Думи — Iсторiя походження жанру
Слово дума часто зустрiчається у давньоукраïнських рукописнихджерелах на означення думки, мислення. Лише згодом воно набуло дещо
iншого значення (змiсту) i ним став визначатися жанр епiчного поетичного
твору, епiчноï пiснi героïчного плану. Хоч тi думи , що
збереглися до наших днiв, виникли, очевидно, приблизно у 15 столiттi,
оскiльки вiдтворенi в них iсторичнi подiï не виходять за межi 1518
ст., незаперечним є факт, що до того украïнцi вже мали досить
розвинутий героïчний епос, який лiг в основу виникнення дум. У
лiтописах неодноразово згадується про княжих спiвцiв-поетiв, що
складали пiснi на честь героïв, у своïх творах возвеличували
подвиги князiв i дружини.
Загальновiдомо, що пiсенно-епiчна традицiя украïнцiв сягає
значно далi залишених нам iсторiєю збережених текстiв.
Первiсно слово дума вживалось для означення жанру пiснi на честь
померлого чи загиблого лицаря саме в такому значеннi воно
вживається у писемних пам´ятках 16 столiття. Вiдтодi
збереглися не лише окремi згадки про те, що украïнцi виконували
думи, а й описи манери ïх виконання з вказiвкою на те, що вони
супроводжувались грою на музичному iнструментi. На означення
iнструмента, яким користувалися спiвцi дум, найчастiше вживається
у давнiх письменах слово кобза. Думку про те, що первiснi думи складали
сЯ на честь загиблого героя, пiдтверджують дослiдження, якi вказують, що
епос багатьох народiв за своєю природою, за походженням
дов´язаний з плачами i похоронними голосiннями (Плачi за
Патроклом, Гектором i Ахiллом нiбито стали початком Iллiади, плачi за
Зiґфрiдом i Бургундами були iмпульсом до виникнення Пiснi про
Нiбелунгiв i т. п.).
Стосовно украïнських дум вперше це зауважив М. Максимович, а потiм
продовжив i розвинув цю думку Ф. Колесса, який довiв, що думи близькi до
народного голосiння своєрiдною формою поетичного i музичного
вислову. Ф. Колесса дослiдив i встановив, що думи та голосiння
спорiднює мелодiйна та ритмiчна близькiсть (речитативний стиль),
нерiвноскладовiсть вiршових рядкiв, перевага дiєслiвних рим, певна
iмпровiзацiя тексту i музики.
Голосiння iснували у праслов´ян здавна голосили за померлим
родовим ватажком чи героєм ще у незапам´ятнi часи (ця
традицiя є чи не у всiх народiв). Але коли у народнiй свiдомостi
витворюється культ князя-богатиря вiдважного лицаря, що
вiддає своє життя за спiльнi iнтереси народу i держави,
давнiми голосiннями уже не можна було висловити всi почуття i
настроï, щоб гiдно оплакати загиблого. Тому виникають пiснi-плачi,
у змiст яких, крiм оплакування смертi народного героя, вноситься похвала
його справам i подвигам, звершеним за життя, i запевнення, що його слава
не загине, а збережеться у наступних поколiннях. Про такi пiснi йдеться
у рукописах арабських мандрiвникiв, в яких вони описують похорони у
слов´ян (зокрема, на територiï Киïвськоï Русi).
Очевидно, цi пiснi i стали перехiдною ланкою вiд похоронних пiсень-
плачiв до героïчних дум у сучасному розумiннi цього жанру. До того
часу, поки цi пiсеннi твори почали називати думами, в народi побутували
назви невольничi плачi, лицарськi пiснi, козацькi псалми. Першi згадки
про думи знаходимо не в украïнських, а у польських пам´ятках
лiтератури 16 ст., де говориться про речитативний украïнський
поетичний епос, що користувався пошаною у тогочаснiй Польщi. Однак
термiн дума вживався не лише на означення цього жанру в сучасному
розумiннi. У деяких випадках так називали сумнi, елегiйнi, героïчнi
пiснi на iсторичнi теми , якi мали чiтку строфiчну будову i лише змiстом
наближались до дум.
Найдавнiше вживання слова дума в значеннi пiсня знаходимо У перекладi
Бiблiï, зробленому з латинськоï мови на польську ще в 15 ст. i
виданому в Краковi 1561 року, де латинське слово carmen (пiсня)
перекладено як дума (…а над тобою думу будуть спiвати…).
Першу згадку про думи як жанр пiсенноï творчостi пов´язують з
Анналами Сарнiцького, надрукованими 1587 року. Станiслав Сарвiцький,
вiдомий польський iсторик 16 ст., народився у селi Липському на
Холмщинi. Для короля Стефана Баторiя вiн склав лiтописнi записки до
iсторiï польськоï держави аж до 1586 року, де хронологiчно рiк
за роком описав рiзнi подiï. Пiд 1506 роком зроблено запис:
…два брати Струси, войовничi i вiдважнi юнаки, загинули, оточенi i
стиснутi волохами. Про них ще й тепер спiвають елегiï, якi
украïнцi називають думами, тужливим голосом, вiдтворюючи рухами
спiваючих, якi рухаються то в один, то в другий бiк, те, про що
спiвається, i навiть селянська юрба, час вiд часу граючи на дудках
жалiбнi мелодiï, наслiдує те ж саме. Залишається
невiдомим, звiдки Сарнiцький взяв вiдомостi про те, що iснують
елегiï про Струсiв, i що вони називаються думами. Сарнiцький
виводить такi характеристичнi особливостi думи: 1) громадський змiст; 2)
елегiйний характер; 3) сумний мотив; 4) пiд час виконання жестикуляцiя.
Про такий же характер дум говорять iншi польськi письменники 16 17 ст.,зокрема, фiлософ Petrycy в перекладi Аристотелевоï Полiтики. В
деяких польських вiршах 16 ст. думи названi вiйськовими псалмами, якi
є обов´язковим атрибутом козацького життя, i в яких
героï оспiвуються ще за життя. На основi цих та iнших спостережень
П. Житецький доходить висновкiв: 1) батькiвщиною дум була земля подiльсько-
галицька; 2) думи в давнiх часах були пiснi епiчного змiсту, одначе з
лiричним настроєм, властивим елегiï; 3) в козацькiй добi
народного життя постали думи вiйськовi, козацькi; 4) вiд украïнцiв
ця форма поезiï перейшла до польськоï лiтератури, де
з´явився жанр думи, але не як народний твiр, а як меланхолiйна
пiсня, створена автором.
В украïнських писемних пам´ятках слово дума
зустрiчається в рукописних спiваниках 17 столiття, поетиках,
вiршах, лiтописних записах. Але оскiльки тут думами називаються
елегiйнi, iсторичнi героïчнi пiснi про лицарську смерть, про
драматичнi сторiнки з життя народу, про вiдвагу i завзяття у боротьбi з
чужинською навалою, можна зробити висновок, що так тодi називали народнi
твори, якi складали окрему групу не за формою, а за змiстом i характером
викладу подiй. У такому значеннi вжито це слово i в лiтописах Грабянки й
Величка.
Щодо близькостi украïнських дум до билинного епосу, то серед учених
одностайностi немає. Про спорiдненiсть цих жанрiв говорили Ю.
Тихонов, О. Мiллер, М. Дашкевич, М. Плiсецький, а згодом Г. Нудьга та О.
Мишанич. Iншi вченi висловлюють протилежну думку, бо справдi, крiм
спорiднених ознак, думи та билини мають багато вiдмiнного. Билини як
жанр виникли значно ранiше, нiж думи, тому ввiбрали в себе елементи
мiфологiчного мислення, що вiдобразилось у тематицi (багато фантастичних
елементiв, казковi сюжети, гiперболiзований та iдеалiзований тип героя
та iнше) та поетицi. Думи ж, якi виокремились у самостiйний жанр уже
пiсля занепаду язичницько-мiфологiчного свiтогляду, продовжили епiчну
традицiю в реалiстичному напрямi, зображаючи реальнi подiï
конкретних iсторичних осiб. Отже, можна погодитися з думкою Г. Нудьги,
що вiдомi тепер думи жанр героïчноï народнопоетичноï
творчостi, який виник десь на рубежi 15 ст. як продовження епiчних
традицiй минулого, що мали своï генетичнi коренi в найдавнiших
героïчних лiро-епiчних похоронних пiснях, а тi, в свою чергу, в
народних голосiннях.
