Садок вишневий коло хати
Моя приятелька Наталка зовсiм недавно помiтила, що бiля нашого дванадцяти-поверхового будинку ростуть плодовi дерева яблунi, сливи, абрикоси,
вишнi. Вона розповiдала менi захоплено: Уявляєш, завжди пробiгала
повз них, i менi було все одно чи тополя, чи яблуня, чи горобина. А тут
помiтила уквiтчане бiлим деревце i наче щось за серце зачепило. Нiчого я
ïй не сказала на те, а сама подумала: От ти вже й подорослiшала,
Наталочко. Я ïï розумiю, вона справжня дитина цивiлiзацiï
нiколи не бачила, як корiвок виганяють на пасовище, не зривала з кущiв
ягоди порiчок, а морква та цибуля, на думку Наталi, ростуть десь у
супермаркетi.
А я в дитинствi часто бувала в селi, тому й знаю, чому наприкiнцi
квiтня серце починає тьохкати, як пташка тому що бiля
багатоповерхiвок у нашому районi посадженi розкiшнi сади. Першими
починають квiтнути абрикоси, квiточки у них блiдо-рожевi, духмянi, листя
ще не розгорнулося. У цей час обов'язково iде дощ, iнодi з градом.
Буває, й заморозки знищують зав'язь, тодi абрикосiв можна не
чекати. Потiм зацвiтають вишнi та сливи. У них зовсiм iнший колiр
квiточок, та й листя вже трохи зазеленiло, тому вiдрiзнити вишню або
сливу вiд абрикоси зовсiм неважко. Аромат у них також зовсiм не такий. А
наостанок розцвiтають грушi та яблунi, i погода стає майже лiтньою
вiтер стихає, дошi закiнчуються.
Спостерiгати за погодою мене навчила баба Оля. Вона ж i розповiла менi,
звiдки взялися у сучасному мiському районi такi по-сiльському затишнi
садочки.
Було це дуже давно. Бабуся моя приïхала з рiдного села вчитися в
технiкумi, та так i залишилася у великому мiстi. Вивчилася, вийшла
замiж, квартиру отримала у новому районi мiста. Квартира новiсiнька, душ
з гарячою водою, i холодноï води носити з колодязя не треба.
Квiти у них не рожевi, а малиновi, дуже красивi, а наприкiнцi лiта
з'являються маленькi пурпуровi яблучка. Вони несмачнi, але привабливi, i
взагалi яблуньки мають дуже красивий силует. Тiльки шкода, шо деякi люди
Не милуються цiєю красою, а ламають гiлки, щоб прикрасити тiльки
свою квартиру. Я вважаю, це неправильно. Краса для всiх, а не для
одного. I садочок бабусин теж для всiх. Влiтку не тiльки з нашого двору
хлоп'ята пасуться та. м, але й з iнших дворiв прибiгають. Ягiд
буває так багато, шо вистачає всiм.
А менi кожен рiк цi бiлi вiтрила за вiкном, коли цвiтуть сади, нагадують
стареньку хатинку в селi Садове, на вулицi Зеленiй, де пройшло бабусине
дитинство. Там i зараз живе ïï мама, моя прабаба Нiна. Вона
зовсiм старенька, ïй уже сiмдесят вiсiм рокiв, але вона майже не
хворiє, порається потихеньку у городi та в садку,
годує курей i кроликiв. Влiтку ми ïздимо допомагати ïй:
обробляємо город, тато з дiдом ремонтують сарай i хату, ми з мамою
перемо бiлизну, готуємо обiд, робимо запаси на зиму. А вечорами,
коли настає час вiдпочинку, збираємося в садочку коло хати.
Колись давно садочок був невеликий, а зараз… Вишнi розмножуються
самi, ми ïм не заважаємо, тому дерев уже багато, i ягiд
вистачає i нам, i птахам. Сiдаємо на лави й табуретки,
спочатку стиха ллється розмова про погоду, врожай, новини у селi,
а потiм баба Оля починає спiвати, а ми з мамою та баба Нiна
пiдспiвуємо. У баби Олi чудовий голос, та й пiсень вона знає
безлiч Несе Галя воду, Вже сонце низенько, Он чий-то кiнь стоïть,
Ой у полi калина. Це пiснi нашого краю, i вони менi найрiднiшi.
Отож, Наталочко, i ти, мабуть, вже зрозумiла, що садочок бiля твого
будинку це не просто дерева, це душа нашого народу, його втiха i
гордiсть.
