Прагнення розбудити нацiональну свiдомiсть у творчостi Євгена Маланюка

Творчiсть Євгена Маланюка — рiзноманiтна й рiзнобарвна.
Вона дiсталась не лише вершин украïнськоï поезiï, але й
вплинула на ïï формування як в Украïнi, так i за рубежем.
I хоча радянська критика називала його ворогом народу, проте до голосу
великого поета, мислителя-енциклопедиста, публiциста, iсторика
лiтератури прислухалися, по-рiзному безумовно, реагуючи й засвоюючи його
уроки.
Бiльшу частину свого життя Є. Маланюк прожив за межами держави,
однак Украïна , украïнська держава були єдиною
(мрiєю) метою. ïï образ, обраа народу, що довгi роки
виборював свою волю, вiдтворено в багатьох поезiях, епiчних творах з
позицiï суб'єктивного аналiзу iсторiï та вироблення на
його основi перспективноï моделi. Домiнантними мотивами першого
творчого доробку лiдера украïнськоï лiтератури дожовтневого
перiоду були болючi роздуми про недавню нацiональну катастрофу, пошуки й
критична оцiнка ïï причин та подальша цiлеспрямована боротьба
за волю й незалежнiсть. У шедеврi своєï поезiï Варязька
балада учорашнiй солдат, досить органiзована й порядна людина, що
вболiвала всiм серцем за долю Батькiвщини, акцентує увагу на
далекому минулому рiдного краю. Осмислення iсторiï сповнює
його душу вiдчаєм, роздумами над тим, чому Украïна втратила
свою неповторнiсть, чому варязька сталь i вiзантiйська мiдь не
знаменують ïï державностi, як це було в княжi часи. Поет
звертається до приспаного сумлiння землякiв:

• Необорима сонячна загладь
• Вiки, вiки — одна блакитна миты
• Куди ж подiла, степова Елладо.
• Свiй гарт, свою одностайнiсть,
• свою мрiю про свiтле майбутнє .

Є. Маланюк, на вiдмiну вiд Т. Шевченка, П. Кулiша та iн. творчiсть чия овiяна романтикою, не iдеалiзував Украïну, ïï народ; вiн зробив загострену спробу видiлити в нiй два полюси — велич i падiння, зумовленi крайнощами украïнського менталiтету, i подолати суперечнiсть з метою пробудження свiдомостi народу в ситуацiï боротьби та страждання. I та далека Украïна, яку поглинають диявольськi, потойбiчнi прояви, жахає талановитого поета своєю дволикiстю i нiби перетворюється в Чорну Елладу, в Анти-Марiю, в зрадливу бранку степову — повiю ханiв i царiв. Iронiя i сарказм, широко використовуванi автором, адресуються не ворогам рiдноï землi, а ïй самiй, що породжує яничар малоросiв-байстрюкiв. Як зазначає лiтературний критик М. Неврлий, Ма-ланюковi згущення фарб щодо украïнськоï неслави — це його образа на малоросiв, його розпач, його суворий суд, але суд, що виростає з любовi. Це ненависть i любов у своєму двобоï.
Є. Маланюк не перший серед лiтераторiв ствердив думку про
необхiднiсть розбудити свiдомiсть народу. До цiєï проблеми
звертався Т. Шевченко у вiршах, присвячених Богдану Хмельницькому; П.
Кулiш, який назвав украïнський народ таким, що iнодi втрачає
честь, повагу; I. Я. Франко, що вбачив серед народу паралiтикiв та iн.
Поглиблюючи традицiï своïх попередникiв, один з найвизначнiших
поетiв нашоï доби Є. Маланюк зазначав, що розбуркати народ,
зрушити його нацiональну свiдомiсть можна лише за умов, коли ми
навчалися критично оцiнювати минуле й сучасне, не iдеалiзуючи ïх,
будемо вiдокремлювати в iсторичному досвiдi позитивне й негатив не,
величне й лот ворне та гане бне. Украïнський народ повинен подолати
рабську покору, почуття меншовартостi, забитостi, бо вiн ходить по
родючiй i благословеннiй землi. Витоком духовноï слабкостi народу
вбачав у геополiтичному становищi “Украïни, в iсторичних
помилках, в самому складi буття недержавноï нацiï. Йому
здалося, що навiть степовi простори збуджуючи емоцiйнiсть, розслабляють
дух нацiï, пiдточують його силу. Виявляючи негативи минулого, автор
шукає моделi майбутнього i висловлює вiру в те, що з часом
Украïна стане новою Елладою, …ïï прекрасне
пiднесення, лагiдна вдача народу, його музичний хист, плодюча земля
— колись обудиться. Повiрмо словам поета, докладiмо зусиль для
побудови майбутнього.