Поезiя втрат ранньоï Анни Ахматовоï

Розмiрковуючи над загадкою популярностi поезiï Анни Ахматовоï,
перш за все думаєш про одну особливiсть — вмiння сказати
небагатьма словами про найщирiшi почуття, про найсокровеннiше. Так в
одному з вiршiв Молюсь окопному лучу, на перший погляд, лише (малювання
гри сонячного промiнця на рукомойнике моем. Про душевнийстан майже
нiчого не сказано, але серце пополам — найвиразнiше говорить
напруженне чекання й переживання лiричноï героïнi. Усi
ïï втрати пропущенi через сприйняття свiту. I деталi
промовляють краще за слова:

• Бензина запах и сирени,
• Насторожившийся покой…
• А з цим пейзажем насторожує тривожне вiдчуття втрати:
• Он снова тронул мои колени
• Почти не дрогнувшей рукой.

Жiночою чутливiстю Ахматова сприймає недомовленiсть, звiдси й певна незакiнченнiсть кiнцiвок. У вiдповiдь на пронизливе:

• Это все… Ах, нет, я забыла,
• Я люблю вас, я вас любила
• Еще тогда!
• одна реплiка — Да.

I ця крапка в кiнцi така безнадiйна й безповоротна, як найгiрша втрата. Саме це вражає в лiричних вiршах Ахматовоï — вмiння передати тонкий нерв людських стосункiв. Iнколи вона вдається до iронiï, як у липнi Вечером, де обiйми коханого здаються штучними:

• Так гладят кошек или птиц.
• Так на наездниц смотрят стройных…
• Так довго чекати, сподiватися, мрiяти про зустрiч, щоб вiдчути вiдторженiсть. I цю втрату поетеса висловлює через iронiчне:
• Благослови же небеса -
• Ты первый раз одна с любимым.

Анна Ахматова вiдкриває безмежний свiт, у якому немає нiчого випадкового, немає чужого. Кожен день, кожна нiч — мить такого короткого й прекрасного життя. Вона вiдкрила безповоротнiсть фраз i бiль випадкових рухiв. У короткому вiршi Сжала руки под темной вуалью достовiрна i трагiчна iсторiя кохання i втрати:

• Задыхаясь, я крикнула:
• Шутка Все, что было.
• Уйдешь — я умру.
• Улыбнулся спокойно и жутко
• И сказал мне: Не стой на ветру.

За останньою фразою криється так багато, що й не сказати. На перший погляд, пiклування про здоров'я героïнi, а насправдi констатування безповоротного рiшення. Це втрата. Вороття немає. Отже, поезiя втрат — це те, що робить лiрику Ахматовоï пронизливо щирою. Витонченiсть сприйняття й умiння передати кiлькома словами цiлий сумбур почуттiв — ось особливiсть поезiï ранньоï Ахматовоï.