Украïнська мала проза кiнця ХIХ початку ХХ столiття у французькому лiтературному контекстi
У статтi розглядається рецепцiя малоï прозизахiдноукраïнських письменникiв кiнця ХIХ початку ХХ ст. у
французькiй перiодицi та лiтературознавствi, наводяться маловiдомi
переклади творiв i критичнi вiдгуки французьких й украïнських
учених стосовно творчостi украïнських письменникiв.
Лiтературний процес кiнця ХIХ початку ХХ ст. найбiльш суперечливий i
неординарний перiод в iсторiï лiтератури, що викликає жвавi
суперечки лiтературознавцiв i культурологiв рiзних краïн i упродовж
столiття сприймається неоднозначно. Проте, як i кожний фрагмент
iсторико-лiтературного процесу, вiн окреслений певними вирiшальними
моментами в iсторiï лiтератури, котрi виразно вiдрiзняють його вiд
попереднього i наступного. Отож характерними рисами цiєï
епохи були криза iснуючоï моделi прогресу, зумовлена запереченням
рацiоналiстично-утилiтарних, позитивiстських методiв пiзнання,
переоцiнка цiннiсних орiєнтацiй, прiоритети естетичних категорiй
над етичними й зосередження на iррацiональних, iнтуïтивних,
трансцендентних проблемах. Переосмислення позитивiстського тоталiтарного
розумiння традицiï й зародження новоï естетико-культурноï
свiдомостi призвело до появи в Європi модернiстського руху.
Абсолютизацiя уяви у Шопенгауера, фiлософiя життя та концепцiя надлюдини
Нiцше, iнтуïтивiзм Бергсона, новаторська технiка iмпресiонiстичного
живопису, теорiя вiдповiдностей Ш. Бодлера все це призвело до
абсолютизацiï мистецтва, утвердження його iманентноï сутностi
i спонукало до пошукiв нових форм та засобiв вираження краси.
Стильова ситуацiя Європи цього перiоду означилася культурним
синтезом традицiйних та новаторських лiтературних напрямiв i шкiл, що
призвело до зародження iмпресiонiзму, символiзму, неоромантизму,
неокласицизму, експресiонiзму та iн., що, переплiтаючись та
взаємно доповнюючи один одного, творилу нову модернiстську тканину
мистецьких шедеврiв.
Для украïнськоï лiтератури кiнця ХIХ початку ХХ ст. досi
переважно побутово етнографiчною зi стилiзованою пiд народне життя
описовiстю, гостро постала проблема модернiзацiï. Творчiсть молодих
украïнських письменникiв, серед яких М. Коцюбинський , В. Стефаник
, О. Кобилянська , Леся Украïнка, В. Винниченко , засвiдчила новий
перiод в iсторiï украïнського письменства, головною прикметою
якого, суголосно настроям епохи, було максимальне заглиблення у
внутрiшнiй свiт людини. Констатуючи змiни в украïнськiй лiтературi
в переоцiнцi способiв трактування тем i перенесення акценту iз
зовнiшнього зображення на внутрiшнє iнтуïтивне моделювання
дiйсностi, досить промовисто, хоч i з певним вiдтiнком iронiï, I.
Франко вказував на захiдноєвропейську орiєнтацiю
украïнських письменникiв: Хто не пише в дусi Нiцше, не йде слiдами
Бодлера, Верлена, Метерлiнка, Iбсена, Гарборга, той не списатель, той не
варт доброго слова [2, 35]. Отже, творчiсть захiдноєвропейських
митцiв-модернiстiв була добре вiдомою в украïнськiй лiтературi,
естетичний феноменологiзм Нiцше, поруч з естетичним романтизмом Iбсена,
символiзмом Бодлера i Метерлiнка, психологiзмом Гарборга i Бурже,
неоромантизмом Гауптмана, у поєднаннi з iмпресiонiстичною лiрикою
Верлена закладав пiдвалини естетико-iндивiдуалiстичного перелому
раннього украïнського модернiзму.
Предметом аналiзу цiєï розвiдки постане дослiдження творчостi
украïнських письменникiв, представникiв малоï прози, у
контекстi європейськоï лiтератури. Адже змiни, повязанi з
еволюцiєю в суспiльному життi, призвели в кiнцi ХIХ ст. до змiни
iєрархiï жанрiв. Якщо ранiше талановитi письменники (у
французькiй В. Гюго, Ф. Стендаль, О. Бальзак , Е. Золя, в
украïнськiй I. Нечуй-Левицький,
Панас Мирний) писали великi романи, що вважалися найвищим жанром, то
тепер романи створюються другорядними авторами, а талановита молодь
звертається до малих епiчних жанрiв, котрi виявилися бiльш
адекватними ритмовi часу та ïх власним уподобанням. Обсяг статтi
не дає змоги охопити весь європейський контекст, тому для
дослiдження обмежимося тiльки французькою лiтературою, адже саме звiдти
i йшов дух нового. Якщо рецепцiя французькоï лiтератури в
Украïнi ґрунтовно дослiджена, про що свiдчать працi таких
лiтературознавцiв, як М. Гресько, Т. Якимович, В. Матвiïшин, Т.
Рягу-зова, В. Пащенко, Д. Наливайко та iн., то дослiдження перекладiвукраïнських письменникiв, зокрема кiнця ХIХ початку ХХ ст. у
Францiï, а також праць французьких дослiдникiв, присвячених
ïм, утруднюється тим, що бiблiографiчна робота в той час
майже не велася. З iншого боку, пригноблене становище Галичини в кiнцi
ХIХ на початку ХХ ст. мiж Європою та Украïною стимулювало
молоду галицьку iнтелiгенцiю до ненастанного i продуктивного оновлення,
iнтенсивного збагачення, активного засвоєння європейських
надбань (французькоï лiтератури у тому числi). Тут вiдiграв певну
роль i статус украïнськоï лiтератури як лiтератури
неповноï нацiï (термiн Д. Чижевського) порiвняно з
французькою лiтературою державноï нацiï, що мала всi умови
для багатогранного вiльного розвитку i розквiту. Проте вiдкритiсть
кордонiв, прагнення утвердити самобутню украïнську культуру,
заявити про суголоснiсть ïï розвитку з європейською
спонукало украïнських iнтелектуалiв до виходу в широкий культурний
простiр.
Своєрiдним мiстком у справi ознайомлення франкомовного читача з
розвитком украïнськоï лiтератури була перекладацька дiяльнiсть
Михайла Рудницького. Тiльки вузькому колу лiтературознавцiв вiдомi
окремi його переклади у журналi Тисяча нових новел (Les milles nouvelles
nouvelles), який виходив у Парижi й публiкував французькою мовою
щомiсяця десять найкращих новел свiтовоï лiтератури. Кожному
творовi передувала коротка, але змiстовна характеристика творчого шляху
ïï автора. Зустрiчаємо тут переклади з творiв Л.
Толстого, А. Чехова, Г. Сенкевича, Шолома Алейхема та багатьох iнших
видатних майстрiв свiтового красного письменства. Так, у 1911 р. ( 21)
журнал публiкує в перекладi М. Рудницького новелу В монастирi М.
Яцкiва молодого представника украïн-
Ського модернiзму, а в 1912 р. ( 25) новелу В. Стефаника Злодiй.
Вихований на традицiях захiдноєвропейського мистецтва, М.
Рудницький порiвнює у передмовi новели В. Стефаника з мiнiатюрними
замальовками фламандського живописця Теньє. Невiдомо, пише
перекладач, чим ми повиннi захоплюватися найбiльше у Стефаника
лаконiчнiстю його мови чи викiнченiстю його картин [6, 38]. Очевидно, що
тут йшлося про самобутню майстернiсть обох митцiв, головними героями
яких були простi люди з прозою ïх життя, постiйними супутниками
якого були щоденнi нестатки i злиднi, що ведуть до трагiчних колiзiй.
Зауважимо, що це першi переклади творiв украïнських письменникiв,
опублiкованi на сторiнках французькоï перiодики в супроводi
критичних замiток М. Рудницького, якi ставлять оригiнальний доробок
украïнських митцiв поруч iз творами представникiв свiтового
красного письменства.
Пiд час поглиблення фiлологiчноï освiти в унiверситетах Парижа та
Лондона (1919-1922 рр.) М. Рудницький пiдтримує дружнi творчi
стосунки з вiдомими дiячами науки i культури, зокрема славiстом Андре
Мазоном, письменником Анрде Моруа, виконує обовязки секретаря
дипломатичноï мiсiï УНР, президентом якоï був М. Тишке-
вич. З iнiцiативи керiвництва дипломатичноï мiсiï у Парижi
виходить газета France et Ukraine (1920-1922) для пропаганди у
Францiï вiдомостей про Украïну, ïï iсторiю,
культуру, а також утвердження мiж двома краïнами близьких
полiтичних вiдносин, продуктивних для обох сторiн. М. Рудницький
систематично публiкує на сторiнках газети статтi про
украïнське мистецтво, лiтературу, критичнi розвiдки про
письменникiв i поетiв, переклади ïхнiх творiв. Так, у рубрицi
Украïнське мистецтво у статтi Лiтература , яка, вважаємо,
належить перу М. Рудницького, поряд з характеристикою творчостi
визначних украïнських лiтераторiв Т. Шевченка, I. Франка, Лесi
Украïнки зустрiчаємо згадку i про В. Стефаника, де автор
наголошує на самобутностi творчоï манери письма
украïнського новелiста, що вiдповiдала тогочасним новим
захiдноєвропейським вiянням: Стефа-ник своєю оригiнальною
манерою письма повязаний з новою лiтературною епохою; вiн хоч i мало
продуктивний, проте незвичайно самобутнiй i у своïй творчостi
переймається злиднями свого народу [3, 2].
У наступних номерах газети ( 5) у рубрицi Украïнське мистецтво.
Легенди та мiфи Украïни доктор фiлософiï та фiлологiï
Ежен
Гiнс знайомить франкомовного читача з украïнським фольклором,
подаючи у власному перекладi украïнськi християнськi перекази,
акцентуючи увагу на типовiй зацiкавленостi пересiчного украïнця
надзвичайними явищами та демонологiєю, успадкованою вiд давнiх
пращурiв словян. На пiдтвердження цих думок газета друкує велику
статтю на першiй сторiнцi, присвячену творчостi М. Коцюбинського, а в
чотирьох наступних номерах переклад його новели В дорозi. В особливiй
iмпресiонiстичнiй манерi, своєрiдним ритмом, повязаним iз
настроями i переживаннями персонажiв, М. Коцюбинський зосереджує
увагу на зображеннi напруженого i неспокiйного внутрiшнього життя
героïв. Барвиста й соковита мова , гармонiйнiсть природи з
настроєм персонажiв, чарiвнiсть украïнських пейзажiв та
динамiчнiсть композицiï, що тримає читача у постiйнiй напрузi
i змушує спiвпереживати з героєм, цi риси привернули увагу
перекладача, який вибрав оповiдання з-помiж iнших раннiх творiв
письменника, демонструючи суголоснiсть його стилю з модерними пошуками
європейських сучасникiв та водночас вказуючи на нацiональний
колорит.
Серед корифеïв украïнськоï лiтератури газета France et
Ukraine 3 друкує у перекладi Л. Галафрея новелу Серп М. Яцкiва,
письменника, чиє естетичне кредо вiддзеркалювало модернiстськi
настроï європейськоï лiтератури. М. Яцкiв досконало знав
французьку лiтературу, перекладав поезiï в прозi Ш. Бодлера
Тiстечко та Очi бiднякiв, разом з I. Франком Б. Бйорнсона Понад людськi
сили. У новелi Серп письменник кiлькома деталями та метафоричними
образами передає драматизм невiдворотноï життєвоï
трагедiï дiвчини Варки, яка зi спокiйноï затурканоï
простоï селянки перетворюється на вбивцю пана, захищаючи свою
дiвочу честь. Хлопчина, вiд iменi якого ведеться розповiдь,
помiчає неспокiй Варки, ïï закоханi ревнивi погляди у
бiк Миколи, що жне з iншого краю поля, ïï бажання допекти
коханому, погодившись стати покоïвкою. I враз — змiна настрою
й горда вiдмова, коли Варка дiзнається, що все це панськi хитрощi.
Автор окремими штрихами змальовує тiльки переломнi моменти, за
допомогою зовнiшнiх деталей портрету, виразу очей передає
внутрiшнiй драматизм та неспокiй. Серп стає наскрiзним символом,
довкола якого розгортаються подiï. З перших рядкiв вiн
привертає увагу своïм срiбним блиском, пiднятий
Над головою Варки породжує алюзiï з церковним образом
святоï дiви, а в кiнцi твору серп стає знаряддям вбивства i
порятунком вiд безчестя. Виклад у формi спогаду, розмаïта
метафорична мова, лаконiзм з глибоким психологiчним пiдтекстом,
динамiчнiсть мелодики спорiднюють творчу манеру М. Яцкiва з мистецтвом
Гi де Мопассана, Ж. Ренара, К. Гамсуна.
Серед зарубiжних популяризаторiв украïнськоï лiтератури,
зокрема творчостi В. Стефаника, важливу роль вiдiграв польський i
нiмецький лiтературознавець Артур Зелiб (1878-1958). Його симпатiï
до Украïни значною мiрою пояснюються тим, що А. Зелiб народився в
Галичинi (с. Облазниця Жидачiвського повiту), навчався у Львiвському
унiверситетi, брав активну участь у громадсько-культурному життi
украïнськоï iнтелiгенцiï.
Опинившись в емiграцiï у Швейцарiï, А. Зелiб видавав у Лозаннi
з 1915 р. журнал La Revue Ukrainienne, де знайомив франкомовних читачiв
Захiдноï Європи з публiцистичними працями украïнських
учених: М. Драгоманова, М. Костомарова, М. Грушевського, В. Дорошенка,
Є. Бачинського та iнших, а також збирав розвiдки про Украïну
в iноземнiй перiодицi, маючи за мету, в мiру своïх сил, помогти
Украïнi вийти на широку арену Європи, бо ж культура
украïнська дiйсно заслуговує на те, щоби ïï знали в
Європi [5, 3]. У його перекладi на сторiнках журналу
друкується новела В. Стефаника Вечiрня година одного, як
зазначає перекладач, iз засновникiв жанру малоï прози, дуже
поширеного й уподобаного лiтературним смаком украïнцiв.
Iнтерпретатор характеризує ïï у примiтцi як лiтературну
мiнiатюру, скорiше акварельну замальовку, анiж лiтературне оповiдання,
використовуючи для характеристики стефа-никiвську стислу штрихову
манеру, властиву його творам малоï форми: Кiлька лiнiй ледь
зображено нiби навмання на паперi [5, 24]. Поезiï в прозi В.
Стефаника своєрiднi iмпресiонiстичнi замальовки, що вражають
незвичайним багатством барв, вiдтiнкiв, глибоким фiлософсько-змiстовним
навантаженням, смiливiстю кольорових контрастiв, притаманнi тогочасним
художникам-модернiстам. А. Зелiб наголошує передусiм на глибоких
рисах, чiткому психологiчному аналiзi, досконалiй формi новел Стефаника.
Тiсно переплетене мистецтво Стефаникового слова з iмпресiонiстичним
живописом, глибокою символiчнiстю i пластичнiстю створених ним образiв
Свiдчить про оригiнальну самобутню письменницьку манеру. У примiтцi
критик зауважує, що в одному з наступних номерiв буде опублiковано
спецiальне дослiдження про вклад В. Стефаника у розвиток жанру
малоï прози. Вiдомо, що у цьому ж журналi надруковано в перекладi
А. Зелiба новелу В. Стефаника Похорон, проте в Украïнi на сьогоднi
його не вдалося розшукати.
Першою книгою, присвяченою загальнiй характеристицi украïнського
письменства, стала La littérature ukrainienne у редакцiï М.
Тишкевича, опублiкована в Бернi 1919 року. Ґрунтуючись на
украïнських дослiдженнях С. Єфремова, О. Єфименко, М.
Гру-шевського та iн., М. Тишкевич знайомить франкомовного читача з
iсторiєю украïнськоï культури та лiтератури вiд часiв
Киïвськоï Русi до початку ХХ столiття. Характеризуючи
лiтературний процес кiнця ХIХ початку ХХ ст., автор наголошує на
модернiстських прийомах Б. Лепкого, О. Кобилянськоï, В. Стефаника,
О. Маковея, В. Щурата та детальнiше зупиняється на творчостi М.
Коцюбинського, вказуючи на європейську орiєнтованiсть та
спорiдненiсть iз майстрами скандинавськоï та бельгiйськоï
прози.
Великий внесок у розвиток украïнсько-французьких лiтературних
взаємин належить французькому лiтературознавцю i перекладачу Емiлю
Крюба [4], який у 1963-1968 рр. викладав французьку мову в
Киïвському унiверситетi i водночас дослiджував творчiсть
украïнських письменникiв кiнця ХIХ початку ХХ ст., переклав
французькою мовою вiрш Каменярi I. Франка (Le grand briseur de rochers
Великий Каменяр.- К., 1966), повiсть Тiнi забутих предкiв , новели
Поєдинок, На каменi, Цвiт яблунi, Вiн iде, Intermezzo та Що
записано в книгу життя М. Коцюбинського, виданi окремою книжкою
Nouvelles (К., 1971). Як дослiдник-украïнознавець Е. Крюба багато
зробив для знайомства французькоï громадськостi з украïнською
лiтературою i культурою, про що свiдчать його працi М. Kocjubynskyj et
la prose ukrainienne de son temps, представлена як докторська дисертацiя
у 1974 р. в Паризькому унiверситетi, а надрукована окремою книгою 1982
р. (Atelier national de reproduction des thèses,
Université de Lille III), а також Нацiональне та культурне
вiдродження в Украïнi в 1917-1930 (1989), у спiвавторствi з ученим-
фiлологом у Францiï Аркадiєм Жуковським. Е. Крюба один iз
перших французьких дослiдникiв, що аналiзує творчу спадщину
М. Коцюбинського у широкому типологiчному контекстi тогочасноï
французькоï, польськоï, скандинавськоï та
украïнськоï прози, зокрема i у зiставленнi з новелiстикою В.
Стефаника. Прикметно, що дослiдник розглядає украïнську
лiтературу кiнця ХIХ початку ХХ ст. у руслi захiдноєвропейських
новiтнiх течiй та напрямiв, при цьому зауважуючи, що, незважаючи на те,
що украïнський рух не мiг бути почутим за кордоном через
несприятливi обставини (зокрема полiтичнi), та все ж вiн сприймав новi
вiяння i являв собою широке поєднання нових iдей i тенденцiй.
Простежуючи шляхи, якими потрапляли новi лiтературно-мистецькi погляди
на терени Украïни, Е. Крюба вказує на виразну
захiдноєвропейську орiєнтацiю украïнськоï
iнтелiгенцiï i майже зневагу до росiйського лiтературного руху
(через iмперську полiтику Росiйськоï держави), через що навiть
вплив такоï книжки росiйського естета i фiлософа Д. Мережковського
Про причини занепаду i про новi течiï сучасноï росiйськоï
лiтератури (1893) залишився майже не помiченим або запiзнiлим. I
навпаки, захiдноєвропейський символiзм i декаданс, незважаючи на
бiльшу вiддаленiсть, мав бiльший вплив на частину украïнськоï
iнтелiгенцiï кiнця ХIХ початку ХХ ст. через посередництво Польщi,
точнiше Галичини [4, 261]. Розглядаючи Галичину у складi Австро-
Угорськоï iмперiï, дослiдник не вiдокремлює ïï
вiд Європи i не вважає провiнцiєю, оскiльки як Кракiв
у Польщi, так i Львiв у Галичинi були європейськими центрами лiтературно-
мистецького життя, а вiдкритi кордони створювали сприятливi умови для
швидкого поширення рiзних лiтературно-мистецьких новинок.
Особливу роль у становленнi модерного мистецтва як у Польщi, так i в
Украïнi, на думку Е. Крюба, вiдiграло угруповання Молода Польща,
яке обєднувало багатьох визначних представникiв красного
письменства. Серед украïнцiв, якi брали активну участь у цьому
iнтелектуальному бродiннi, дослiдник називає В. Стефаника як дуже
близького до середовища Молодоï Польщi, що внiс значний вклад у
модернiзацiю прози, а також Б. Лепкого та О. Луцького, представникiв
львiвськоï Молодоï Музи.
Прагнення широко представити украïнський контекст, в якому
еволюцiонував талант М. Коцюбинського, змушує Е. Крюба до
детального аналiзу тогочасноï украïнськоï прози. При
цьому дослiдник наголошує на суголосностi розвитку
украïнськоï лiтератури зi
Свiтовою, особливо перiоду переломноï доби, а тому не
вiддiляє украïнське письменство вiд європейського
контексту. Зрозумiло, що завдання, якi ставить перед собою автор книги,
полягають у виявленнi характерних типологiчних рис цiєï
епохи, що проявилась у європейськiй лiтературi, тобто прiоритетiв
мистецьких категорiй над моральними й утилiтарними. Звiдси глибокий
аналiз творчостi Ш. Бодлера, що вплинула на розвиток усiєï
захiдноєвропейськоï лiтератури, а також тенденцiй символiзму,
декадансу, iмпресiонiзму, що мали мiсце i в украïнськiй лiтературi.
Е. Крюба ґрунтується передусiм на естетичних критерiях
оцiнки лiтературного твору, iгноруючи його iдейно-тематичну
спрямованiсть. Такий пiдхiд докорiнно вiдрiзняється вiд
офiцiйноï радянськоï критики, яка на перше мiсце ставила революцiйно-
демократичнi переконання украïнських письменникiв кiнця ХIХ початку
ХХ ст. та зводила своï пошуки до виявлення цих переконань навiть
там, де ïх i не було, а еволюцiю письменницьких особистостей та
художню цiннiсть ïхнiх творiв пiдпорядковувала iдейно-полiтичнiй
спрямованостi. Тому автори статтi Украïнсько-французькi лiтературнi
взаємини [1] несправедливо применшують значення монографiï Е.
Крюба й критикують за вiдвертий тенденцiйний пiдхiд, що пiд його пером
М. Коцюбинський постає визначним, але аполiтичним художником слова
[1, 184].
До загальноï характеристики реферованоï роботи треба зауважити
ще цiкавi спостереження дослiдника про внутрiжанровi особливостi
украïнськоï малоï прози (поезiï в прозi або поетична
проза), а також про модернi властивостi прози як поезiï, де
великого значення набувають ритм, мелодика, алiтерацiя, метафора.
Модерна поетика вiдрiзняється вiд традицiйноï синкретичним
поєднанням досягнень новiтнiх напрямiв, де використовуються
символи для вiдображення душi, сугестiя, iмпресiя, експресiя для
вiдтворення внутрiшнього свiту людини, ïï свiдомостi й
пiдсвiдомостi, а звiдси й поглиблений психологiзм, загострена
iнтуïцiя. Модерна поетика синтезує й досягнення сумiжних
мистецтв (живопису, музики, пiснi, скульптури та iн.) для створення
специфiчноï метамови, яка пiдпорядковується головнiй метi
мистецтва служiнню красi, звiльняючи його вiд того, що є чужим
самiй його природi (утилiтаризму).
Великий внесок у справу ознайомлення франкомовного читача з творчiстю
украïнських письменникiв належить Жiнет Максимович
(1929-1995), у перекладацькому доробку котроï зустрiчаємо
новели М. Коцюбинського, Р. Iваничука, повiсть О. Кобилянськоï
Земля та збiрку В. Стефаника La croix de pierre et dautres nouvelles
(К., 1975). Перекладачка народилась i виросла у мiстечку Больвiлер на
пiвночi Францiï, що дало ïй змогу опанувати всi тонкощi
французькоï мови — i лiтературноï, i
простонародноï. Повернувшись на батькiвщину та здобувши вищу освiту
у Львiвському унiверситетi, вона вирiшила присвятити себе перекладацькiй
дiяльностi, щоб ознайомити франкомовного читача з лiтературним надбанням
рiдного краю, який ïï батьки змушенi були покинути у пошуках
кращоï долi, подiбно до героïв В. Стефаника, М. Яцкiва, М.
Коцюбинського.
Прикметно, що творчiсть кураïнських письменникiв кiнця ХIХ початку
ХХ ст. стала вiдомою у Францiï передусiм завдяки старанням самих
украïнцiв, якi, перебуваючи за кордоном, прагнули представити
украïнську культуру європейським читачам. Однак своïми
стараннями вони заохочували французьких критикiв та перекладачiв,
зацiкавлювали ïх новими темами та стильовими пошуками, що
призводило до популяризацiï украïнськоï лiтератури.
Французькi переклади й критичнi iнтерпретацiï засвiдчують входження
украïнськоï малоï прози у свiтовий художнiй простiр, тим
самим гiдно представляючи украïнську лiтературу в силовому полi
європейського лiтературного процесу та ïï участь у
розробцi спiльних художньо-тематичних комплексiв, стильового та
жанрового урiзноманiтнення. Важливо зауважити, що французькi критики та
перекладачi, розглядаючи украïнську малу прозу, зокрема творчiсть
В. Сте-фаника, М. Яцкiва, М. Коцюбинського, вказують на модернiсть стилю
та нацiональну самобутнiсть у європейському контекстi. Наталiя
Яцкiв
Лiтература
1. Пащенко В., Рягузова Г. Украïнсько-французькi лiтературнi
взаємини // Укр. л-ра в загальнословянськ. i свiт. лiтературн.
контекстi. Т. 3. С. 155-184.
2. Франко I. Зiбрання творiв: В 50 т. К., 1976-1986.- Т. 31.
3. France et Ukraine.- 1920-1922.- 2.
4. Kruba E. Mychajlo Kocjubynskyj et la prose ukrainienne de son temps.-
Lille, 1982. 780 p.
5. La Revue Ukrainienne. Lausanne, 1915. 1.- P. 24-27.
6. Les milles nouvelles nouvelles. Paris, 1911.- 21; 1912.- 25.
