Садок вишневий коло хати

Моя приятелька Наталка зовсiм недавно помiтила, що бiля нашого дванадцяти- поверхового будинку ростуть плодовi дерева яблунi, сливи, абрикоси, вишнi. Вона розповiдала менi захоплено: Уявляєш, завжди пробiгала повз них, i менi було все одно чи тополя, чи яблуня, чи горобина. А тут помiтила уквiтчане бiлим деревце i наче щось за серце зачепило. Нiчого я ïй не сказала на те, а сама подумала: От ти вже й подорослiшала, Наталочко. Я ïï розумiю, вона справжня дитина цивiлiзацiï нiколи не бачила, як корiвок виганяють на пасовище, не зривала з кущiв ягоди порiчок, а морква та цибуля, на думку Наталi, ростуть десь у супермаркетi.
А я в дитинствi часто бувала в селi, тому й знаю, чому наприкiнцi квiтня серце починає тьохкати, як пташка тому що бiля багатоповерхiвок у нашому районi посадженi розкiшнi сади. Першими починають квiтнути абрикоси, квiточки у них блiдо-рожевi, духмянi, листя ще не розгорнулося. У цей час обов'язково iде дощ, iнодi з градом. Буває, й заморозки знищують зав'язь, тодi абрикосiв можна не чекати. Потiм зацвiтають вишнi та сливи. У них зовсiм iнший колiр квiточок, та й листя вже трохи зазеленiло, тому вiдрiзнити вишню або сливу вiд абрикоси зовсiм неважко. Аромат у них також зовсiм не такий. А наостанок розцвiтають грушi та яблунi, i погода стає майже лiтньою вiтер стихає, дошi закiнчуються.
Спостерiгати за погодою мене навчила баба Оля. Вона ж i розповiла менi, звiдки взялися у сучасному мiському районi такi по-сiльському затишнi садочки.
Було це дуже давно. Бабуся моя приïхала з рiдного села вчитися в технiкумi, та так i залишилася у великому мiстi. Вивчилася, вийшла замiж, квартиру отримала у новому районi мiста. Квартира новiсiнька, душ з гарячою водою, i холодноï води носити з колодязя не треба. Квiти у них не рожевi, а малиновi, дуже красивi, а наприкiнцi лiта з'являються маленькi пурпуровi яблучка. Вони несмачнi, але привабливi, i взагалi яблуньки мають дуже красивий силует. Тiльки шкода, шо деякi люди Не милуються цiєю красою, а ламають гiлки, щоб прикрасити тiльки свою квартиру. Я вважаю, це неправильно. Краса для всiх, а не для одного. I садочок бабусин теж для всiх. Влiтку не тiльки з нашого двору хлоп'ята пасуться та. м, але й з iнших дворiв прибiгають. Ягiд буває так багато, шо вистачає всiм.
А менi кожен рiк цi бiлi вiтрила за вiкном, коли цвiтуть сади, нагадують стареньку хатинку в селi Садове, на вулицi Зеленiй, де пройшло бабусине дитинство. Там i зараз живе ïï мама, моя прабаба Нiна. Вона зовсiм старенька, ïй уже сiмдесят вiсiм рокiв, але вона майже не хворiє, порається потихеньку у городi та в садку, годує курей i кроликiв. Влiтку ми ïздимо допомагати ïй: обробляємо город, тато з дiдом ремонтують сарай i хату, ми з мамою перемо бiлизну, готуємо обiд, робимо запаси на зиму. А вечорами, коли настає час вiдпочинку, збираємося в садочку коло хати. Колись давно садочок був невеликий, а зараз… Вишнi розмножуються самi, ми ïм не заважаємо, тому дерев уже багато, i ягiд вистачає i нам, i птахам. Сiдаємо на лави й табуретки, спочатку стиха ллється розмова про погоду, врожай, новини у селi, а потiм баба Оля починає спiвати, а ми з мамою та баба Нiна пiдспiвуємо. У баби Олi чудовий голос, та й пiсень вона знає безлiч Несе Галя воду, Вже сонце низенько, Он чий-то кiнь стоïть, Ой у полi калина. Це пiснi нашого краю, i вони менi найрiднiшi.
Отож, Наталочко, i ти, мабуть, вже зрозумiла, що садочок бiля твого будинку це не просто дерева, це душа нашого народу, його втiха i гордiсть.