Пiсня про Сокола”. Iз самого початку видно, що Горький виражає симпатiï Соколовi, що жадає волi, свiтла. Уже — втiлення обивательщини, безкрилостi, що була противна романтиковi. Але адже саме Уж говорить мудрi слова, недоступнi Соколовi: “Землi не знаючи, на нiй тужачи, вони прагнуть високо в небо й шукають життя в пустелi пекучоï. Навiщо ж гордiсть? Навiщо докори? Потiм, щоб нею прикрити шаленiсть”.
У цьому вiршi позицiя автора визначена, а принижений ïм персонаж здатний на таке вiрне виречення, з яким даремно було б i сперечатися. У цьому-те протирiччi й полягала велич творця, громадность художнього дарунка давала можливiсть входити в суперечку зi своïм творцем, що безсумнiвно пiднiмало Горького над усiма письменниками-творцями
Суспiльна позицiя Горького була радикальною. Вiн не раз пiддавався арештам, в 1902 роцi Микола II розпорядився анулювати його обрання почесним академiком по розряду красного письменства (у знак протесту Чехов i Короленко вийшли з Академiï). В 1905-м вступив у ряди РСДРП (бiльшовицьке крило) i познайомився з В. И. Ленiним. Ним виявлялася серйозна фiнансова пiдтримка революцiï
Жовтнева революцiя розчарувала Горького. На вiдмiну вiд Блоку вiн почув у нiй не “музику”, а страшне ревiння стомiльйонноï селянськоï стихiï, що прорвалася через всi соцiальнi заборони й що загрожувала потопити острiвцi, що залишилися, культури. У серiï статей “Несвоєчаснi думки” вiн обвинуватив Ленiна в захопленнi влади й розв'язаннi терору в краïнi. Але там же назвав росiйський народ органiчно жорстоким, “звiриним” i тим самим якщо не виправдав, то пояснив люте звертання бiльшовикiв iз цим народом. Непослiдовнiсть позицiï вiдбилася й у його книзi “Про росiйське селянство”.
Горький був поетом не тiльки “у душi”. Багато хто його вiршi, на жаль, не були опублiкованi. От уривок одного з них:

• Я iнший i не знав, i не знаю,
• Не минулу пiсню я складаю,
• А прийдешньому гiмни спiваюся
• У невигадливiй пiснi моєï
• Я спiваю про прагнення до свiтла,
• Вiднесiть по-дружньому до неï
• И до мене, самоучцi-поетовi

Почавши поетичну творчiсть iз юного рокiв i не залишаючи його до похилого вiку, Горький, однак, не залишився назавжди тiльки лише поетом. Поезiя й проза навiть не зрiвноважилися в ньому як рiвноправнi сили. Сам себе вiн називав “правовiрним прозаïком”, i всiм очевидно, що основний його подвиг у художнiй лiтературi — це проза
Та величезна правда життя, що Горький жадiбно збирав, вносив у своïй свiдомостi, правда побутова, психологiчна, моральна, соцiальна, усього естественнее втiлювалася в широкух, ємних, вiльних формах прозаïчного оповiдання, у формах реалiзму, що на вершинах своєï зрiлостi був у Горького реалiзмом життєстверджуючим, соцiалiстичним. -
Олексiй Максимович присвятив себе служiнню Людинi, призиваючи всiх навколишнiх звернути увагу на його проблеми й на його потреби. Саме Горькому належить фраза: “Чудова посада — бути на землi людиною”. Тiльки високоморальний письменник може придiляти увагу вiчним проблемам — проблемам “правди й неправди”, “вiйни й миру”, “батькiв i дiтей”. Недарма слова французького поета, якi М.Горький вклав у вуста Актора, як не можна краще характеризують нашу дiйснiсть: “Добродiï? Якщо до правди святий мир дорогу знайти не зможе, — честь безумцевi, що навiє Людству сон золотий!”