Проблема деградацiï особистостi в оповiданнях Антона Чехова

Головна тема творiв видатного росiйського письменника i драматурга А. П. Чехова — це життя звичайних людей, його сучасникiв, яке автор змальовує зi спiвчуттям до них i з обуренням проти умов, у яких вони змушенi жити. Життя у суспiльствi, устрiй якого майже неминуче примушує ïх деградувати, i нiщо для його героïв не стає рятунком: анi робота, анi кохання , анi культура чи особиста iнтелiгентнiсть i навiть духовнiсть — обставини у бiльшостi випадкiв виявляються сильнiшими.
А. Чехов намагався зобразити саме середнiх, пересiчних людей, найрозповсюдженiшi типажi, що сприймаються як представники народу в цiлому, щоб читач мав змогу впiзнати у них себе. Лiкарi та помiщики, студенти та священики, офiцери та чиновники — всi вони розглядаються письменником з однiєï точки зору, Чехов шукає спiльнi закономiрностi, узагальнює характеристики нiби дуже рiзних за походженням людей. Робить вiн це з надзвичайною майстернiстю використання художнiх засобiв: точноï деталi, iндивiдуалiзацiï, контрасту величного i дрiб'язкового, трагiчного i гумористичного — як рiiзлих проявiв життя, в якому поряд спiвiснує все. Але навiть iронiя-не перекриває повнiстю великий; бiль письменника, викликаний неспроможнiстю нерiмачноï, слабкоï людини визволитися вiд заяложеноï буденностi, що затягує тiче у багнисте болото.
Навiть кращi представники середнiх людей, працелюбнi, з прогресивними поглядами, здатнi мислити, поступово i непомiтно для себе за таких умов пере-тиорюзоться на обмежених обивателiв. Це яскраво показано на прикладi лiкаря iтардева в оповiданнi Iонин. Спочатку обивателi своïми розмовами, погляда-ии на життя i навiть своïм виглядом дратували його, ïхню фiлософiю вiн вважав тупою i злою. Зустрiв вiн i жiнку, в яку закохався — Катерину Туркiну (Котика,). Щоправда, вона вiдмовляється побратися з ним, бо людина повинна прагнути до вищоï, блискучоï мети, а родинне життя зв'язало б мене навiки. Котик не бажає жити в цьому мiстi, мрiє стати артисткою i ïде, але не забуває Отарцева. Вiн лишається працювати, досягає успiху. Через чотири роки вони ;iнову зустрiчаються, але буденнiсть вже встигла затягти Старцева: зiзнання Катерини у коханнi не знаходить вiдповiдi. Йому нема що сказати. I от вже замiсть колишнього Старцева виникає Iонич: товстий, дратiвливий, байдужий до людей, що купує собi вигiднi будинки i змушує прислугу йому догоджати.
Кохання, що призупинило на деякий час деградацiю, виявилось заслабким, щоб врятувати Старцева, але, як ми бачимо в iншому оповiданнi (Дама з собачкою), Чехов покладав надiю на рятiвнi сили цього почуття. Закоханiсть указує людинi, якою вона мас бути — стверджує вiн. Гуров i Анна Сергiïвна до ïхньоï зустрiчi йдуть шляхом Старцева. Обставини затягують ïх: вони одруженi з духовно чужими людьми, непотрiбнi справи i розмови усi про одне й те саме забирають на себе кращу частину часу, кращi сили, i зрештою лишається якесь куце, безкриле життя, якась нiсенiтниця, й пiти i втекти не можна, нiби сидиш у божевiльнi або в арештантських ротах!. Гуров за освiтою фiлолог, але працює у банку, вiн мрiяв спiвати в оперi, але зрiкся мрiï, зустрiч з Анною для нього спочатку легка пригода. Та почуття виявляється сильнiшим. Це ïхнє кохання змiнило ïх обох, — пише Чехов. Але так щастить лише одиницям. У бiльшостi середнiх людей шанси на порятунок надто малi.
До якого ступеня може деградувати людина зображується на прикладi образу Бєлiкова, героя оповiдання Людина в футлярi, життя якого проходить пiд гаслом Як би чого не сталося. Його характеристики майже гротесковi, чим вирiзняють цей образ вiд середнiх людей, але сам принцип жити, уникаючи рiзких рухiв чи взагалi прийняття важливих рiшень, досить розповсюджений, але меншою мiрою. Бєлiков ховається вiд життя за допомогою вати у вухах i темних окулярiв, вiн створює навколо себе футляр, але й сам непомiтно перетворюється на футляр, у якому зберiгаються якiсь речi, але не душа. Для справжнього кохання у футлярi мiсця не знаходиться. Для нього були зрозумiлими лише циркуляри та газетнi статтi, в яких заборонялося що-небудь. Бєлiков боявся життя, але майже все мiсто побоювалося Бєлiкова, який щось видивлявся: сумна реалiя державного устрою, що тримається на доносах. Пiд впливом подiбних прикладiв усi бояться голосно розмовляти, надсилати листи, читати книги, бояться допомагати бiдним, вчити грамоти…. Цiле типове , явище тогочасноï епохи вгадується за постаттю людини у футлярi.
Але разом з тим оповiдання Чехова аж нiяк не справляють гнiтючого враження. Письменник застерiгає проти деградацiï, але не прирiкає на неï. Немає в його творах безнадiйностi або песимiзму, а сповнений гумору стиль нiби художньо протистоïть зневiрi у життi, до якоï можна було б прийти, звертаючи увагу лише на сюжети. I здавалося, що ще трошки — i рiшення буде знайдене, i тодi почнеться нове, чудове життя… — зустрiчаємо ми у Дамi з собачкою.
А змальовуючи приклади деградацiï й шукаючи лояснення ïï причин, Чехол лiкував читачiв вiд моральноï слабкостi та пасивностi й закликав не пiддаватися згубному впливу середовища, берегти в собi людину i шукати шляхи звiльнення вiд напiвмертвого життя (за висловом Горького), шляхи до прекрасного. Бо у людинi все має бути прекрасним: i тiло, i душа, й одяг, i думки.