Образи Ельки та Миколи Баглая (за романом Гончара Собор)

Шлях Олеся Гончара в лiтературi це шлях безперервних пошукiв i творчих
замахiв. Саме таким успiхом є його славнозвiсний
багатостраждальний роман i обор, який з'явився 1968 року. Автор
присвятив цей роман збереженню духовноï спадщини i культури,
iсторичних святинь i рiдноï мови. Вiн мрiє про духовнiсть
особистостi й суспiльства, виступає проти обмеженостi чиновникiв-
можловладцiв. Розкрити авторський задум допомагають героï твору.
Кiлькiсть героïв твору дало автору вдячну нагоду для яскравiшого i
опуклiшого змалювання кожного персонажа. Єлька один iз
найпривабливiших людських характерiв, змальованих у романi. Ïï
доля схожа на долi багатьох сiльських дiвчат, якi, ïдуть з рiдного
села свiт за очi в пошуках щастя. Єльчина доля ускладняється
тим, що виростала вона при фермi напiвсиротою без батька, а коли й матiр
у глинищi придавило, залишилася круглою сиротою, мов та билинка при
дорозi. Образ простоï сiльськоï дiвчини письменник змалював
щиро, з великою любов'ю. Ми вдивляємося в Єльчинi задумливi
зеленавi очi, беремо близько до серця поневiряння безпаспортноï
дiвчини, спiвчуваємо в горi, якого завдають ïй i кривдники й
лицемiри, такi, як отой несправедливий бригадир.
Єлька в романi постає дiвчиною розумною, здатною критично
мислити. Досить згадати, як вона картала приïжджого лектора i його
недолугу, примiтивну лекцiю про кохання . Дiвчина мрiяла про
всемогутнє почуття любовi, прагнула кохати, милуватися бiлим
свiтом. Ïй, молодiй i вродливiй, часто доводилось розчаровуватись в
людях, як у тому дженджуристому хлопцевi, який з армiï написав
ïм листа: Сiчас служить какось непривично, трудно звикать, що тобою
командують, та все привикнецця, пайка хватає, наïдаюся
полностью. Вона йому й словом не вiдповiла. Чи зрозумiв красень причину
Єльчиноï мовчанки? Чи збагнув про нiкчемнiсть, свiй глум над
мовою, а вiдтак i своєю свiдомiстю, культурою?
Дошкульнi удари долi один за одним сиплються на дiвчину. Аж ось настав
час заручин. Поруч за столом сидiв ïï суджений, насправдi
вимушено суджений,Володимир Iзотович Лобода винуватець. I сталося тут,
як у казцi, визволив з того полону ïï Микола Баглай. Маревна
була потiм нiч пiд чистими зоряним небом, нiч знайомства, довiра, злиття
душ, маревна нiч закоханостi. I ще один досить яскравий i переконливий
образ роману Микола Баглай, i яким ми зустрiчаємося вже на початку
другого абзацу роману. Тут йдеться про Миколу-студента, який глибоко
переконаний, що на Зачiпляннi живуть праведнi, правильнi люди. Вiн
закоханий у своє заводське селище, у його працьовитих жителiв, але
собор його найсвiтлiша, найпевнiша любов. Микола вiдчуває
ïï наявнiсть, як одну з нерозгаданих таємниць свiту, для
нього краса Землi, краса людських рук сприймається як єдине
цiле. Поетичний свiт Миколи-студента охоплює i красу собору, i
чарiвну довколишню природу, i могутнi металургiйнi заводи, якi
викликають у нього подив, захоплення. Щоправда, Багла нiяк не може
заспокоïтися, що в заводах нема очищувальноï системи, i вiн
поставив собi за мету сконструювати ïï повiтря має бути
чистим. Це його захоплення конструкторське така своєрiдна поезiя,
краса його помислiв та iнтелектуальних зусиль.
Микола Баглай постає перед читачем як чистий думками i непорочними
дiями юнак. Вiн захоплюється всiм прекрасним, що iснує
довкола, в природних, в людських мрiях, радощах i печалях, в розлуках i
скорботах. Вiн зачарований мистецькою довершенiстю собору, гармонiйною
злагодженiстю Скарбного.
Баглай не поступається своïми поглядами байдужому, скептично
настроєному технократу Геннадiєвi студентовi факультету
холодноï обробки металiв Микола не хоче вiрити його словам про те,
що святостi зникають iз життя i ïх мiсце все бiльше
вдирається цинiзм, хоч достеменно знає, як убога
антихудожнiсть шалено виступає проти всього людяного, прекрасного
в життi, проти всього украïнського. Ось чому невгамовний студент
уперто шукає спадщину вiкiв, щоб пiзнати коренi невмирущоï
сили рiдного народу. Баглай лютий ворог диких i цинiчних споживачiв
життя типу Таратут, Обручiв та Ер. Це вони влаштували в соборi п'яну
оргiю. I зупинив ïï своïм блискавичним втручанням Микола,
мало не поплатившись за це своïм життям.
Образ Єльки i ïï коханого Миколи Баглая безперечний
творчий успiх письменника. Єлька i Микола приваблюють нас щирiстю
й скромнiстю, свiтлими поривами своïх молодих сердець, ясними
думками i чистими iдеалами. Найсвiтлiшi почуття молодят влучно висловив
учитель Хома Романович, настiйно радячи: Собори душ своïх бережiть,
друзi… Собори душ!.. I хоч сказано було це стишеним,
утаємниченим голосом, але слова глибоко запали в душу
закоханих…
Та до справжнього, справдi соборного кохання героям належало ще пройти
крiзь терни розлуки, розпачу, тривог. Образи Миколи Баглая i Єльки
особливо близькi й дорогi авторовi. Вiн, якщо можна так сказати,
покладає особливi надiï на поколiння, яке входить у життя, на
його чеснiсть i чистоту, на його вiрнiсть батькiвським заповiтам i
поклику рiдноï iсторiï.