Думи — Визначення та поетика жанру

Думи це народнi епiко-лiричнi пiсеннi твори героïчного, рiдше соцiально-
побутового змiсту. Оскiльки до наших днiв дiйшли думи 1617 ст., то
ïх основна тематика породжена епохою безперервноï
всенародноï боротьби з iноземними загарбниками украïнських
земель. У них оповiдається про подвиги народу чи його окремих представникiв-
героïв, що виступили на захист своєï Батькiвщини вiд
навали чужинцiв-поневолювачiв, часто оспiвується героïчна
смерть воïна у цiй боротьбi.
Хоча думи визначаються як лiро-епiчний жанр, але в них переважає
епiчний елемент. Про це свiдчать чiтка побудова сюжету, фабульнiсть,
оповiдний характер опису подiй, який, як правило, ведеться у
хронологiчнiй послiдовностi. Проте розповiдь майже завжди
подається у лiричному освiтленнi, яке виявляють широкi авторськi
вiдступи, пейзажнi замальовки, проникнення у внутрiшнiй свiт
героïв, оспiвування ïхнiх почуттiв та переживань. На вiдмiну
вiд плавностi i широти розповiдi гомерiвського епосу, наголошує Г.
Нудьга, в думах наявний сильний лiризм, який разом з драматизмом викладу
дуже зворушує слухача. В цьому вiдношеннi думи близькi до балад i
деякий час європейськi вченi так i називали ïх
украïнськими баладами. Однак своєрiдна, надто оригiнальна,
тiльки думам притаманна вiршована форма, неповторний стиль, ïх
поетика виключають подiбне ототожнення.
Думи вiдзначаються стрункою, вiдшлiфованою упродовж столiть
своєрiдною поетичною формою, вiдмiнною вiд усiх iнших вiршових
форм украïнського фольклору. Неподiбнiсть дум до iнших жанрiв
визначається передусiм манерою виконання. Виконувались думи
речитативом (протяжним наспiвним промовлянням) iтал. recitative, вiд
лат. recitare читати вголос, виголошувати. Це була своєрiдна форма
декламацiï в урочистому, пiднесеному стилi. Драматизм виконання
пiдсилювався музичним супроводом грою на кобзi (рiдше бандурi чи лiрi).
Вiршовою i музичною формою думи репрезентують вищу стадiю речитативного
стилю, розвиненого ранiше в голосiннях. Довгi рецитацiï дум наявнi
в пливкiй, мiнливiй формi. Тому Дуже важко (або й неможливо) вивчити
ïх напам´ять дослiвно. На Думку дослiдникiв, кожен кобзар
переймав вiд свого вчителя зразок рецитацiï (речитативного
виконання) лише в загальних рисах, а тодi витворював свiй варiант
мелодiï, пiд який виконував усi думи свого репертуару. Тобто досить
гнучка та вiльна щодо словесного та музичного вираження дума нiби завжди
народжується заново, iмпровiзується. Жоден наступний варiант
думи, навiть якщо вона виконується одним i тим самим виконавцем,
не є тотожним з попереднiм: у ходi вiдтворення однi елементи
мимоволi опускаються, iншi додаються, тому думи належать до найбiльш
iмпровiзацiйних видiв фольклору.
До цього також спонукає нечiтка вiршова форма. Думи не мають
звичноï для пiсень, балад, коломийок та iнших лiричних жанрiв
сталоï строфи. Вiрш думи астрофiчний (без подiлу на строфи) через
змiннiсть порядку римування, а також нерiвноскладовий, з iнтонацiйно-
смисловим членуванням на уступи. Тобто рядки в думах видiляються за
ознакою закiнчення думки i групуються в уступи, перiоди, тиради, якi
є своєрiдними строфами дум. Рядки не мають визначеноï
сталоï кiлькостi складiв (буває вiд 56 до 1920 i бiльше
складiв у рядку), у свою чергу уступи не мають сталоï кiлькостi
рядкiв (буває 23, а буває 912). Iмпровiзацiю дум
полегшує вiльне, нестале римування. Переважає
дiєслiвне римування, яким поєднуються 23 рядки, а часом i
бiльше до 10 рядкiв пiдряд зi спiвзвучним кiнцем.
Незважаючи на гнучкiсть виконання дум, досить стрункою i сталою є
ïх композицiя, що характеризується рисами властивими тiльки
цьому жанру. Вона в абсолютнiй бiльшостi текстiв зберiгає однi i
тi ж складовi елементи, жанрову структуру.
Думи починаються поетичним заспiвом, який кобзарi часто називають
заплачкою. Цей початок найчастiше будується на основi художнього
паралелiзму:
Як у недiлю рано-порано
Не голоснiï дзвони задзвонили,
Не сизоперi орли защебетали,
А не сивая зозуля закувала;
То бiднi невiльники, сидя в неволi, заплакали. (Дума про невольникiв)
То не ясний сокiл квилить-проквиляє,
Як син до батька, до матерi у городи християнськi поклони посилає.
(Плач невiльника)
У недiлю борзо рано-порану, зорями пораненьку Сива зозуля налiтала, На
могилi сiдала, Жалiбненько закувала…
(Плач зозулi)
Пiсля заспiву йде власне дума (розгортання сюжету з усiма епiчними
елементами композицiï i лiричними вiдступами). У канву сю ясету
можуть вводитися додатковi епiзоди, але, як правило, дума не буває
надмiрно ускладненою: сюжет розгортається лiнiйно в хронологiчнiй
послiдовностi, подiï передаються якнайприроднiше без елементiв
фантастики та несподiваних поворотiв у розвитку дiï.
Завершується дума кiнцiвкою, яка називається
славословiє, бо у нiй прославляються подвиги, вiдвага, справи
героя, який перемiг ворога або ж полiг за праведну справу:
Дай, Боже, щоб козаки пили та гуляли, Хорошi мислi мали, Неприятеля пiд
ноги топтали! Справа не вмре, не поляже, Од нинi довiку! Даруй, Боже, на
многiï лiта! (Козак Голота)
I вже його слава не вмре, не поляже,
Буде слава помiж царями,
Помiж панами, Помiж православними християнами.
(Дума про втечу трьох братiв з Азова)
Часто окрiм проголошення слави героям у закiнченнi висловлюється
побажання добра народовi чи безпосередньо слухачам думи:
Дай, Боже, на здоров´є на многiï лiта Всiм православним
християнам, На многiï лiта До кiнця вiка.
(Iван Богословець)
Ой уклоняюся наперед Господу Богу,
I отаману батьковi кошовому,
I всьому товариству кревному i сердешному,
I всiм головам слухающим,
I на многiï лiта до кiнця вiку!
(Невiльники на каторзi)
Поетика дум дуже своєрiдна. Хоч у них i є художнi засоби,
типовi для украïнського фольклору, однак спiвцi дум використовують
х в оригiнальних поєднаннях, невластивих для iнших жанрiв.
Заспiви, як правило, починаються вигуками ой, гей i мають характер
прелюдiï, що переважно пояснює мiсце, час, обставини
дiï, характеристику подiй або героïв. Тому в них часто
вводяться пейзажнi елементи, а то й доволi розгорнутi пейзажi.
Побудованi вони найчастiше на прийомi паралелiзму, який
зустрiчається i у самiй розповiдi, де виконує функцiю
пiдсилення психологiзму, емоцiйноï наснаги. Прийом паралелiзму
пiдсилюється нагромадженням однотипних фiгур, найчастiше епiтетiв,
якi створюють певний настрiй, глибше розкривають характер героя,
детальнiше описують подiï. Проiлюструємо це прикладом з думи
про братiв Азовських:
Iз-пiд города з-пiд Азова то не великi тумани уставали,
Як три брати рiдненькi,
Як голубоньки сивенькi,
Iз города Азова, з тяжкоï неволi
У землю християнську до батька, до матерi, до роду утiкали.
Таке нагромадження виражальних засобiв є однiєю з
характерних рис украïнського народного епосу. У пiснi такого
згущення майже не буває, бо вона обмежена певними ритмiчними i
мелодiйними рамками. Але iмпровiзований характер дум вiдкриває для
ïх виконавцiв можливiсть використання цього прийому досить широко.
Вiн певною мiрою вiдiграє також роль уповiльнення, яке
досягається шляхом використання iнших художнiх засобiв, зокрема
повторенням близьких мотивiв чи епiзодiв та ретардацiєю
спецiальним уповiльненням розповiдi через повторення певних фраз-формул,
а також вводяться лiричнi вiдступи. Це посилює епiчнiсть творiв.
Стиль дум пiдкреслено урочистий, пiднесений, чому сприяє вживання
певних поетичних форм, крiм традицiйних епiтетiв (земля християнська,
тихi води, яснi зорi, мир хрещений, тяжка неволя). Найбiльш
своєрiдним стилiстичним поетичним засобом, що зустрiчається
в думах частiше, нiж в iнших жанрах, є тавтологiчнi звороти чи
синонiмiчнi пари хлiб-сiль, мед-вино, орли-чорнокрильцi, дуки-
срiбляники, вовки-сiроманцi, турки-яничари, п´є-гуляє,
а також коре-неслiвнi пари пiший-пiхотинець, жити-проживати, кляне-
проклинає, п´є-пiдпиває, квилить-проквиляє
та iн. Вони надають текстовi певного емоцiйного вiдтiнку. Урочистiсть
стилю пiдкреслюється використанням архаïзмiв,
старослов´янiзмiв та полонiзмiв (златоглавий, глас, iспадати,
розношати, соглядати, перст, глава та iн.). Лiризм дум
пiдсилюється застосуванням здрiбнiло-пестливих форм типу
недiленька, матiночка, братик рiднесенький, зозуленька, миленький,
сивенький, жалiбненько та iн.
Важливу поетико-змiстову функцiю виконують в думах риторичнi запитання,
риторичнi оклики, звертання, як, наприклад, земле турецька, вiро
бусурманська, браття козаки запорожцi, а також анафора
(єдинопочаток).
Фабули та сюжети дум, як правило, пов´язанi з iсторичним минулим
народу, описують певнi подiï, часто конкретних осiб. Побудованi
вони за схемою епiчних сюжетiв, де присутнi всi складовi компоненти
зав´язка, розвиток дiï, кульмiнацiя, розв´язка. Рiдше у
твiр вводяться лiричнi вiдступи, що вiдiграють роль прологiв та
епiлогiв. Сюжет бiльшостi дум, подiбно до балад, розгортається в
напруженому двобоï протилежних сил добра i зла. Як правило, це з
одного боку козаки , охоронцi рiдноï землi, а з iншого вороги-
нападники. Символiка дум досить традицiйна, але виконує не ту
функцiю, що у пiснях, бо зумовлюється своєрiднiстю епiчного
стилю розповiдi. Символи часто лежать в основi паралелiзму. Найчастiше
використовуються символи сокола-козака, крукiв-ворогiв, зозулi-
староï матерi, вдови та iн. Думи насиченi поетичними фiгурами, якi
завжди емоцiйно наснаженi, несуть важливе психологiчне навантаження.