Шкiльний твiр на тему: Калина мамина мудрiсть
Побачу цю нiжну, тремтливу дiвчину-красуню, i наринають свiтлi спогади дитинства… Якось пiшли ми з мамою на урочище, щоб запасти на зиму калинових кетягiв. Мама зупинилася бiля куща над криницею i мовила: Ось тут стояла колись наша хата. Як тiльки ми побралися з твоïм батьком, одразу й оселю заходилися зводити. А пiд осiнь я висадила бiля застiльного вiкна кущ калини. Чи то земля така родюча, чи тому, що поливала, тiльки швидко розрослася. Соловейко на нiй гнiздо звив i щовесни нам оддячував пiснями. Згодом, як ти мав з'явитися, тато iз пагона змайстрував сопiлку. Було таке повiр'я, якщо зробити з калини сопiлку, в сiм'ï неодмiнно з'явиться син продовжувач роду. Так воно чи нi суди сам. Але коли переïздили, я нi за чим так не тужила, як за калиною….Коли вже ув'язували в пучки ваговитi грона, мама попрохала: Може б ти, синку, пересадив калину, щоб гарний споминок був i менi, i тобi? За кiлька днiв у нашому городi вже свiтилися сизуватi пагони. Дбайливi маминi руки викохали ïх, i невдовзi бiля вiкна зацвiла першим квiтом калина. Завжди, коли я приïздив у гостi до неньки, нона одразу ж нагадувала: Ось глянь, яка красуня! А пам'ятаєш, як ми ïï садили? Тепер, коли тебе довго немає, я дивлюся на неï i згадую: Любуйся калиною, коли цвiте, а дитиною, коли росте.
- Немає вже мами, але є калина мамина мудрiсть, мамине безсмертя…
Кущ калини бiля материноï хати. Це не тiльки окраса, а й глибокий символ. Це наш духовний свiт, наша спадщина. Кущ калини опредмет- нює i красу й духовний потяг до своєï землi, свого берега, своïх традицiй. Хiба не про це говорить народна поезiя: калиновий мiст, калинова сопiлка, калинова колиска? Менi здається, що тому, хто не посадив на обiйстi калини, а ще гiрше коли викорчував нi йому, нi його дiтям нiколи не почути найнiжнiшоï, найбентежнiшоï у свiтi пiснi. Iï може подарувати лише сопiлка з маминоï калини.
