Образ викторианства в романi Дж. Фаулза Жiнка франузского лейтенанта
Творчiсть Джона Фаулза — одне з найбiльш яскравих явищсучасноï лiтератури. Його добутки вiдрiзняються самобутнiстю,
оригiнальнiстю, виконанi величезноï майстерностi. Кожне з них
— це цiлий мир, у якому самим вигадливим образом сполучаються
лiтературнi традицiï рiзних епох. Досягається це багато в
чому за рахунок використання письменником ремiнiсценцiй. Завдяки ïм
добутку Д. Фаулза здобувають особливе звучання
Розглянутi в його творчостi проблеми, явища сучасноï дiйсностi
осмислюються крiзь призму подiй давньоï давнини й тим самим
розкриваються в нових, а часом зовсiм несподiваних гранях. Бiльше того,
звертання Фаулза до творчостi письменникiв, художнiм традицiям
лiтератури попереднiх епох обумовило жанрову, стилiстичну
своєрiднiсть його добуткiв. Яскравим прикладом тому служить роман
Коханка французького лейтенанта. Даний добуток являє собою
своєрiдний синтез часiв
Роман був написаний у шiстдесятi роки ХХ сторiччя. Описуванi ж у ньому
подiï розвиваються у Викторианскую епоху. А при характеристицi
героïв, розкриттi ïхнього внутрiшнього миру Д. Фаулз
звертається до реалiй XVII-XVIII столiть. Так, при описi будинку
миссис Поултни автор називає його Мальборо-хаусом. Тим самим Фаулз
пiдкреслює аристократичнi претензiï миссис Поултни,
ïï прагнення до влади, бажання зайняти провiдну позицiю серед
свiтського суспiльства Лайм-Риджиса. Розповiдаючи бiографiю Чарльза
Смитсона, автор згадує, що батько Чарльза шукав розради не стiльки
в Добродiï Бога, скiльки в пана Олмека, коротше кажучи, жив так,
нiби народився, не в 1802, а в 1702 роцi, жив головним чином заради
своïх задоволень (Фаулз Д. Коханка французького лейтенанта. Спб.,
1993. С. 17).
Розкриваючи особливостi свiтогляду головного героя роману, Фаулз
указує, що Ч. Смитсон, як i бiльшiсть його сучасникiв, перебував
пiд впливом Физиогномики Лафатера. Описуючи дозвiлля свiтського
суспiльства Лайм-Риджиса, автор вiдзначає, що бiльшiсть iз них
проводили час на концертах у залi асамблей, де у щирому дусi XVIII
столiття — усе насолоджувалися не тiльки музикою, але й
приємною компанiєю (Фаулз Д. Коханка французького
лейтенанта. Спб., 1993. С. 124). Характеризуючи доктора, що лiкує
Эрнестину, Д. Фаулз пiдкреслює, що вiн був уламком
августинианского гуманiзму. Бiльше того, протягом усього роману постiйно
зустрiчаються iмена реальних iсторичних осiб — вiдомих дiячiв,
мислителiв, учених XVII-XVIII столiть (И. К. Лафатера, Мальборо, Г.
Джеймса, Д. Монмута, Б. Эдмунда, Ж.-Ж. Руссо, К. Линнея, Ж. Л. Бюффона,
А. Джеймса, К. Лоррена й iн.); проводяться паралелi мiж Викторианской
Англiєю й Англiєю попереднiх епох; згадуються подiï
минулого, особливо при описi тiєï або iншоï мiсцевостi,
епiзоду з життя героïв роману
Наприклад, розповiдаючи про вiзит Чарльза Смитсона у Фаней-холл,
письменник вiдзначає, що йому довелося вислухати чимало колкостей
щодо чаювань i червоних мундирiв (Фаулз Д. Коханка французького
лейтенанта. Спб., 1993. С. 436). Тим самим автор натякає на
реальну iсторичну подiю — бостонское чаювання 1773 року. Описуючи
парк у маєтку Смитсонов, Фаулз пише, що один з дiлянок парку
названий Рамильи на честь того мiсця в Бельгiï, де англiйцi пiд
командуванням герцога Мальборо в 1706 роцi здобули перемогу над
французами у вiйнi за iспанську спадщину. Звертання Джона Фаулза до
реалiй, подiям XVII-XVIII столiть обумовлено не тiльки прагненням
письменника створити ту духовну атмосферу, що була властива
Викторианской Англiï, але й показати наступнiсть iсторичних епох,
бажанням осмислити процеси, що вiдбувалися у Великобританiï в
другiй половинi ХХ сторiччя Умовно можна сказати, що роман
будується по дзеркальному принципi. Але тiльки дзеркало в ньому
вiдбиває ретроспективно. XIX столiття служить своєрiдним
центром вiдбиття. Через нього переломлюються й виверяются двi полярнi
моралi: пуританська мораль, властива XVII-XVIII столiттям i мораль
уседозволеностi, що одержала поширення в шiстдесятi роки ХХ сторiччя. У
романi чимало лiтературних ремiнiсценцiй, що вказують на зв'язок Коханки
французького лейтенанта з добутками попереднiх епох. Так, по своïй
жанровiй структурi добуток Фаулза сходить до роману вiдомого
англiйського письменника XVII столiття Джона Беньяна. Подiбно
беньяновскому Шляхи прочанина, Коханка французького лейтенанта
будується на розгорнутiй метафорi шляху, мандрiвки. Як i герой
даного роману, Чарльз Смитсон вiдправляється в шлях у пошуках
сенсу життя. Але, на вiдмiну вiд прочанина, що мандрує по умовно-
фантастичному просторi, герой Фаулза робить подорож по Викторианской
Англiï
При цьому просторовi перемiщення Чарльза Смитсона й пов'язана з нимисимволiка настiльки ж значимi, як i в романi Д. Беньяна, i теж
метафорично спiввiдносяться iз судьбою головного героя, з його
внутрiшнiм миром. Подiбно прочаниновi, Чарльз проходить випробування
Градом Грiха, Лондоном торгашества й таємноï розпусти; першi
зустрiчi Смитсона iз Сарой Вудраф, що зiграли вирiшальну роль у його
долi, вiдбуваються пiд час прогулянок уздовж берега затоки Лайм-Риджис,
в загубленому й раï природи, що знаходить знову, (Долинин А.
Паломництво Чарльза Смитсона // Фаулз Д. Коханка французького
лейтенанта. Спб., 1993. С. 479). В остаточному пiдсумку герой Фаулза
також досягає мети свого шляху, щоправда, iнший, чим у героя
Беньяна. На вiдмiну вiд прочанина, що прибув у Град Порятунку й став
щирим Християнином, Чарльз приходить до розумiння сенсу життя, суть
якоï зводиться до волi й знаходження свого Я.
Бiльше того, своєрiдний шлях робить i сам автор. Подорожуючи
слiдом за Чарльзом по Викторианской Англiï, звертаючись до
iсторичних подiй, фiлософським i науковим концепцiям, пуританськiй
моралi XVII-XVIII столiть, Д. Фаулз намагається осмислити явища й
процеси, що вiдбуваються в сучаснiй йому дiйсностi, зрозумiти, яку роль
грає цивiлiзацiя в життi суспiльства, куди рухається людство
i яка його подальша доля. Але свiй шлях автор робить на рiвнi
свiдомостi, виверяя його правильнiсть шляхом зiставлення духовних, морально-
етичних цiнностей рiзних епох
Тим самим класичний роман шляху, що зложився в англiйськiй лiтературi
XVII столiття, значно ускладнюється по своïй структурi й
заглиблюється по змiсту. Зв'язок Коханки французького лейтенанта з
добутками лiтератури XVII-XVIII столiть проявляється на рiвнi
ремiнiсценцiй, використовуваних автором при характеристицi його
героïв. Так, розповiдаючи про миссис Тальбот, ïï сiм'ю,
Фаулз вiдзначає, що ïï дiтей кличуть Поля й Вiргiнiя.
Тим самим письменник розкриває, з одного боку, лiтературнi смаки
героïнi (вона любила сентиментальнi романи XVIII столiття), а з
iнший, — особливостi ïï характеру, вiдмiтною рисою якого
була чутливiсть, сприйнятливiсть до всього, що вiдбувається в
навколишньому свiтi
Наприклад, описуючи зустрiч Чарльза Смитсона iз Сарой Вудраф, викладаючи
суть ïхньоï розмови, автор говорить, що Чарльз увiрвався в
такi межi, куди менш спокушенi… ангели не смiють навiть ступити,
тим самим видозмiнивши фразу з дидактичноï поеми А. Поупа Досвiд у
критику (1711). Таким чином, звертання Д. Фаулза до художнiх традицiй
XVII-XIХ столiть обумовило жанровi, стилiстичнi особливостi Коханки
французького лейтенанта. Даний добуток являє собою досить складне
явище. У його структурi сполучаються елементи роману шляхи, роману
виховання, iсторичного, фiлософського роману. Завдяки чому письменниковi
вдалося бiльш повно й глибоко осмислити поставленi импроблеми.
Використання ремiнiсценцiй, включення цитат додало неповторне звучання
роману. Протягом усього оповiдання Фаулз як би грає iз читачем.
Влучно використовуючи ту або iншу цитату, лiтературну алюзiю, автор не
тiльки викликає безлiч асоцiацiй у свiдомостi читача, але i як би
задає йому своєрiдну загадку. Такий пiдхiд письменника
обумовлений прагненням показати, що кожний добуток є насамперед
спадкоємцем художнiх традицiй попереднiх епох, якi осмислюючись i
переломлюючись крiзь призму сучасностi, наповнюються зовсiм новим
змiстом i новим змiстом
