Сербська народна балада Смерть матерi Юговичiв

Сербська балада Смерть матерi Юговичiв належить до так званого
Косiвського циклу, який присвячений лише одному епiзоду iсторiï
сербського народу Косiвськiй битвi сербiв iз турками, яка вiдбулася 1389
року. Косiвськi пiснi це поетична згадка, про давню битву, завдання
якоï пробуджувати патрiотичнi почуття, стверджувати ненависть до
ворогiв. Пiсню Смерть матерi Новичiв записав для нащадкiв письменник Вук
Караджич. Мати цiлого роду Юговичiв чекає на звiстку про долю
своïх дiтей та чоловiка, Богдана Юга. Як Ярославна у Словi о полку
Iгоревiм, вона хоче перетворитися на птаху, з орлиним зором та
лебединими крилами для того, щоб злетiти над Косовим полем, побачити
своïх дiтей чи живi вони, чи вже вбитi.
Побачивши усю свою родину побитою дев'ятьох синiв та чоловiка, мати
Юговичiв застигає у своєму горi:
Серце матерi залiзним стало,
Не кричала мати й не ридала…
Конi й соколи атрибути сербiв-воïнiв залишилися без хазяïв, та
мати все терпiла i замкнула своє серце, слiз над загиблими не
проливала. Аж ось страшнi зловiснi ворони, якi напилися кровi загиблих
на Косовому полi, прилетiли з рукою юнака, на якiй була золота обручка
одного з ïï синiв, Дамяна. Поетичнi рядки юнацькоï пiснi
порiвнюють Дамяна з молодою яблунькою: Де росла ти, де тебе зiрвали?
розпачливо запитує мати. Серце ïï переповнюється
нестримним невилiковним горем.
I вiд горя серце розiрвалось,
Вiд печалi за ïï синами Та за старим Богданом Югом…
Трагiчна iсторiя матерi Юговичiв близька i зрозумiла кожному, хто
ïï читає чи слухає. Страшний пiдсумок вiйни,
смерть рiдних людей, оплакування, горе i вiдчай є не тiльки
завершенням життя цiлого роду. Через долю роду Юговичiв ми бачимо долю
усього сербського народу, який не на життя, а на смерть бився з
мусульманською навалою. Образ скорботноï матерi ми знаходимо на
кожному клаптику землi, де пройшла будь-яка вiйна …
Образ Альманзора-патрiота в Альпухарськiй баладi з поеми А. Мiцкевича
Конрад Валленрод
Поема польського поета-романтика XIX ст. Адама Мiцкевича Конрад
Валленрод написана за часiв боротьби за незалежнiсть Польщi. Адам
Мiцкевич був заарештований, засуджений та висланий у центральнi
губернiï Росiï зi своєï улюбленоï Вiтчизни
Литви. Поет багато розмiрковував над долею свого народу, тому i написав
поему про Конрада Валленрода.
Конрад Валленрод герой, який обрав шлях помсти тевтонському ордену за
загибель свого народу. У поемi є вставнi тексти, якi героï
вважають загадковими, не розумiють, для чого Конрад ïх
переповiдає.
Такою є Альпухарська балада романтична розповiдь про
мусульманського короля Альманзора, проводиря маврiв, яких за часiв
Реконкiсти знищили iспанцi у фортецi Гранада. Падають один за одним
захисники фортецi, та Альманзор, ïхнiй король, тихенько
залишає поле битви. Читачi гадають, що вiн перелякався i втiк,
кинувши свiй народ напризволяще. Та Альманзор знову з'являється,
удаючи, що хоче миру, i визнає богiв i пророкiв iспанцiв. На знак
пошани вiн обiймає i цiлує кожного зi своïх
ворогiв… i падає у конвульсiях. На своïх вустах i у
своïх обiймах вiн принiс смерть ворогам чуму, вiд якоï нiхто з
них не втече.
Героïчний вчинок Альманзора для Адама Мiцкевича є зразком
любовi до Батькiвщини, уроком ставлення до ворога: краще смерть, нiж
рабство i життя у неволi. Та для лицарiв, що оточують Конрада
Валленрода, поведiнка великого магiстра тевтонського ордену є
загадкою, не один iз них запитує: Що означає альпухарська
балада? У поемi ця балада є ключем до поведiнки головного героя:
вiн плекає у своïй душi помсту ворогам за поневолення свого
народу.