Сентиментальна школа в Украïнi
Сентименталiзм (фр. sentimentalisme, вiд sentiment — почуття,чуттєвiсть, чутливiсть) напрям у європейськiй лiтературi
другоï половини XVIII — початку XIX ст., що розвивався як
утвердження чуттєвоï, iррацiональноï стихiï в
художнiй творчостi на противагу жорстким, рацiоналiстичним нормативам
класицизму та властивому добi Просвiтництва культу абсолютизованого
розуму.
Сентименталiзм отримав свою назву за твором англiйського письменника Л.
Стерна Сентиментальна подорож (1768), невдовзi запанував i в iнших
жанрах епiстоларних романах, мелодрамах, пасторалях тощо. Тогочасне
письменство вiдкрило здатнiсть простоï людини, не зiпсованоï
цивiлiзацiєю, передовсiм iдеалiзованого селянина, до тонких
чуттєвих переживань. Значними явищами цього напряму вважаються
Юлiя, або Нова Елоïза Ж.-Ж. Руссо (Францiя), Памела, або
Винагороджена цнота С. Рiчардсона (Англiя), Страждання молодого Вертера
Й.-В. Гете (Нiмеччина), Бiдна Лiза М. Карамзiна (Росiя), Маруся Г. Квiтки-
Основ'яненка та iн. При цьому сентименталiзм як напрям слiд вiдмежвувати
вiд сентиментальностi як пафосу, що була притаманна письменникам рiзних
епох. Цей пафос особливо характерний для схильноï до емоцiйного
кордоцентризму украïнськоï ментальностi, що засвiдчуе
фольклор, передовсiм народна пiсня (Та забiлiли снiги, Ой матiнко-зiрко,
Та нема в свiтi гiрш нiкому та iн.), що вплинула i на пiснi лiтератуного
походження (Гуде вiтер вельми в полi, Коли розлучаються двоє
тощо). Тож не дивно, що сентименталiзм вiднайшов в украïнськiй
лiтературi сприятливий грунт. Започаткований I. Котляревським (Наталка
Полтавка ), вiн одразу став панiвним явищем, що найяскравiше розкрилося
у творчостi Г. Квiтки-Основ'яненка (Маруся, Сердешна Оксана, Козир-
дiвка, Щира любов та iн.), де змальована галерея шляхетних, мрiйливих,
душевно замилуваних, морально цнотливих персонажiв, що втiлювали
iдеалiзовану душу простолюду. Сентименталiзм, що спирався на фольклорну
лiтературну традицiю зображення позитивного героя носiя вроджених
високих етичних якостей, — укрупненим трактуванням чуттєвого
свiту багато в чому спричинив появу романтизму, однак не виявив рiзкого
протиставлення класицизму та Просвiтництву, як той же романтизм, був
близьким до просвiтницького реалiзму. Iнерцiя сентименталiзму в
украïнському письменствi, опертому на основи ментального
свiтосприймання нацiï, спостерiгалася не тiльки у XIX ст. (Люба-
згуба Ю. Федьковича, Швачка П. Грабовського та iн.), а й у XX ст. (Марiя
Проскурiвна Панi писарiвна, Од сiна до соломи, Уляся) своєю
надмiрною чутлiвiстю спаралiзувала волю до життя, перетворилася на один
iз прикрих компонентiв так званоï неповноцiнноï малоросiйщини,
проти якоï повстали I. Франко, Леся Украïнка, представники
розтрiляного вiдродження та празькоï школи. Сентименталiзм в
украïнськiй, як i в iнших лiтературах Європи, − iдейно-
естетичне i художнє явище, що являє собою реакцiю на раннiй,
рацiоналiстичний етап у культурi європейського Просвiтництва
знаменує собою переорiєнтацiю художньоï свiдомостi з
життя розуму на життя серця. Художнi засади сентименталiзму, що
сформувалися в межах просвiтницьких художнiх цiнностей, вже фактом
своєï появи свiдчили про те, що розум втратив не лише свою
провiдну роль; навiть бiльше того у своïй власнiй сферi, в царинi
знання, вiн поступово починав поступатися мiсцем уявi. Як нова форма
самоутвердження особистостi сентименталiзм тiсно пов'язаний iз процесом
виокремлення iндивiда з колективу, з розпадом корпоративностi та
конвенцiональностi у сферi художнього мислення, що вiдбилося у
вiдповiдних художнiх формах вiд специфiчного стилю до жанровоï
системи.
Кожний лiтературний напрям, як вiдомо грунтується на певнiй
концепцiï людини i свiту, ïх нових взаємовiдносин i
зв'язкiв.
