Розкриття загальнолюдських i моральних цiнностей уновелах Григорiя Косинки

З помiж блискучих талантiв, що започаткували нову украïнську
лiтературу, iм'я Григорiя Косинки — одне з найпомiтнiших. Пiсля
довгих рокiв несправедливого замовчування до читача повертається
ного доробок — ледь бiльше тридцяти оповiдань. Вже по виходi
першоï книжки, Назолотих богiв критика зазначала: Григорiй Косинка
— це, безперечно, дуже великий здобуток i гордiсть новоï
“Украïни. Косинку хвилювали проблеми украïнського села,
тi бiди, що принiс хлiборобам соцiалiзм з примусу, який на селi
обертався полiтикою гонiнь на кожного, хто вболiвав заземлю i хто
ïï любив: цiнував не за самi центнери для хлiбоздачi.
Безперечно ж, у цiй любовi було багато вiд мрiй про вiдрубний од держави
селянський рай, повну незалеж'нiстьземле власника. Алеж хiбаеелянинупе-
реважнiй своïй масi воював за iдеали революцiï лише заради
того, щоб годувати себе i дiтей самими ними?
Нi — вiнжадав от революцiï соцiальноï справедливостi.
В оповiданнi Сходка Цюпка говорить: Ми научимось — нiчого, але яка
доля наших дiтей, через десять — п'ятнадцять год? — Вiчнi
наймити: Нi наша стежка — червона… Зрозумiло, не всi селяни
були духовними близнюками Цюпки i не всi з них сприймали нову дiйснiсть
безболiсно. Тому л Косинка закликав своïм словом заглядати у цей
бiль якомога уважнiше й глибше, бачити в нiм i те, що ми сьогоднi
називаємо кревним зв'язком хлiборобськоï душi iз землею, яка
цю душу зростила i навчила здригатись од кожного збиткування: над
трудящим, ïх потребам i звичаями. Косинка вчасно помiтив протирiччя
сiльського життя, котрi вихлюпнулися пожежею громадськоï вiйни.
Класова ненависть заслiпила очi iзамi нила всi писанi та неписанi
закони. Загальнолюдськi цiнностi, мораль були вiдкинутi як непотрiб, i
обстоювати ïх було особливо важко.
Письменник пам'ятав i закликав нiколи не забувати i про те, яких
численних i досить часто безвинних жертв коштували украïнському се
луï мiсту роки громадськоï вiйни, що розкидала народна рiзних
армiях, бо ж незачепленим цiєю вiйною не мiг залишиться нiхто. А
Перемога ж у нiй кувалась тiльки для одних i одна! I щоб стати i
сторично гуманною, цл перемога повинна була ростити в читачевi зерна
добра, навчати йогоза мирних уже днiвєпiвчутлизостi, вмiння за
помилками бачити живу людину i прощати ïй ге, що може i повинно
бути прощеним, якщо творилось воно нез власноï волi. Проблеми часу
яскраво вiдбились в оповiданнях Заквiтчаний сон, Анархiсти, Голова Ход,
Пострiл, Вжитах, За земельку. Подих соцiальних катаклiзмiв безпосередньо
вiдчувасться в новелах На золотих богiв, Полiтична, Гармонiя. У кривавiй
рiзанинi забуто про найвищу цiннiсть — людське життя у новелi На
золотих богiв смерть приходить в бою за класову iдею, i падають у спiлi
хлi5и оборонцi своєï землi, тих невеличких надiлiв,
скроплених селянським потом та слiзьми. Стоïть пшениця потолочена,
серпа лросигь, а вони кров'ю поливають. [ понад попелищем, понад
смердючими димами пiднiмаються голосiння матерiв, що оплакують мертвих
синiв, яким би хлiб та дiтей ростити, а не воювати.
Найяскравiше автор утверджує загальнолюдськi цiнностi в новелi
Полiтика. Навiть родиннi зв'язки не зупиняють людей, якi опинились по
рiзнi боки барикад. Мусiй Швачка, на прiзвивько Полiтика, прийшов з
Червоноï Армiï, став комнезамiвцем i розкуркулив Андрiяна
Кушнiра . Цю кривду Андрiян пам'ятає, хоча пiзнiше сестра Мар'яни,
жiнка Мусiя вийшла замiж за його сина: Четвертий год пройшов, як ви
комунi бика, спасибi! Вам, Бiля в мене, а я не забув . Умру — не
забуду: грабiж….
На святий вечiр, який мав замирити родину, спалахнула суперечка, i лише
голос Мар'яниноï матерi пiднявся над загальною озлобленiстю: Роде
мiй дорогий! Свахо! Били комуну, й вона била — не згадуймо….
Та очi вже налилися кров'ю i на велике свято, що Ало поєднати рiд,
вбили Мусiя — зарiзали в темрявi. Запала злякана тиша, яку
порушувало лише ридання Мар'яни, а дядько Кушнiр, бiгаючи очима шепотiв,
стоячи над тiлом: Нiчого. П'яна, сумєстна драка — все. Так
нужно говорить. Письменник вiд твору до твору проводить проблему: що
є мiрилом iстинностi? Можливо, совiсть. Якi почуття переважають,
коли людина в екстремальних ситуацiя стає перед необхiднiстю
поступатися духовними здобутками заради матерiального буття, боротись за
виживання ставати перед проблемою вибору? Чи може мораль бути
загальнолюдською i класовою? Менi здається саме цi проблеми
ставить Григорiй Косинка своïми творами.