Ритуально-мiфологiчна основа зимового циклу календарноï обрядовостi

Обряди зимового циклу пов´язанi не тiльки з перiодом очiкування весни як часу сiвби, а й з давнiми мiфами про народження Всесвiту. Центральним святом цього циклу є Народження Всесвiту (дванадцять священних ночей народження Всесвiту, поки сонце проходить сузiр´я Стрiльця), яке у давнiх слов´ян було святом Сварога (Зодiаку) i пов´язувалося iз трьома свiтилами астрального культу Сонцем, Мiсяцем, Зорею.
Поява на небi Зорi, якiй у мiфах надається роль вiстунки, є знаком, що Сонце вступило у сузiр´я Перуна (Стрiльця). Вважалось, що в цей час (за старим стилем 25 грудня, за новим 6 сiчня) У Лади народжується немовля Коляда божество зимового сонцестояння. Коли сонце проходило центральнi зiрки сузiр´я, праслов´яни урочисто святкували iнше свято народження Мiсяця (Молодика) щедрий вечiр (за старим стилем 1 сiчня, за новим 14 сiчня) й воно залишало сузiр´я, народження богинi води Дани (за старим стилем 6 сiчня, за новим 19 сiчня). Цей мiф, що вiдноситься до найархаïчнiших, був також пов´язаний iз культом дерев, С о виявлялось у вшануваннi Прадерева свiту. Символом цього дева стали явiр, дуб, подекуди верба, яблуня, золотокора сосна а згодом, пiд впливом пiвнiчних народiв, ялинка. Це дерево вгорi прикрашали зорями небозводу, а знизу дарами природи, i воно значало єднiсть землi з небом. З переорiєнтацiєю прадавнiх племен а землеробство, свято набуло нових елементiв. До нього приєдналось ушанування сузiр´я Орiона, яке в народi носить назву Золотого Плуга. У рiздвяну нiч це сузiр´я торкається землi. Древня мiфологiя це пояснює тим, що Сварог (чарiвний коваль) дарує людям плуг, який падає на землю, символiзуючи шлюб неба iз землею. Iз вшануванням плуга культивуються поклонiння плодам поля: божество Коляда отримує iншу назву Дiдух (прадух, предок), його символом стає снiп пшеницi. Всiм божествам приносяться ритуальнi жертви 14 страв: кутя на честь Сварога, 13 iнших на честь зодiакальних сузiр´ïв божеств (згодом це число зменшилось до 12).
Святкування Рiздва у найдавнiшi часи виливались у послiдовнi релiгiйнi мiстерiï, що здiйснювались процесiями жерцiв, перевдягненими у спецiальнi маски, якi були уособленням божеств та духiв. Цiллю цих святкових дiйств було поклонiння культовим об´єктам, вiдлякування ворожих людинi сил, або ïх задобрювання. Так iз культом вогню та поклонiнням Перуну пов´язанi ритуали бiля домашньоï печi вшанування домашнього вогнища. За словами М. Гру- шевського, вся система святочних вiдправ опирається цiлком виразно на комплексi iдей магiчного характеру88.
Серед найдавнiших рiздвяних мiстерiй, що збереглися до наших днiв є водiння кози, що вiдбувається у щедрий вечiр на честь народження Молодика. Це народне драматизоване дiйство у минулому виконувалося процесiєю жерцiв, якi водили священну тварину, що символiзувала зодiакальне божество, або вважалась прадавнiм тотемом народу. Цiєю твариною, як правило, була коза, що уособлювала мiсяць 1 вважалась прапредком дослов´янських племен. Тому вона часто в ходi ритуальних дiйств приносилася в жертву, про що свiдчить текст Давньоï пiснi:
За рiкою, за бистрою
Впоять лiси дрiмучi;
А в тих лiсах вогнi горять,
Вогнi горять великi.
Навкруг вогнiв ослони стоять,
Ослони стоять дубовi.
а тих ослонах добрi молодцi,
Добрi молодцi, краснi дiвицi,
Спiвають пiснi, колядочки:
Посерединi старий сидить, Вiн гострить свiй булатний нiж,
Бiля нього козел стоïть,
Хочуть козла зарiзати…
Упродовж столiть ритуал водiння кози видозмiнився i дiйшов до нас у зовсiм iншому виглядi, що швидше можна назвати iмiтацiєю давнього обряду. Тепер мiстерiя здiйснюється гуртом парубкiв, якi ходять по хатах iз символiчною зорею-провiсницею (ïï роблять на зразок вавилонськоï восьмикутною). Роль кози, як правило, виконує малий хлопець, зодягнутий у вивернутий кожух з прилаштованими рогами. Нинi для багатьох людей сенс цих ритуалiв не зрозумiлий. Своє пояснення вiн знаходить лише крiзь призму давнiх тотемно-мiфологiчних вiрувань та уявлень. Мiстерiя починається i супроводжується сакральними замовляннями, звертанням до тотемного предка: Ого-го, коза, ого-го сiра або: Кiзонько-лебедонько, стань на порозi на однiй нозi, ввiйдеш до хати, будемо скакати… Гоцки, гоцки! У цих обрядах коза (козел) є символом добробуту та родючостi:
Де коза ходить, там жито родить, Де не буває, там вилягає. Де коза туп-туп, там жита сiм куп, Де коза рогом, там жито стогом. Де коза хвостом, там жито кустом!
Невiд´ємним елементом святкового дiйства є символiчно- жертовне вбивство кози: Вдарив дiд козу по сiрому боку. Тут коза впала, нежива стала; а також ïï оживлення, що символiчно означало народження нового мiсяця, нового Всесвiту, початок нового календарного оберту.
Як вказують дослiдники, колядники в Украïнi завжди сприймались як гостi з потойбiччя, якi дарують благополуччя тим, хто ïх приймає, звiдси мотив переправи через рiчку, маски як ознака жителiв iншого свiту: …колядники пришельцi з iншого свiту, свiту померлих. Колядники i перерядженi живе втiлення давно померлих предкiв, авторитет яких був незаперечним. Вони визначали норми родинних стосункiв, навчали вирощувати злаки, випiкати хлiб i т. iн.. Звiдси запрошення на вечерю покiйникiв, обдарування колядникiв, вшанування тварин у час Рiздва. Згодом роль жерцiв у святкових ритуалах почали виконувати господарi найстаршi чоловiки сiм´ï чи роду. Подекуди ще й досi залишився народний звичай, коли хазяïн у ролi хатнього жерця виходить з жертовним хлiбом на подвiр´я i обертається на мiсцi проти годинниковоï стрiлки, символiзуючи цим хiд сонця у зодiакальному колi. Тодi господар тричi виголошує магiчнi замовляння, зверненi до ворожих сил, закликаючи ïх на вечерю (з метою задобрити ïх, щоб вони у наступному роцi не завдавали шкоди).
Цей звичай колоритно описав М. Коцюбинський у повiстi Тiнi забутих предкiв : На святий вечiр Iван був завжди в дивнiм настроï. Наче переповнений чимсь таємничим й священним, вiн все робив поважно, неначе службу божу служив. Клав… живий вогонь для вечерi, стелив сiно на стiл та пiд столом i з повною вiрою рикав при тiм, як корова, блеяв вiвцею та ржав конем, аби велася худоба. Обкурював ладаном хату й кошари, щоб одiгнати звiра й вiдьом… Перше, нiж засiдати за стiл, нiс тайну вечерю худобi… Але се було не все. Ще годилось закликать на тайну вечерю усi ворожi сили, перед якими берiгся через цiле життя. Брав в одну руку зi стравою миску, а в другу сокиру, i виходив на двiр… Iван простягав руку у сю скуту зимою безлюднiсть i кликав на тайну вечерю до себе всiх чорнокнижникiв, мольфарiв, планетникiв всяких, вовкiв лiсових та ведмедiв. Вiн кликав бурю, щоб була ласкава прийти до нього на ситi страви, на паленi горiлки, на вечерю святу, але вони не були ласкавi i нiхто не приходив, хоч Iван спрошував тричi. Тодi вiн заклинав ïх, щоб не з´являлись нiколи…. Обряд, вiдтворений письменником, вiдбиває давнi язичницькi вiрування, у яких поєднались елементи анiмiзму та тотемiзму. Подiбнi записи знаходимо у дослiдженнi С Килимника: Господар зупиняється посеред сiней i каже: Пресвяте Сонце, Мiсяцю ласкавий, зорi яснi, дощi ряснi йдiть до нас на Святу Вечерю кутю ïсти! Потiм удруге: Святi нашi дiди-прадiди, батьки-матерi, брати-сестри, дiти, онуки-правнуки усi душi нашi-Лада, йдiть з нами вечеряти! Так повторює тричi. Господиня на це проказує: Шануємо вас i просимо до господи святу вечерю споживати!.. Лихий морозе, буйний вiтре, палючi променi, люта буре, лихе й зле йдiть кутю ïсти! так проказує тричi. Потiм виходить надвiр, стає перед порогом i каже: Кличу вас!.. Не йдете? Щоб повiк- вiкiв не приходили… Щоб ми вас видом не видали, слихом не слихали… Господиня закiнчує: Скам´янiйте ж у скелях, кручах, темних лiсах, високих горах, глибоких кручах, у снiгах-льодах, куди курячий голос не доходить…. Рiздвянi замовляння часто побутували у вiршовiй формi:
Смерте, смерте, iди на лiси, 
Смерть з Морозом танцювала,
Танцювала i спiвала,
Йди на безвiсть, йди на море, 
I ти, Морозе, великий i лисий, 
А за море почвалала.
Не приходь до нас iз своєï комори!
Iншим дiйством, яке збереглося в меншiй мiрi, є мiстерiя ходiння 3 плугом, яка вiдбувалась у щедрий вечiр i була магiчною iмiтацiєю оранки i засiвання. Тут культ Плуга (сузiр´я Орiона) поєднувався з вiрою, що сакральнi дiï допомагають наближенню весни та приготуванню землi до ïï обробiтку. На багатьох територiях елементи цього обряду залишились у формi символiчного засiвання. Дещо iншого значення набуває ритуал сiяння на свято Маланки чи Василя (Новий рiк). О. Знойко пояснює етимологiю назви свята вiд Уатсиля iншого iменi божества Мiсяця, який має тiсний зв´язок з Маланкою, що уособлює воду. У даному випадку обряд засiвання зранку пiсля щедрого вечора є iмiтацiєю дрiбного дощику, що сходить на посiви i провiщає добрий урожай. Оскiльки прадавнi слов´яни вiрили, що все, почате з народженням молодика, матиме успiх, то багато дiйств стосувались не тiльки початку працi на полi, а й заручин неодруженоï молодi, що теж фрагментарно збереглось до наших днiв.
У святi Маланки виявляється астральний культ (поклонiння мiсяцю), а також культ води та хлiба (магiчнi дiï з короваєм чи хлiбом бiля криниць та водоймищ), культ вогню. На багатьох територiях саме у цей вечiр вiдбувалося свято печi вшанування домашнього вогнища, духiв предкiв; на Слобожанщинi дiвчата в цей вечiр розкладають вогнище на рiчцi бiля ополонки, а на Гуцульщинi господарi та господинi палять багаття у саду, перестрибуючи його i замовляючи майбутню родючiсть дерев. Дiвчата у цей вечiр шукають диво-зiлля нечуйвiтер, власник якого, за повiр´ями, стає нечуваним i небаченим. Свято Водохреща (водосвяття) було пов´язане з культом води та поклонiння Данi, про що свiдчить його народна назва Йордана, або Ярдань Яриловодосвят, Ордань Орове дання, тобто осон-цення води92. Iз утвердженням християнства воно набуло нового змiсту i за спiвзвучнiстю назви почало асоцiюватись iз хрещенням Iсуса у рiчцi Йордан. У первiсному виглядi це свято проходило поблизу водоймищ у формi магiчних ритуалiв, метою яких було вшанування води, замовляння та задобрювання водних духiв. За словами С Килимника, Свято Йордану вiдбувається обов´язково вночi, й саме свячення води мусить закiнчитися до сходу сонця… бо лихi сили панують переважно нiччю й ïх треба заворожити, заклясти, вiдвернути вiд води, вiд весни93.
М. Грушевський вказував на поширений на Полтавщинi ритуал вмивання в цей день парубкiв та дiвчат: парубки умивають дiвок, а дiвчата парубкiв тим паче як котра дiвка має собi парубка, то вона заздалегiдь пiдмовить, що як прийде на хрещення, то щоб на Орданi умитися удвох: вона його, а вiн ïï, бо та вода, кажуть, така зводна, що як тiльки вони умиють одне одного, то обов´язково поберуться.
Зимовi дiйства також супроводжувалися ритуальною ïжею: круглими хлiбами чи калачами (знак сонця), варениками (знак мiсяця), рибою (символ води), горiхами та плодами (символ дерева свiту), кашею чи кутею (символ землi, що мав зв´язок iз культом предкiв).