Поетика жанрiв неказковоï прози, ïх зв´язок з художньою лiтературою та дослiдження
Народнi легенди, перекази, оповiдання, бувальщини вiдзначаютьсяплиннiстю, рухомiстю текстiв, тобто сталий сюжет (чи мотив)
передається у вiльнiй формi (iмпровiзується),
зберiгається лише основна iнформацiя, а додаткова
вiдбирається чи додається оповiдачем
суб´єктивно, виходячи з його життєвого досвiду, вiку,
аудиторiï слухачiв i т. п.
На вiдмiну вiд казковоï прози цi жанри не мають мовно-стереотипних
стабiлiзуючих елементiв чи формул (зачинiв, повторiв, кiнцiвок тощо).
Єдиною наближеною до формульних елементiв казки є поширена
кiнцiвка топонiмiчних легенд i переказiв: …I вiдтодi село (мiсто,
рiчку, лiс, гору i т. п.) стали називати (назва топонiма)
Iнформацiя у неказковiй прозi подається звичайною розмовною
прозовою мовою майже без поетичних фiгур i мовних фразеологiзмiв (вони
зустрiчаються лише як елементи живоï розповiдi, а не зумовленi мовно-
стилiстичними особливостями жанрiв). Естетичнi якостi творiв повнiстю
залежать вiд оповiдачiв (чим вправнiший оповiдач, тим колоритнiше,
образнiша оповiдь). Однак художньо-естетична привабливiсть
досягається не завдяки використанню поетичних прийомiв. Тут
вiдсутнi (або майже вiдсутнi) традицiйнi для iнших жанрiв усноï
словесностi паралелiзми, метафори, символи, анафори, фонетично-ритмiчнi
ефекти i т. п. Легенди та бувальщини захоплюють винятковiстю i
незвичайнiстю вiдтворюваних колiзiй i ситуацiй. У них нема
гiперболiзацiï (описуванi вмiння є не гiперболiзованими, а
надприродними вмiннями людей; ефект захоплення досягається не
перебiльшенням фiзичних сил, а стислим, майже документальним описом
надзвичайних можливостей тощо). Перекази та оповiдання приваблюють
закладеними в них простою життєвою мудрiстю, накопиченим
поколiннями досвiдом, правдою про далеке i недавнє iсторичне
минуле народу, що є наукою, застереженням наступним поколiнням,
нацiональною пам´яттю.
Для неказковоï прози не властивi розгорнутi пейзажi чи описи
iнтер´єру, лiричнi вiдступи у виглядi описово-споглядальних
картин чи медитативно-фiлософських роздумiв. Розвиток дiï не
сповiльнюється ретардацiями чи ремiнiсценцiями. Основне логiчно
послiдовний виклад фактiв, життєвих ситуацiй з iнформативною чи
виховною метою. Оповiдач, як правило, не вникає у внутрiшнiй свiт
героïв, лише побiжно вказує можливi стани (страх, бiль,
холод). Розповiдь може супроводжуватись дiалогом, рiдше монологами чи
думками, якщо оповiдь ведеться вiд першоï особи однини i оповiдач
є учасником подiй. Зрiдка використовуються прийоми гумору чи
iронiï.
Крiм випадкiв простоï передачi iнформацiï чи оповiдi з метою
повчання, оповiдання-спогади (меморати) можуть набувати характеру
сповiдальностi чи покаяльностi. Характер викладу залежить не лише вiд
оповiдача, а й вiд життєвоï ситуацiï та аудиторiï.
Спiльнi риси поетики жанрiв неказковоï прози дають необмеженi
можливостi для ïх взаємоперехiдностi, особливо щодо сумiжних
жанрiв. Визначенi критерiï жанрiв допомагають простежувати можливi
шляхи переходу. Для зручностi зiставлення подаємо ïх у
зведенiй таблицi (с. 528).
Найлегше взаємопереходять твори жанрiв, що вiдрiзняються
однiєю ознакою. Так, народне оповiдання iз збiльшенням
епiчноï дистанцiï (промiжок часу, що вiддiляє оповiдь
вiд зображуваних подiй) стає переказом. Якщо ж така змiна
вiдбувається з бувальщиною i вона втрачає локальну
прикрiпленiсть, то твiр може перейти в ранг легенд. Легенда , втративши
фантастичний компонент, стає переказом (особливо легко
трансформується в цей жанр iсторична легенда) i навпаки. Подiбно й
народнi оповiдання, обростаючи новими фактами i деталями, можуть
набувати рис незвичайностi чи загадковостi (особливо при вiдсутностi
необхiдноï для повноти розумiння iнформацiï) i ставати
бувальщинами.
Зв´язок жанрiв народноï прози з художньою лiтературою
Першими лiтературними творами, якi увiбрали риси i мотиви народноï
iсторичноï прози, були лiтописи. Окрiм згаданих вище легенд та
переказiв з Руського лiтопису, є чимало зразкiв у лiтописах
Величка, Грабянки, Самовидця. Тут знаходимо легенди про Хмельницького i
Конєцпольського, Хмельницького i гетьмана Потоцького,
Хмельницького i Чаплинського, а також народнi перекази про фастiвського
полковника Семена Палiя, благородного розбiйника Сiрка та iн.
християнства на Русi перегукується драма Ф. Прокоповича Володимир,у якiй народний колорит твориться системою образiв жерцiв, вiстунiв,
вождiв, а також язичницьких персонажiв. Народнi апокрифiчнi легенди
використав Г. Сковорода у фiлософських творах, зокрема, Змагання
архiстратига Михаïла з сатаною, Пря бiса з Варсавою, Потоп
змiïний; зi старцiвськими пiснями спорiднена його збiрка Сад
божественних пiсень. Апокрифiчнi легенди про життя в раю i пеклi знайшли
вiдображення в поемi I. Котляревського Енеïда .
Мотиви демонологiчних легенд використовували М. Гоголь у повiстях Вiй,
Нiч перед Рiздвом, Травнева нiч та iн.; Л. Боровиковський в
росiйськомовних прозових баладах Хромой скрипач, Кузнец та iн.; Г. Квiтка-
Основ´яненко у повiстi Конотопська вiдьма , оповiданнях От тобi й
скарб, Мертвецький великдень; П. Бiлецький-Носенко у казцi Вовкулака; М.
Костомаров у творах Мана, бувальщинi Больная. З народноï
демонологiï черпали сюжети для творiв М. Вовчок (Чортова пригода,
Як Хапко солоду вiдрiкся), О. Стороженко (оповiдання Закоханий чорт,
Жонатий чорт, Чортова корчма, Мiрошник, повiсть Марко Проклятий; його
збiрник Народнi оповiдання вiдкривається циклом З народних уст);
С. Руданський (балада Упир).
Народнi перекази основа творiв М. Костомарова Тайнови-дец, Спiвець
Митуса, росiйськомовних повiстей Сын, Кудеяр, Сорок лет, Черниговка, а
також росiйськомовних творiв Є. Гребiнки Неженский полковник
Золотаренко, поеми Богдан; балади А. Метлинського Пiдземна церква,
повiстi Г. Квiтки-Основ´яненка Перекотиполе.
Широко використовував народну прозу у своïй творчостi Т. Шевченко ,
зокрема, на ïï основi написанi поеми Тарасова нiч, Iван
Пiдкова, Гайдамаки, Iржавець, Чернець, Варнак, Москалева криниця. У дусi
народних переказiв створенi поеми Титарiвна, Сотник, Петрусь,
апокрифiчна легенда лягла в основу поеми Марiя; iсторичний переказ про
весiлля Володимира i Рогнiди стає сюжетним компонентом поеми Царi.
Iсторичнi перекази використовують також П. Кулiш у романi Чорна рада,
iсторичних драмах Байда, Петро Сагайдачний, Цар Наливай; С Руданський в
поемi Вiщий Олег, книзi Байки свiтовiï, циклi Лiрниковi думи, що
складається з окремих частин: 1. Початок свiту, 2. Велетнi, 3. Цар
Давид, 4. Соломон, 5. Бог на землi; циклi Спiви, де є твори Олег
князь киïвський, Павло Полуботок, Павло Апостол, Мiнiх, а також
його гумористичних поезiях Козак i король, Турки i козак, Хмельницький з
ляхами. Вiршованими переспiвами народних переказiв є твори Б.
Грiнченка Скарб, Дума про княгиню-кобзаря, Смiливадiвчина, Марусята
князенко, Першажiнка, Христя, З папоротi цвiт; поема Я. Щоголiва
Барвiнкова стiнка.
У другiй половинi 19 ст. розвивається реалiстична проза, а тому на
перший план виходить жанр народних оповiдань. З´являється
збiрка Народнi оповiдання М. Вовчка; твори О. Кониського Панська воля,
Дмитро Книш, Грiшники, повiсть Семен Жук i його родичi; збiрка О.
Маковея Оповiдання та iсторична повiсть Ярошенко. Народна iсторична
проза iнспiрувала появу творiв Г. Хоткевича Довбуш, його iсторичних драм
Богдан Хмельницький , О полку Iгоревiм; трагедiï Ю. Федьковича
Довбуш або Громовий топiр i знахарський хрест, його оповiдання Опришок;
збiрку К. Гриневичевоï Легенди i оповiдання, ïï повiстей
Шестикрилець та Шоломи в сонцi.
Джерела усноï творчостi широко використовував I. Франко. Поетичними
переспiвами легенд є поеми Смерть Каïна, Iстар, Цар i аскет,
Легенда про святого Марiна, роздiл Легенди у збiрцi Мiй Iзмарагд.
Iсторичнi перекази вiн опрацював в оповiданнi Хмельницький i ворожбит,
iсторичних поемах Iван Вишенський, На Святоюрськiй горi, Кончакова
слава, драматичнiй поемi Сон князя Святослава, повiстях Петрiï i
Довбущуки, Захар Беркут. У дусi народних оповiдань написанi його твори
Свинська конституцiя, Добрий заробок, Iсторiя кожуха, ряд дитячих
оповiдань.
Народнi легенди використали М. Коцюбинський у Тiнях забутих предкiв
(зокрема про створення свiту Арiдником, про Чугайстра, Щезника та iн.);
Н. Кобринська в оповiданнях Вiдьма (iнша назва Судильницi), Чудовище
(Чортище), Хмарниця; Днiпрова Чайка у творах Дiвчина-чайка, Мара; Леся
Украïнка у драмi Лiсова пiсня. Вона також здiйснила поетичнi
переспiви легенд у творах Жертва, Саул, Сфiнкс, Вiла-посестра, Iзольда
Бiлорука, легендарному триптисi 1. Що дасть нам силу? (апокриф), 2.
Орфеєве чудо (легенда), 3. Про велета (казка). Авторською
iнтерпретацiєю легенди про Юду є ïï драматична
поема На полi кровi. Цей сюжет розробив С. Черкасенко у драмi Цiна
кровi. Вiн також створив вiршовану трагедiю Про що тирса шелестiла,
головним героєм якоï є Iван Сiрко; iсторичнi драми Коли
народ мовчить, Северин Наливайко, Богдан Хмель, Вельможна панi
Кочубеïвна; роман з козацьких часiв Пригоди молодого лицаря та його
продовження Блиснем шаблями, як сонце в хмарi. Мотиви легендарно-
iсторичноï прози використовували О. Олесь (Над Днiпром, При свiтлi
ватри, Нiч на полонинi, Земля обiтована); А. Чайковський (На уходах, За
сестрою та iн.); Ю. Опiльський в iсторичних творах Iду на вас, Iдоли
падуть, Золотий лев, Сумерк; В. Будзиновський в повiстях Пригоди
запорiзьких скитальцiв, Осаул Пiдкова, Пiд одну булаву; I. Кочерга у драмi-
феєрiï Марко в пеклi, п´єсах Свiччине весiлля,
Ярослав Мудрий; В. Гренджа-Донський (книга Оповiдання з карпатських
полонин, а також його поеми Червона скала (в основi переказ про
Хустський замок), драматична поема Золотi ключi срiбноï землi,
повiсть Iлько Липей, карпатський розбiйник та трагедiя Попадя). Вагомою
сторiнкою у розвитку украïнськоï iсторичноï прози стали
епiчнi твори Б. Лепкого, у яких вiн використав народнi джерела,
зокремапенталогiя Мазепа (Мотря , Не вбивай, Батурин, Полтава та Вiд
Полтави до Бендер), його iсторичнi повiстi Крутiж, Вадим та iн.
Народну прозу використовували поети початку 20 ст., зокрема О. Олесь у
книзi Княжа Украïна (Аскольд i Дiр, Олег, Поход на Царгород, Iгор,
Похiд Iгоря на арабiв i персiв та iн.); В. Пачовський (Срiберний дзвiн,
Золотi ворота, Князь Лаборець); С. Гординський (збiрки Слова на каменях
та Легенди гiр). Талановитими обробками легенди є поема М.
Вороного Євшан-зiлля та однойменне оповiдання Л. Мосендза. В.
Сосюра в поемi Мазепа використав легенди про молодiсть гетьмана;
спорiдненими є однойменна поема Ю. Дарагана, Ю. Липи Гетьман Iван
Мазепа та лiричний цикл Киïвськi легенди. Мотиви апокалiптичних
легенд пронизують збiрку Д. Загула На гранi, поезiю П. Тичини Вiдчиняйте
дверi. Народна проза майстерно вплетена у поему Т. Осьмачки Поет.
Поетичним осмисленням мотивiв iсторичного народного епосу є
творчiсть поетiв Празькоï школи, зокрема Є. Маланюка (Земна
Мадонна ), О. Ольжича, О. Лятуринськоï, О. Стефановича та творчiсть
iнших поетiв-емiґрантiв.
У дусi народноï прози написанi епiчнi твори С. Васильченка Чарiвний
млин, Вiдьма, Чорнi маки, Отруйна квiтка, Добрi очi, Сирiтськесонце,
Золотадiжа, Калина, Чарiвнакнижка та iн. Спробу нового погляду на
украïнську демонологiю здiйснив В. Королев-Старий, який написав
книги Нечиста сила, Для дорослих казки та легенди. Збiрку легенд Во днi
оне видала його дружина Наталена Королева. Згодом з´явилися ще два
томи ïï Старо-киïвських легенд. Мотиви легенд опрацьованi
у творах Ю. Хорунжого Скiфова журба, О. Палiйчука Колиска Дажбога, В.
Петрова (Домонтовича) Помста, Приборканий гайдамака, М. Хвильового
Легенда.
Характер народних оповiдань мають твори М. Iвченка (збiрки Шуми веснянi,
Iмлистою рiкою, Порваною дорогою, Землi дзвонять); В. Пiдмогильного Iван
Босий, Старець, Гайдамаки, На селi, Син, Дiд Яким, Ваня (збiрка Проблема
хлiба); Ю. Косача (збiрка оповiдань та повiстей Чарiвна Украïна та
повiсть Глухiвська панi); М. Стельмаха (збiрка Березовий сiк, фольклорно-
етнографiчнi мотиви зустрiчаються в його романах Кров людська не водиця,
Хлiб i сiль, Правда i кривда, Чотири броди та iн.).
Народнi перекази стають основою великоï прози другоï половини
20 ст. передусiм у творах П. Панча Гомонiла Украïна, Ю. Мушкетика
Семен Палiй, Гайдамаки, Яса; I. Бiлика Меч Арея; Р. Федорiва Рудий
опришок, Жбан вина, Квiт папоротi, Колиска з яворового дерева, Яре
зерно, Танець Чугайстра, Знак кiммерiйця, Отчий свiтильник; П.
Загребельного Диво, Первомiст, Смерть у Києвi, Роксолана; Р.
Iваничука Мальви (Яничари), Черлене вино, Манускрипт з вулицi
Руськоï; В. Шевчука Дiм на горi, Три листки за вiкном та iн.
Апокрифiчну легенду про Йосипа Прекрасного використав I. Калинець у
повiстi Молiмось зорям дальнiм, сюжети легенд i переказiв Iрина Калинець
у поемах Ослiплення Василька Теребовельського, Сiрчан, Дорошенко,
Трьохсвятительська каплиця (збiрка Остання з плакальниць), Гетьманiвна,
Кончакiвна, Довбуш (збiрка Тирсою в полi). Легенди органiчно входять у
творчiсть Лiни Костенко, яка у збiрцi Над берегами вiчноï рiки
подала твори Лютiж, Чигиринський колодязь, Стара церковиця в Лемешах,
Князь Василько, Горислава Рогнiда, Древлянський триптих та iн. Поетикою
народних оповiдань характеризуються етюди В. Симоненка збiрки Вино з
троянд (Кукурiкали пiвнi на рушниках, Чорна пiдкова, Весiлля Опанаса
Крокви, Дума про дiда та iн.).
