ПАРЕНТЕТИЧНI КОНСТРУКЦIÏ У РЕЧЕННЄВIЙ СТРУКТУРI IРОНIЧНИХ ВИСЛОВЛЕНЬ: ÏХ ОЗНАКИ ТА ФУНКЦIÏ
Розвязання проблем, якi розробляються в украïнському мовознавствi, передбачає, перш за все, виявлення та аналiз чинникiв, що формують семантику речення, i зясування диференцiйних ознак, iз сукупностi яких складається тип його структурно-семантичноï органiзацiï.Рiзноманiтнi граматичнi форми, якi ранiше розглядалися розрiзнено i формально, сучасна синтаксична наука розглядає комплексно, у взаємозвязку форми i змiсту речення як багатоаспектноï одиницi. Це стосується i поняття вставностi та вставленостi конструкцiй, якi займають у структурi речення позицiю граматично не звязаних з реченням компонентiв. Iншими словами, внесення, вставляння у речення додаткових компонентiв, якi спiввiдносяться зi змiстом основного складу речення, виходить за межi пiдрядних, сурядних, детермiнантних чи предикативних звязкiв i називається парентезою. Парентеза (гр. parenthesis) це внесення чи вставлення у реченнєву структуру будь- яких елементiв, що спiввiдносяться зi змiстом базового складу
Речення або ж його конструктивних частин i якi виходять за межi усталених синтаксичних звязкiв, котрi можуть реалiзуватися мiж компонентами основного змiсту [Беляев 2001, с. 289].
Парентетичнi конструкцiï досить рiзноманiтнi за функцiєю та структурою, проте обєднанi загальною функцiєю: внесення субєктивноï модальностi, яке передається особливою субєктивно- модальною формою (чи конструкцiєю), тобто передає ставлення мовця до повiдомлюваного, а також привнесення у загальний план змiсту речення додатковоï iнформацiï, принагiдного авторського зауваження.
Беручи до уваги тi чи iншi модально-смисловi ознаки, розташування в структурi речення, Ю. Бєляєв видiлив чотири характернi ознаки вставностi конструкцiй: функцiя вираження оцiнки, ставлення мовця до повiдомлюваного; лексико-семантична узагальненiсть, абстрактнiсть; морфологiчна строкатiсть слiв i розмаïття синтаксичноï структури складникiв; вiльна позицiя в базовому реченнi (пре-, iнтер-, постпозицiя) [Бєляєв 2001, с. 291-292].
Ознаками ж вставленостi, за А. Загнiтком, є: 1) неможливiсть займати препозицiï щодо реченнєвоï структури; 2) можливiсть самостiйного вираження обєктивного змiсту i вiльного вживання поза межами речення (тобто йому притаманна наявнiсть параметрiв, характерних для власне-реченнєвого утворення (предикативнiсть, iнтонацiйне та смислове оформлення, структурна членованiсть, формальна органiзованiсть); 3) здебiльшого виокремлення дужками або тире [Загнiтко 2001, с. 257].
Вивченням синтаксичноï природи вставлених конструкцiй займалося чимало мовознавцiв (I. Вихованець, А. Загнiтко, А. Грищенко, К. Городенська, Н. Гуйванюк та iн.), проте у тлумаченнi синтаксичного явища вставленостi ще й досi немає одностайностi, а тому це питання є актуальним на сьогоднi. Однi лiнгвiсти вiдносять його до конструктивного рiвня речення, iншi до комунiкативного. А. Загнiтко вважає, що варто розрiзняти два варiанти явищ, до яких застосовується термiн вставленiсть: 1) факти письмового мовлення, в яких визначальну функцiю вiдiграє пунктуацiя; 2) факти, в яких визначальну роль вiдiграє синтаксична структура. Цi факти збiгаються тiльки частково. Щодо першого, то вставлена конструкцiя це будь-яка частина тексту, вмiщена у дужки. Це може бути слово, член речення, група речень. За другим варiантом, вставлення це частина висловлення, особливим способом спiввiднесена з iншими його частинами (на письмi може позначатися по-рiзному дужками або тире) [Загнiтко 2001, с. 253].
Про диференцiацiю вставних та вставлених компонентiв К. Шульжук зазначає: На вiдмiну вiд вставних слiв, словосполучень i речень, що виражають субєктивне ставлення того, хто говорить, до висловленоï ним думки, вставленi слова, словосполучення i речення виражають такi додатковi повiдомлення чи побiжнi асоцiативнi зауваження, якi доповнюють, уточнюють, розвивають змiст висловлення, вказуючи на якiсть деталi чи новi факти, що не були передбаченi в перший момент формулювання думки [Шульжук 2004, с. 169]. Вставленi конструкцiï бiльш самостiйнi i бiльш вiддаленi вiд субєктивно-модальних значень, характерних для вставних конструкцiй. Чимало побiжних зауважень i асоцiативних доповнень безпосередньо не повязуються зi змiстом основного повiдомлення. Це дає пiдставу деяким мовознавцям стверджувати, що структури iз вставленими конструкцiями оформлюються як специфiчнi складнi речення iнтерпозицiйним або постпозицiйним приєднуванням [Жайворонок 1980, с. 16-17]. Тобто особливiстю цих одиниць є й те, що вони не можуть стояти на початку речення, оскiльки особа, яка говорить, не може наперед уточнювати своï думки. Однак вони можуть розташовуватися за межами основного речення, наприклад: Говорiть. Я весь увага, як заряджений стрiчкою магнiтофон Але я знаю, що ви, коли навiть говорите правду, самi дуже сумнiваєтесь в цьому. (Бо у ваших устах правда таке ж рiдкiсне явище, як гаманець, набитий премiєю) (О. Чорногуз).
Однак iнодi, на думку О. Галайбiди, вставнi слова наближаються до
вставлених, коли вони: а) служать засобом вираження емоцiйноï
оцiнки повiдомлюваних фактiв чи явищ дiйсностi; б) вказують на джерело
повiдомлення; в) сприяють дiалогiзацiï вислову [Галайбiда 1998, с.
81].
А. Загнiтко говорить про наближенiсть вставлених конструкцiй до парцельованих i приєднувальних, якi також порушують цiлiснiсть реченнєвоï структури. Подiбнiсть вставлених конструкцiй до приєднувальних виявляється в ïх додатковостi, а до парцельованих в ïх асоцiативному типi звязку з основним виявом речення [Загнiтко 2001, с. 511].
На досить високий стилiстичний потенцiал вставлення конструкцiй звернув увагу А. Кунiн, зазначаючи, що цей прийом є одним iз художнiх засобiв, який використовується для пiдвищення експресивностi та емоцiйностi висловлення [Кунiн 1973, с. 13]. При створеннi iронiï використання вставних i вставлених конструкцiй вносить ще й iмплiцитну субєктивно-оцiнну модальнiсть.
Метою нашоï науковоï розвiдки є визначити роль парентетичних конструкцiй у створеннi iронiчного ефекту, проаналiзувати ïх функцiï i ознаки у формально-граматичному аспектi та з погляду прагматики.
Вставленi конструкцiï повязуються з комунiкативно-прагматичними iнтенцiями мовця, з намiрами пiдтвердити, уточнити висловлене доповненням його власних оцiнок. Використовуються вони i з метою привнесення додаткового повiдомлення, зiставлення, спостереження, принагiдного зауваження, що виникають у процесi мовленнєвого акту. У загальний змiст висловленоï оцiнки чи у змiст самого вставленого повiдомлення може бути вкладено також певний вiдтiнок змiсту, котрий органiчно доповнюватиме основне повiдомлення. Маємо на увазi передусiм iронiчний смисл, вкладений в субєктивно-модальнi форми, що супроводжують змiст речення, наприклад: Перша делегацiя з викладеною на паперi i завчасно виготовленоюпетицiєю (у клунi на пшеничних збоïнах цiлий тиждень готували) Прибула з хутора Ладури (О. Ковiнька). У наведеному прикладi вставлена конструкцiя мiстить iронiзування автора над укладачами петицiï. Без такого вставленого компонента iронiчного ефекту досягнуто не було б.
Можемо зазначити, що при розглядi вставлених конструкцiй з iронiчним значенням автосемантичнiсть посiдає другорядну позицiю. На перший план виводиться комунiкативний аспект. Як зазначає С. Походня, i формально автосемантичнi, i синсемантичнi речення, прочитанi окремо, за смислом будуть неiронiчнi (як все речення). Лише поєднання основного i вставного чи вставленого компонентiв, зображення ситуацiï i вияв авторського ставлення до неï дає можливiсть правильно оцiнити спiввiдношення теми i реми висловлювання i адекватно декодувати його. Рема ж несе в собi модальнiсть i є таким чином комунiкативним центром такоï конструкцiï [Походня 1989, с. 42].
Щодо механiзму створення iронiï в реченнях, ускладнених вставленими конструкцiями, то вiн будується за загальним принципом побудови iронiчного висловлення: буквальний змiст висловленого суперечить засобам його передачi. Для iлюстрацiï вiзьмемо приклад: I як наставала весна, то газда Семен Непийвода мусив був на своïх ланах широкополих (аж два з половиною морги!) Сiяти (Остап Вишня). Вставлена конструкцiя Аж два з половиною морги Є авторським уточненням, в якому зосереджено iронiю над невеликою кiлькiстю землi (порiвн.: в головнiй частинi речення ïï названо Ланами широкополими). Отже, при взаємодiï прямого значення речення С1 (вся змiстово-фактична iнформацiя головного речення, тобто смисл, значення умовне позначення С наше. Ю. П.) i контекстуального смислу речення С2 (змiна смислу всього висловлювання пiд впливом вставленоï конструкцiï) виникає авторська пiдтекстова субєктивно-оцiнна модальнiсть С3 (iмплiцитне вираження насмiшки над предметом мовлення).
На наш погляд, вставлення з метою iронiзування є додатковим i необовязковим (адже конструкцiю, ускладнену вставленням, можна замiнити побудовою iншого простого чи складного речення) компонентом висловлення, який вiдноситься до загального змiсту речення опосередковано, як-от: Все можуть королi (як королев дома немає!) (Перець, 8), Грошей кури не клюють (просто курей немає, грип!) (Перець, 12). I хоч вставленi конструкцiï легко можна трансформувати у пiдряднi частини складнопiдрядних речень, однак ïх пунктуацiйне видiлення (дужками) вiдiграє особливу роль у створеннi iронiчного ефекту дужки нiби створюють ефект пiдтекстностi, вiддаленого вiд основного змiсту, проте влучного доповнення до нього.
Вставленi конструкцiï з iронiчним значенням можна витлумачити таким чином: конструкцiя, що вставляється в основне речення за допомогою сполучника (А. Загнiтко вважає, що є всi пiдстави такi факти вiдносити до псевдоскладного речення, оскiльки друга предикативна частина поєднується з першою опосередковано [Загнiтко 2001, с. 254]. Iронiя в таких реченнях може мiститися:
А) виключно у вставленому компонентi: Стратон Стратонович бачив на своєму вiку рiзних нахаб (Та й Сам не дуже контрастував з ними), але на такого, як Благоуханний, — мiг заприсягтися, — натрапив уперше
(О. Чорногуз); В Ньютона було три закони, у Ховрашкевича —
три теорiï. Третя теорiя Ховрашкевича
(Якими були двi першi — нiхто не знав) прирiвнювалися за
своєю смiливiстю й оригiнальнiстю хiба що до
теорiï Дарвiна — людина походить вiд мавпи, а не навпаки
(О. Чорногуз);
Б) у всьому висловленнi (вставленою конструкцiєю iронiя тiльки пiдсилюється): Теща його, прекрасна
завжди бабуся, почувши про бажання дорогого зятя придбати собаку,
Ласкаво i привiтно (Як i завжди теща)
говорить, сильно натискаючи при розмовi на шиплячо-свистячi
приголоснi(Остап Вишня); Григорiй
Покотило встав i, випинаючись Знаннями Консультанта (Коли, як i кого
має щiльнiше за зябра брати),
доводив щось хлопяку(О. Ковiнька);
В) у синтаксично самостiйних частинах словах висловлення, групах слiв тобто синтаксичних
конструкцiях, граматично не повязаних з основним реченням. Наприклад:
Вставши з постелi вранцi (Втiм,
ранком цей час можна було б назвати тiльки десь на берегах Атлантики
поблизу Лiсабона чи
Гiбралтара, куди мрiями не раз сягав Сiдалковський), Євграф
любиввипити чашку кави (О. Чорногуз). У
зазначеному висловлюваннi iронiя досягається завдяки вiддаленостi
iнформацiï, яка подається у вставленiй
конструкцiï.
Оригiнальними у планi досягнення iронiï є вставленi конструкцiï, в яких виявляється комунiкативна настанова, експресивно- емоцiйний характер, наприклад: А тепер знову звернiмо погляди перед себе: ондечки ще одна реабiлiтована Кавалерiдзевська княгиня Ольга з каррарського мармуру (Питання, чим тодi батькам мiста не вгодив був, наприклад, сiмферопольський, гадаю, назавжди залишиться риторичним: а ви, якби мали до вибору мiж вiдрядженням до Iталiï й до Сiмферополя, то куди б, вибачте, поïхали?)(О. Забужко). Iронiю зосереджено в питальному реченнi. …I якраз на тому горiшньому без Меня… Спорскала в таке страхiтливе ґлiсандо, чи, по-простому сказавши, такого пускало пiвня, наче рипiло цвяхом по Склу, бр-р, Ще й досi зуби ниють, як згадаю…(Можливо, це був цiлком умисний художнiй прийом, щоб слухачi вiдразу втямили, чому мужчина, до якого так нiжно звертається героïня, накивав од неï ПЯтами: не всякi бо нерви здолають витримати подiбний голосочок!) (О. Забужко) // вставлена конструкцiя побудована за зразком складного речення з рiзними видами звязку (головна частина речення ускладнена вставним словом, перебуває у логiчному звязку з пiдрядними зi значенням мети, зясувальною,
Присубстантивною означальною). Iронiю створює остання предикативна одиниця, яка виражена окличним реченням. Вставленi конструкцiï можуть бути побудованi за схемою рiзних типiв речень, а саме:
- двоскладного простого речення: Але таких золотокосих, довгообразих
красунь на Подiллi уже не було. Вони округлялися на обличчi, ставали
схожими на круглолицих, рум'янощоких i чорнявих украïнок, хоч
подекуди у них ще прозирало щось польське: тi ж золотавi коси, щедро
розсипанi по плечах (Сiдалковському вони чомусь завжди бачились
тiльки на подушках)(О. Чорногуз);
- односкладного речення: З одного боку, вiн i сам, всупереч
своєму вихованню i поглядам на життя, переконаний, що Самусевi
справдi треба було давно вже набити морду (Ах, який усе ж таки не
парламентський зворот!) (П. Загребельний);
- предикативноï одиницi складного речення: а) сурядноï частини
складносурядного речення: Ви
заплющуєте очi. А що як зараз ухопить ïï (дружину.
Ю. П.) За комiр i, затулившись нею (А вона може
затулити навiть двох) вiзьме й вискочить на вулицю (О. Чорногуз)
// вставленi конструкцiï такого типу, як
правило, мають приєднувальний вiдтiнок; б) пiдрядноï
частини: Оскiльки ж серед наших героïв багато таких,
що кажуть правди не на гривню, а на калитку (Навiть якщо калитка
порожня!), то й ми не смiємо оминути
правди, яка розмислу потребує чи не
потребує…(Є. Гуцало) // пiдрядна частина зi
значенням зумовленостi.
- складнопiдрядного речення: Ходiть же, куме Терешку, я вам нашого
генiя покажу. Бачте, он голова, як у коня! То ж усе розум…
Шкода, що спить, а то б вiн вам показав (Що показав би, невiдомо,
може, дулю) (Г. Черiнь) // iз зясувальним значенням; Коли
пiдкотив автобус, коли на яблунiвську землю ступила Вiвдя Оберемок, то
Мартоха кинулась до самогонницi, наче вогонь до сухоï соломи.
Вихопила клапоть Мессаджеро чи Оррор, упялась очима-беркутами в
iталiйськi чи французькi фрази (всi яблунiвськi молодицi добре
знаються на iноземних мовах, Хоча нiколи й не вивчали ïх)
(Є. Гуцало) // пiдрядна частина складнопiдрядного речення зi
значенням допустовостi;
- складнопiдрядного речення ускладненоï будови: Ще трохи
погомонiвши про мистецтво для худоби (Не Сумнiваючись, що поп-
музика тут не прищепиться, як i всякi авангардистськi течiï),
ми вийшли з хлiва надвiр (Є. Гуцало) // пiдрядне речення зi
значенням зясувальним та порiвняльним. Далi, вже й так добре
налякавши вас (Вiн на цьому не зупиняється, бо, бачте,
турбується про вас, як рiдний брат), вiн починає на
додачу наводити ще й статистичнi данi, якi показують, що смертнiсть
вiд апендициту вища, нiж вiд операцiй на серцi i трепанацiй черепа,
разом узятих (О. Чорногуз) // пiдрядне речення причини, ускладнене
напiвпредикативним зворотом.
Останнiй приклад особливо яскраво демонструє читачевi iронiчне використання вставленоï конструкцiï у структурi висловлення, адже сама по собi вона не несе iронiï, але в сукупностi з основним реченням створює iронiчний ефект (герой лякає свого хворого товариша фактами високоï смертностi, бо Пiклується про нього, як рiдний брат).
Як переконує мовна практика, вставлятися з метою iронiï можуть не тiльки окремi речення чи ïх частини, а й кiлька речень, вставленi тексти, як наприклад: Депутати раптом збагнули, що можуть натиснути не ту кнопку; пiшов поголос, що та система не дає достатнiх гарантiй вiд ошуканства, — мовляв, уможливлює голосування чужими картками, а це означає обдурювання широких мас (Невже депутати мають один одного за спритних шахраïв? Нiколи б не повiрив. Вони ж наш цимес i квiт порядностi!) (Перець, 11); Всяка культура говорить мовою знакiв, у тому числi й найдрiбнiших, найневиднiших, якi наскрiзь просякають повсякденне життя. Коли вам щоденно торочать у тому-таки метрополiтенi, що в ньому, бачте, забороняється перше, i друге, i третє, й парканадцяте (Зокрема й геть уже фантастичне входити без взуття. Треба розумiти, по вулицях кияни знай товчуться босонiж, як мусульмани по мечетi, а от вступаючи в метро, мусять, хоч-не-хоч, виймати з торбин кирзяки… От би знати, хто автор цього шедевра?), коли звiдусюди лине це забороняється, значить вашу свiдомiсть, непомiтно для вас, обкладають червоними прапорцями: не Влезай! (О. Забужко).
Узагалi завдання того, хто iронiзує, полягає в тому, щоб висловити своє категорично негативне чи помякшено глузливе ставлення до того чи iншого явища дiйсностi у непрямий спосiб, тобто створити так звану приховану модальнiсть. Вставленi компоненти можуть здiйснити задум мовця зiронiзувати, вони надають висловлюванням певноï субєктивно-оцiнноï модальностi, iронiчного уточнення, пояснення, конкретизацiï, перебуваючи у позицiï реми вiдповiдно до теми , що виражається головним реченням, як-от: Жiнки: А все-таки церква так воно не те, що вашi читанки та спiви пiд повiткою! Iншi: Пiд повiткою?!!, Церква?! Пiп, мабуть, пiдморгує?! (Мiсцевi батюшечка дуже слабкi щодо адамових реберцi i мало не щотижня за ту Слабкiсть платять власними святими ребрами) (I. Нечуй- Левицький). У цьому прикладi вставлене речення iмплiцитно виражає негативну характеристику персонажа, що є невiдємною ознакою iронiï.
Проаналiзувавши вставленi конструкцiï з iронiчним значенням, можемо визначити цiлий ряд функцiй, що характеризують лексико-синтаксичний алогiзм з базовою структурою:
1) Пояснювальна функцiя Вставлених конструкцiй з iронiчним значенням:
Якщо Зося не бiжить по цигарки для Стратона Стратоновича (Це чи
не єдине ïï заняття у Фiндiпошi), то читає i
при цьому так
Млосно зiтхає, що з календаря з перекладними листочками
сторiнки вiдриваються самi i, як осiннi листочки, опускаються на
пiдлогу бiля кошика для паперiв (О. Чорногуз);
2) Уточнювальна функцiя: А о першiй годинi мушу вже бути знов у
компанiï, у школi писарськiй, — там ти обучую двадцяти
чотирьох ïх писати i читати по-нiмецьки (Руснакiв та волохiв
по-нiмецьки!) (Ю. Федькович); Назовнi письменники всi в
штанях, iнодi дуже добрих, iнодi дуже дiрявих (Залежно вiд
таланту), мають вони (Як уже говорилось) довге волосся (Остап
Вишня);
3) Причиново-мотивацiйна функцiя: Водночас ви хочете (Не хотiли б,
а хочете), щоб ваша дружина Була: найсимпатичнiша,
найакуратнiша, найрозумнiша (Це для людей, для вас це найстрашнiше,
а тому подумайте про себе) (О. Чорногуз); Зупиняйте свiй
погляд на предметi вибору (дiвчинi. Ю. П.) Не тiльки пiзно
ввечерi чи вночi (Тодi всi дiвчата гарнi), але й при свiтлi, на
свiжому повiтрi (О. Чорногуз);
4) Конкретизувальна функцiя: А тракторiв? Та ще й якi! Навiть
Кiровець -703є, i два Т-150 (Обидва поламанi,
щоправда, але завод обiцяє гарантiйно полагодити), а дрiбнiших
— без лiку (П. Загребельний); Вiтаючи шанобливих гостей,
хуторянка Варвара Вередлива од захоплення губернаторськi ж свiтила
прителiпалися - спочатку розгубилася (О. Ковiнька); 5) Модально-
оцiнна: Вiн (дядько Зновобрать — Ю. П.) Одверто
насмiхався i цим вiдбивав у супротивникiв будь-яку охоту до
згадування про давню конфронтацiю (Ох i словечко ж симпатичне, надто
для села над Днiпром!) (П. Загребельний); - Хто це? питаю.
— Сашко! От Сукин Син! (Найвищий в
украïнцiв вияв захоплення ким-небудь) (Остап Вишня). Цю
функцiю ми вважаємо чи не найважливiшою, оскiльки вираження
субєктивноï модальностi, на наш погляд, є основним
завданням iронiчного висловлення.
Як ми зазначали на початку статтi, серед парентетичних, окрiм вставлених конструкцiй, видiляють також i вставнi. Про функцiï вставних конструкцiй у Синтаксисi украïнськоï мови К. Шульжука зазначається, що вставнi слова, словосполучення i речення вiднесено до синтаксично iзольованих частин речення, якi хоч i належать до речення за своïм змiстом, синтаксично не повязуються з жодним членом даного речення i, таким чином, залишаються поза синтаксичними звязками мiж членами речення [Шульжук 2004, с. 166].
Аналiз висловлень iз вставно-модальними компонентами в планi синтаксичноï номiнацiï дозволяє стверджувати про ïх двопланову iнформативнiсть, про тiсну єднiсть диктуму i модусу у структурi речення. Тобто висловлення iз вставними конструкцiями мiстять, крiм пропозицiйноï семантики повiдомлення про реальну подiю, факт, фрагмент чи ситуацiю обєктивноï дiйсностi, ще й власну пропозицiю мовця, його ставлення до висловленого [Гуйванюк 1999, с. 256].
Субєктивно-модальнi значення, що виражаються вставними словами, словосполученнями та реченнями, широкi й рiзноманiтнi. А оскiльки основне значення вставноï конструкцiï полягає у вираженнi ставлення мовця до повiдомлюваного, то цiлком виправданим є використання вставних конструкцiй з метою iронiзування над чимось (кимось) у процесi мовлення. Наприклад: Хаблак до редактора: Гаразд усе, тiльки от нещастя братовi хлопчаки рукописом мого роману обклеïли хату, до слiз шкода. Свята наïвнiсть, — озирнувся Iван на Гуляйвiтра та Дзядзька. Звiсно, украïнська лiтература в жалобi…(В. Дрозд). Iронiя досягається тут характеристикою персонажа Свята наïвнiсть Та реплiкою- шпилькою з приводу знищеного роману. Вставне слово пiдсилює в цьому випадку iронiчне звучання цiєï фрази.
Однак варто зауважити, що найчастiше вставнi конструкцiï виконують допомiжну роль у створеннi iронiï в структурi речення, адже цiлком очевидною є ïхня контекстна зумовленiсть. Знаходимо лише поодинокi приклади, в яких iронiю створено за допомогою вставного слова чи словосполучення, як-от: Сидiв-сидiв у хуторiв, двадцять лiт не показував на свiт нова, раз вирвався, та й то, Дякувати землячкам, посадили- таки (до вязницi Ю. П.) (В. Винниченко ). Iронiя зосереджена у подяцi (у формi вставноï конструкцiï) персонажа землякам за своє увязнення.
Класифiкацiï семантико-функцiональних рiзновидiв вставних конструкцiй ґрунтуються на ïх семантицi та вмiщенiй у них оцiнцi повiдомлюваного мовцем. Для характеристики iронiчних висловлень, ускладнених вставними конструкцiями, скористаємося класифiкацiєю за типом привнесеного вставними компонентами у речення значення.
5. Вставнi слова, словосполучення й речення для вираження ступеня
вiрогiдностi, достовiрностi повiдомлюваного: За сумiсництвом йому
(Антоновi Iвановичу кочегару Ю. П.) Було доручено
керувати ще й Музпрокатом на тiй, Очевидно, пiдставi, що й пiанiно,
i роялi робляться з сухого дерева i добре горять (Остап Вишня);
Зi звертанням до карєриста: Iване Iвановичу! Воiстину ви
зразкова людина нашоï безпримiрноï епохи, i ваше iмя,
Очевидно, буде фiгурувати в пантеонi Червоних дощок! (М.
Хвильовий); // iронiя у цих висловленнях створюється
очевиднiстю явищ, що описуються (кочегар розумiється на роялях,
бо вони з дерева, як i дрова, якими вiн палить; карєрист перша
кандидатура на дошку пошани), яка пiдкреслюється вставним
словом; Депутат бiзнесом може й не займатися, Звичайно, якщо
зможе (Перець, 5); Любий, я тебе i пiд вербою любитиму.
Звичайно, коли нам дадуть там квартиру, а вербу не зрiжуть (О.
Чорногуз). Iронiчнiсть висловлень, ускладнених вставним словом
Звичайно, Досягається через нейтралiзацiю його
первинного значення, тобто: типове значення лексеми Звичайно
вираження неминучостi, переконаностi у тому, що має вiдбутися.
В iронiчних висловленнях це слово означає нереальнiсть
подiï, впевненiсть у тому, що вона не вiдбудеться.
У наступних прикладах вставнi конструкцiï служать для пiдсилення iронiчного ефекту висловлень: Чиновники Камiнь-Каширського держлiсгоспу, примiром, притягнули до адмiнiстративноï вiдповiдальностi людину, яка десять рокiв тому… померла. Притягнули, Звiсно ж, за браконьєрськi дiï з лiсом нашим багатством, як любили ранiше писати на щитах по узлiссях (Перець, 8); От ви заходите в установу. Сидить собi така собi людина. Солiдна, ясна рiч, людина, бо вона або в окулярах, або в перманентi, або така, що не має нi окулярiв, нi перманенту, а проте людина серйозна (Остап Вишня); Ясна рiч, нiяких темникiв зараз Не може бути, а тому запамятовуйте, про що писати, а про що нi (Перець, 8) // у цьому висловленнi iронiю створює протирiччя явищ Темникiв нема / Записуйте, що казати, вставне слово тiльки пiдсилює загальний iронiчний ефект висловлення.
2. Вставнi слова, словосполучення й речення, що вживаються для вираження
ступеня гаданостi, недостовiрностi, невпевненостi: Цiкаво, за
рахунок чого досягається така чоловiча краса? Щось у ньому
є вiд коня Пржевальського. Щелепа вiдтягнута. Ложкою, Мабуть,
не користується, рiдкi страви сьорбає так (О.
Чорногуз); Сiдалковський Граковi-ветеринару: Менi завжди подобався
ваш лексикон, Грак. Кажуть, Хлiвнюк злигався…Це,
Здається, теж ваше ветеринарне слово? Так от, злигався з
Чадюком i Нещадимом (О. Чорногуз); - Що ж, вiтаю, —
весело каже брат, повертаючи ïй (Тонi) листа. Тiльки тепер сама
опановуй морзянку… Хоча наступного листа вiн тобi, Мабуть,
уже складе не морзянкою, а знаками давнiх iнкiв (О. Гончар).
3. Вставнi конструкцiï на позначення звязку думок, послiдовностi
викладу ïх чи логiчного завершення цього викладу, пiдкреслення,
видiлення окремих компонентiв, на якi припадає вираження
iронiï: Це значило, що Мiй герой сьогоднi буде уважно
ловити кожне слово i нi разу не задрiмає тiєю безмятежною
дрiмотою, коли певний, що можна спокiйно трохи поспати, бо, По-
перше, в потрiбний момент (коли голосують одноголосно) Марфа
Галактiонiвна легенько штовхне його пiд бiк, i, По-друге, Iван
Iванович певний був, що його комосередок нiколи не зрадить iнтересiв
пролетарiату (М. Хвильовий).
4. Вставнi конструкцiï, якi виражають почуття мовця, його емоцiйну
оцiнку повiдомлюваного: Пiсля перегляду фiльму…, На щастя,
Кiноглядачi виносять вас на своïх плечах аж на Вулицю (О.
Чорногуз).
5. Вставнi конструкцiï на позначення джерела повiдомлення: За
останнiми даними, тридцять срiбникiв у всi часи були вiльно
конвертованою валютою (Перець, 9); А Париж, Як вiдомо,
диктує всi моди… А Кобилятин, Як ви знаєте, нi
вiд кого нi в чому не хоче вiдставати. Навiть вiд Парижа (О.
Чорногуз).
6. Вставнi конструкцiï на позначення ставлення мовця до способу
оформлення висловлень, ïх стилю, тону й емоцiйного забарвлення:
Тепер соцiологи за фахом несподiвано для себе вперше в свiтi,
Можна сказати, в домашнiх умовах, схрестили пiвнiчно-американську
ондатру з украïнським звичайним ïжаком i цим самим довели,
що у свiтi немає нiчого неможливого (О. Чорногуз). 7.
Вставнi конструкцiï зi значенням активiзацiï
спiврозмовника, привернення уваги до повiдомлюваного: I у
взаєминах мiж ними було зареєстровано не тiльки звертання
Куме, але й Подумайте тiльки Дорогий куме! (П. Загребельний)
// iронiчнiсть зазначеного висловлення полягає в
акцентуацiï уваги на звертаннях мiж кумами-ворогами, а вставна
конструкцiя пiдкреслює вже створену iронiю.
7. Вставнi конструкцiï зi значенням ступеня звичайностi
повiдомлюваного: За переписуванням iсторiï
йде, Як правило, переписування географiï (Перець, 6).
Iнодi для створення iронiчного ефекту у висловлюваннi використовують цiлу низку вставних конструкцiй для досягнення особливого iронiчного змалювання того чи iншого обєкта, як-от: Для народу ми вже, по сутi, так би мовити, в принципi, розвязали цю прокляту проблему, i в цьому сенсi буржуазна наука мусить капiтулювати перед марксизмом (М. Хвильовий). У наведеному прикладi iронiя перетворюється на сарказм, а нанизування вставних конструкцiй покликане iронiчно загострити створений образ некомпетентноï у справах, пустослiвноï, але дуже амбiтноï, з намаганнями панi висловлюватись по-модному.
Отже, будучи зумовленими контекстом, вставнi конструкцiï найчастiше служать для пiдсилення iронiчностi у вже змодельованому iронiчному висловленнi мовця. Роль вставних компонентiв полягає у тому, щоб створити iронiчно маркованi деталi епiзоду (фрази). Це зумовлюється ïх структурними особливостями: i в смисловому, i в синтаксичному планi вони повязуються зi змiстом речення.
Пiдсумовуючи, можемо зазначити, що внутрiшня суперечливiсть, яка притаманна парентетичним конструкцiям з iронiчним значенням (вона проявляється, з одного боку, у структурнiй незалежностi (послаблених чи формально не виражених синтаксичних звязках), а з другого боку, в семантичному, смисловому та логiчному звязку з основною частиною речення), зумовлює ïх ситуативну маркованiсть. Двоплановiсть зображення досягається наступним шляхом: формально незначна, вторинна в синтаксичному планi конструкцiя, яка мiстить таку ж вторинну iнформацiю, перетворюється на комунiкативний, експресивно- модальний центр висловлення, тобто механiзму реалiзацiï iронiï притаманна невiдповiднiсть мiж традицiйно i ситуативно значущим.
Юлiя Пацаранюк
На наш погляд, вставлення з метою iронiзування є додатковим i необовязковим (адже конструкцiю, ускладнену вставленням, можна замiнити побудовою iншого простого чи складного речення) компонентом висловлення, який вiдноситься до загального змiсту речення опосередковано, як-от: Все можуть королi (як королев дома немає!) (Перець, 8), Грошей кури не клюють (просто курей немає, грип!) (Перець, 12). I хоч вставленi конструкцiï легко можна трансформувати у пiдряднi частини складнопiдрядних речень, однак ïх пунктуацiйне видiлення (дужками) вiдiграє особливу роль у створеннi iронiчного ефекту дужки нiби створюють ефект пiдтекстностi, вiддаленого вiд основного змiсту, проте влучного доповнення до нього.
Вставленi конструкцiï з iронiчним значенням можна витлумачити таким чином: конструкцiя, що вставляється в основне речення за допомогою сполучника (А. Загнiтко вважає, що є всi пiдстави такi факти вiдносити до псевдоскладного речення, оскiльки друга предикативна частина поєднується з першою опосередковано [Загнiтко 2001, с. 254]. Iронiя в таких реченнях може мiститися:
А) виключно у вставленому компонентi: Стратон Стратонович бачив на своєму вiку рiзних нахаб (Та й Сам не дуже контрастував з ними), але на такого, як Благоуханний, — мiг заприсягтися, — натрапив уперше
(О. Чорногуз); В Ньютона було три закони, у Ховрашкевича —
три теорiï. Третя теорiя Ховрашкевича
(Якими були двi першi — нiхто не знав) прирiвнювалися за
своєю смiливiстю й оригiнальнiстю хiба що до
теорiï Дарвiна — людина походить вiд мавпи, а не навпаки
(О. Чорногуз);
Б) у всьому висловленнi (вставленою конструкцiєю iронiя тiльки пiдсилюється): Теща його, прекрасна
завжди бабуся, почувши про бажання дорогого зятя придбати собаку,
Ласкаво i привiтно (Як i завжди теща)
говорить, сильно натискаючи при розмовi на шиплячо-свистячi
приголоснi(Остап Вишня); Григорiй
Покотило встав i, випинаючись Знаннями Консультанта (Коли, як i кого
має щiльнiше за зябра брати),
доводив щось хлопяку(О. Ковiнька);
В) у синтаксично самостiйних частинах словах висловлення, групах слiв тобто синтаксичних
конструкцiях, граматично не повязаних з основним реченням. Наприклад:
Вставши з постелi вранцi (Втiм,
ранком цей час можна було б назвати тiльки десь на берегах Атлантики
поблизу Лiсабона чи
Гiбралтара, куди мрiями не раз сягав Сiдалковський), Євграф
любиввипити чашку кави (О. Чорногуз). У
зазначеному висловлюваннi iронiя досягається завдяки вiддаленостi
iнформацiï, яка подається у вставленiй
конструкцiï.
Оригiнальними у планi досягнення iронiï є вставленi конструкцiï, в яких виявляється комунiкативна настанова, експресивно- емоцiйний характер, наприклад: А тепер знову звернiмо погляди перед себе: ондечки ще одна реабiлiтована Кавалерiдзевська княгиня Ольга з каррарського мармуру (Питання, чим тодi батькам мiста не вгодив був, наприклад, сiмферопольський, гадаю, назавжди залишиться риторичним: а ви, якби мали до вибору мiж вiдрядженням до Iталiï й до Сiмферополя, то куди б, вибачте, поïхали?)(О. Забужко). Iронiю зосереджено в питальному реченнi. …I якраз на тому горiшньому без Меня… Спорскала в таке страхiтливе ґлiсандо, чи, по-простому сказавши, такого пускало пiвня, наче рипiло цвяхом по Склу, бр-р, Ще й досi зуби ниють, як згадаю…(Можливо, це був цiлком умисний художнiй прийом, щоб слухачi вiдразу втямили, чому мужчина, до якого так нiжно звертається героïня, накивав од неï ПЯтами: не всякi бо нерви здолають витримати подiбний голосочок!) (О. Забужко) // вставлена конструкцiя побудована за зразком складного речення з рiзними видами звязку (головна частина речення ускладнена вставним словом, перебуває у логiчному звязку з пiдрядними зi значенням мети, зясувальною,
Присубстантивною означальною). Iронiю створює остання предикативна одиниця, яка виражена окличним реченням. Вставленi конструкцiï можуть бути побудованi за схемою рiзних типiв речень, а саме:
- двоскладного простого речення: Але таких золотокосих, довгообразих
красунь на Подiллi уже не було. Вони округлялися на обличчi, ставали
схожими на круглолицих, рум'янощоких i чорнявих украïнок, хоч
подекуди у них ще прозирало щось польське: тi ж золотавi коси, щедро
розсипанi по плечах (Сiдалковському вони чомусь завжди бачились
тiльки на подушках)(О. Чорногуз);
- односкладного речення: З одного боку, вiн i сам, всупереч
своєму вихованню i поглядам на життя, переконаний, що Самусевi
справдi треба було давно вже набити морду (Ах, який усе ж таки не
парламентський зворот!) (П. Загребельний);
- предикативноï одиницi складного речення: а) сурядноï частини
складносурядного речення: Ви
заплющуєте очi. А що як зараз ухопить ïï (дружину.
Ю. П.) За комiр i, затулившись нею (А вона може
затулити навiть двох) вiзьме й вискочить на вулицю (О. Чорногуз)
// вставленi конструкцiï такого типу, як
правило, мають приєднувальний вiдтiнок; б) пiдрядноï
частини: Оскiльки ж серед наших героïв багато таких,
що кажуть правди не на гривню, а на калитку (Навiть якщо калитка
порожня!), то й ми не смiємо оминути
правди, яка розмислу потребує чи не
потребує…(Є. Гуцало) // пiдрядна частина зi
значенням зумовленостi.
- складнопiдрядного речення: Ходiть же, куме Терешку, я вам нашого
генiя покажу. Бачте, он голова, як у коня! То ж усе розум…
Шкода, що спить, а то б вiн вам показав (Що показав би, невiдомо,
може, дулю) (Г. Черiнь) // iз зясувальним значенням; Коли
пiдкотив автобус, коли на яблунiвську землю ступила Вiвдя Оберемок, то
Мартоха кинулась до самогонницi, наче вогонь до сухоï соломи.
Вихопила клапоть Мессаджеро чи Оррор, упялась очима-беркутами в
iталiйськi чи французькi фрази (всi яблунiвськi молодицi добре
знаються на iноземних мовах, Хоча нiколи й не вивчали ïх)
(Є. Гуцало) // пiдрядна частина складнопiдрядного речення зi
значенням допустовостi;
- складнопiдрядного речення ускладненоï будови: Ще трохи
погомонiвши про мистецтво для худоби (Не Сумнiваючись, що поп-
музика тут не прищепиться, як i всякi авангардистськi течiï),
ми вийшли з хлiва надвiр (Є. Гуцало) // пiдрядне речення зi
значенням зясувальним та порiвняльним. Далi, вже й так добре
налякавши вас (Вiн на цьому не зупиняється, бо, бачте,
турбується про вас, як рiдний брат), вiн починає на
додачу наводити ще й статистичнi данi, якi показують, що смертнiсть
вiд апендициту вища, нiж вiд операцiй на серцi i трепанацiй черепа,
разом узятих (О. Чорногуз) // пiдрядне речення причини, ускладнене
напiвпредикативним зворотом.
Останнiй приклад особливо яскраво демонструє читачевi iронiчне використання вставленоï конструкцiï у структурi висловлення, адже сама по собi вона не несе iронiï, але в сукупностi з основним реченням створює iронiчний ефект (герой лякає свого хворого товариша фактами високоï смертностi, бо Пiклується про нього, як рiдний брат).
Як переконує мовна практика, вставлятися з метою iронiï можуть не тiльки окремi речення чи ïх частини, а й кiлька речень, вставленi тексти, як наприклад: Депутати раптом збагнули, що можуть натиснути не ту кнопку; пiшов поголос, що та система не дає достатнiх гарантiй вiд ошуканства, — мовляв, уможливлює голосування чужими картками, а це означає обдурювання широких мас (Невже депутати мають один одного за спритних шахраïв? Нiколи б не повiрив. Вони ж наш цимес i квiт порядностi!) (Перець, 11); Всяка культура говорить мовою знакiв, у тому числi й найдрiбнiших, найневиднiших, якi наскрiзь просякають повсякденне життя. Коли вам щоденно торочать у тому-таки метрополiтенi, що в ньому, бачте, забороняється перше, i друге, i третє, й парканадцяте (Зокрема й геть уже фантастичне входити без взуття. Треба розумiти, по вулицях кияни знай товчуться босонiж, як мусульмани по мечетi, а от вступаючи в метро, мусять, хоч-не-хоч, виймати з торбин кирзяки… От би знати, хто автор цього шедевра?), коли звiдусюди лине це забороняється, значить вашу свiдомiсть, непомiтно для вас, обкладають червоними прапорцями: не Влезай! (О. Забужко).
Узагалi завдання того, хто iронiзує, полягає в тому, щоб висловити своє категорично негативне чи помякшено глузливе ставлення до того чи iншого явища дiйсностi у непрямий спосiб, тобто створити так звану приховану модальнiсть. Вставленi компоненти можуть здiйснити задум мовця зiронiзувати, вони надають висловлюванням певноï субєктивно-оцiнноï модальностi, iронiчного уточнення, пояснення, конкретизацiï, перебуваючи у позицiï реми вiдповiдно до теми , що виражається головним реченням, як-от: Жiнки: А все-таки церква так воно не те, що вашi читанки та спiви пiд повiткою! Iншi: Пiд повiткою?!!, Церква?! Пiп, мабуть, пiдморгує?! (Мiсцевi батюшечка дуже слабкi щодо адамових реберцi i мало не щотижня за ту Слабкiсть платять власними святими ребрами) (I. Нечуй- Левицький). У цьому прикладi вставлене речення iмплiцитно виражає негативну характеристику персонажа, що є невiдємною ознакою iронiï.
Проаналiзувавши вставленi конструкцiï з iронiчним значенням, можемо визначити цiлий ряд функцiй, що характеризують лексико-синтаксичний алогiзм з базовою структурою:
1) Пояснювальна функцiя Вставлених конструкцiй з iронiчним значенням:
Якщо Зося не бiжить по цигарки для Стратона Стратоновича (Це чи
не єдине ïï заняття у Фiндiпошi), то читає i
при цьому так
Млосно зiтхає, що з календаря з перекладними листочками
сторiнки вiдриваються самi i, як осiннi листочки, опускаються на
пiдлогу бiля кошика для паперiв (О. Чорногуз);
2) Уточнювальна функцiя: А о першiй годинi мушу вже бути знов у
компанiï, у школi писарськiй, — там ти обучую двадцяти
чотирьох ïх писати i читати по-нiмецьки (Руснакiв та волохiв
по-нiмецьки!) (Ю. Федькович); Назовнi письменники всi в
штанях, iнодi дуже добрих, iнодi дуже дiрявих (Залежно вiд
таланту), мають вони (Як уже говорилось) довге волосся (Остап
Вишня);
3) Причиново-мотивацiйна функцiя: Водночас ви хочете (Не хотiли б,
а хочете), щоб ваша дружина Була: найсимпатичнiша,
найакуратнiша, найрозумнiша (Це для людей, для вас це найстрашнiше,
а тому подумайте про себе) (О. Чорногуз); Зупиняйте свiй
погляд на предметi вибору (дiвчинi. Ю. П.) Не тiльки пiзно
ввечерi чи вночi (Тодi всi дiвчата гарнi), але й при свiтлi, на
свiжому повiтрi (О. Чорногуз);
4) Конкретизувальна функцiя: А тракторiв? Та ще й якi! Навiть
Кiровець -703є, i два Т-150 (Обидва поламанi,
щоправда, але завод обiцяє гарантiйно полагодити), а дрiбнiших
— без лiку (П. Загребельний); Вiтаючи шанобливих гостей,
хуторянка Варвара Вередлива од захоплення губернаторськi ж свiтила
прителiпалися - спочатку розгубилася (О. Ковiнька); 5) Модально-
оцiнна: Вiн (дядько Зновобрать — Ю. П.) Одверто
насмiхався i цим вiдбивав у супротивникiв будь-яку охоту до
згадування про давню конфронтацiю (Ох i словечко ж симпатичне, надто
для села над Днiпром!) (П. Загребельний); - Хто це? питаю.
— Сашко! От Сукин Син! (Найвищий в
украïнцiв вияв захоплення ким-небудь) (Остап Вишня). Цю
функцiю ми вважаємо чи не найважливiшою, оскiльки вираження
субєктивноï модальностi, на наш погляд, є основним
завданням iронiчного висловлення.
Як ми зазначали на початку статтi, серед парентетичних, окрiм вставлених конструкцiй, видiляють також i вставнi. Про функцiï вставних конструкцiй у Синтаксисi украïнськоï мови К. Шульжука зазначається, що вставнi слова, словосполучення i речення вiднесено до синтаксично iзольованих частин речення, якi хоч i належать до речення за своïм змiстом, синтаксично не повязуються з жодним членом даного речення i, таким чином, залишаються поза синтаксичними звязками мiж членами речення [Шульжук 2004, с. 166].
Аналiз висловлень iз вставно-модальними компонентами в планi синтаксичноï номiнацiï дозволяє стверджувати про ïх двопланову iнформативнiсть, про тiсну єднiсть диктуму i модусу у структурi речення. Тобто висловлення iз вставними конструкцiями мiстять, крiм пропозицiйноï семантики повiдомлення про реальну подiю, факт, фрагмент чи ситуацiю обєктивноï дiйсностi, ще й власну пропозицiю мовця, його ставлення до висловленого [Гуйванюк 1999, с. 256].
Субєктивно-модальнi значення, що виражаються вставними словами, словосполученнями та реченнями, широкi й рiзноманiтнi. А оскiльки основне значення вставноï конструкцiï полягає у вираженнi ставлення мовця до повiдомлюваного, то цiлком виправданим є використання вставних конструкцiй з метою iронiзування над чимось (кимось) у процесi мовлення. Наприклад: Хаблак до редактора: Гаразд усе, тiльки от нещастя братовi хлопчаки рукописом мого роману обклеïли хату, до слiз шкода. Свята наïвнiсть, — озирнувся Iван на Гуляйвiтра та Дзядзька. Звiсно, украïнська лiтература в жалобi…(В. Дрозд). Iронiя досягається тут характеристикою персонажа Свята наïвнiсть Та реплiкою- шпилькою з приводу знищеного роману. Вставне слово пiдсилює в цьому випадку iронiчне звучання цiєï фрази.
Однак варто зауважити, що найчастiше вставнi конструкцiï виконують допомiжну роль у створеннi iронiï в структурi речення, адже цiлком очевидною є ïхня контекстна зумовленiсть. Знаходимо лише поодинокi приклади, в яких iронiю створено за допомогою вставного слова чи словосполучення, як-от: Сидiв-сидiв у хуторiв, двадцять лiт не показував на свiт нова, раз вирвався, та й то, Дякувати землячкам, посадили- таки (до вязницi Ю. П.) (В. Винниченко ). Iронiя зосереджена у подяцi (у формi вставноï конструкцiï) персонажа землякам за своє увязнення.
Класифiкацiï семантико-функцiональних рiзновидiв вставних конструкцiй ґрунтуються на ïх семантицi та вмiщенiй у них оцiнцi повiдомлюваного мовцем. Для характеристики iронiчних висловлень, ускладнених вставними конструкцiями, скористаємося класифiкацiєю за типом привнесеного вставними компонентами у речення значення.
5. Вставнi слова, словосполучення й речення для вираження ступеня
вiрогiдностi, достовiрностi повiдомлюваного: За сумiсництвом йому
(Антоновi Iвановичу кочегару Ю. П.) Було доручено
керувати ще й Музпрокатом на тiй, Очевидно, пiдставi, що й пiанiно,
i роялi робляться з сухого дерева i добре горять (Остап Вишня);
Зi звертанням до карєриста: Iване Iвановичу! Воiстину ви
зразкова людина нашоï безпримiрноï епохи, i ваше iмя,
Очевидно, буде фiгурувати в пантеонi Червоних дощок! (М.
Хвильовий); // iронiя у цих висловленнях створюється
очевиднiстю явищ, що описуються (кочегар розумiється на роялях,
бо вони з дерева, як i дрова, якими вiн палить; карєрист перша
кандидатура на дошку пошани), яка пiдкреслюється вставним
словом; Депутат бiзнесом може й не займатися, Звичайно, якщо
зможе (Перець, 5); Любий, я тебе i пiд вербою любитиму.
Звичайно, коли нам дадуть там квартиру, а вербу не зрiжуть (О.
Чорногуз). Iронiчнiсть висловлень, ускладнених вставним словом
Звичайно, Досягається через нейтралiзацiю його
первинного значення, тобто: типове значення лексеми Звичайно
вираження неминучостi, переконаностi у тому, що має вiдбутися.
В iронiчних висловленнях це слово означає нереальнiсть
подiï, впевненiсть у тому, що вона не вiдбудеться.
У наступних прикладах вставнi конструкцiï служать для пiдсилення iронiчного ефекту висловлень: Чиновники Камiнь-Каширського держлiсгоспу, примiром, притягнули до адмiнiстративноï вiдповiдальностi людину, яка десять рокiв тому… померла. Притягнули, Звiсно ж, за браконьєрськi дiï з лiсом нашим багатством, як любили ранiше писати на щитах по узлiссях (Перець, 8); От ви заходите в установу. Сидить собi така собi людина. Солiдна, ясна рiч, людина, бо вона або в окулярах, або в перманентi, або така, що не має нi окулярiв, нi перманенту, а проте людина серйозна (Остап Вишня); Ясна рiч, нiяких темникiв зараз Не може бути, а тому запамятовуйте, про що писати, а про що нi (Перець, 8) // у цьому висловленнi iронiю створює протирiччя явищ Темникiв нема / Записуйте, що казати, вставне слово тiльки пiдсилює загальний iронiчний ефект висловлення.
2. Вставнi слова, словосполучення й речення, що вживаються для вираження
ступеня гаданостi, недостовiрностi, невпевненостi: Цiкаво, за
рахунок чого досягається така чоловiча краса? Щось у ньому
є вiд коня Пржевальського. Щелепа вiдтягнута. Ложкою, Мабуть,
не користується, рiдкi страви сьорбає так (О.
Чорногуз); Сiдалковський Граковi-ветеринару: Менi завжди подобався
ваш лексикон, Грак. Кажуть, Хлiвнюк злигався…Це,
Здається, теж ваше ветеринарне слово? Так от, злигався з
Чадюком i Нещадимом (О. Чорногуз); - Що ж, вiтаю, —
весело каже брат, повертаючи ïй (Тонi) листа. Тiльки тепер сама
опановуй морзянку… Хоча наступного листа вiн тобi, Мабуть,
уже складе не морзянкою, а знаками давнiх iнкiв (О. Гончар).
3. Вставнi конструкцiï на позначення звязку думок, послiдовностi
викладу ïх чи логiчного завершення цього викладу, пiдкреслення,
видiлення окремих компонентiв, на якi припадає вираження
iронiï: Це значило, що Мiй герой сьогоднi буде уважно
ловити кожне слово i нi разу не задрiмає тiєю безмятежною
дрiмотою, коли певний, що можна спокiйно трохи поспати, бо, По-
перше, в потрiбний момент (коли голосують одноголосно) Марфа
Галактiонiвна легенько штовхне його пiд бiк, i, По-друге, Iван
Iванович певний був, що його комосередок нiколи не зрадить iнтересiв
пролетарiату (М. Хвильовий).
4. Вставнi конструкцiï, якi виражають почуття мовця, його емоцiйну
оцiнку повiдомлюваного: Пiсля перегляду фiльму…, На щастя,
Кiноглядачi виносять вас на своïх плечах аж на Вулицю (О.
Чорногуз).
5. Вставнi конструкцiï на позначення джерела повiдомлення: За
останнiми даними, тридцять срiбникiв у всi часи були вiльно
конвертованою валютою (Перець, 9); А Париж, Як вiдомо,
диктує всi моди… А Кобилятин, Як ви знаєте, нi
вiд кого нi в чому не хоче вiдставати. Навiть вiд Парижа (О.
Чорногуз).
6. Вставнi конструкцiï на позначення ставлення мовця до способу
оформлення висловлень, ïх стилю, тону й емоцiйного забарвлення:
Тепер соцiологи за фахом несподiвано для себе вперше в свiтi,
Можна сказати, в домашнiх умовах, схрестили пiвнiчно-американську
ондатру з украïнським звичайним ïжаком i цим самим довели,
що у свiтi немає нiчого неможливого (О. Чорногуз). 7.
Вставнi конструкцiï зi значенням активiзацiï
спiврозмовника, привернення уваги до повiдомлюваного: I у
взаєминах мiж ними було зареєстровано не тiльки звертання
Куме, але й Подумайте тiльки Дорогий куме! (П. Загребельний)
// iронiчнiсть зазначеного висловлення полягає в
акцентуацiï уваги на звертаннях мiж кумами-ворогами, а вставна
конструкцiя пiдкреслює вже створену iронiю.
7. Вставнi конструкцiï зi значенням ступеня звичайностi
повiдомлюваного: За переписуванням iсторiï
йде, Як правило, переписування географiï (Перець, 6).
Iнодi для створення iронiчного ефекту у висловлюваннi використовують цiлу низку вставних конструкцiй для досягнення особливого iронiчного змалювання того чи iншого обєкта, як-от: Для народу ми вже, по сутi, так би мовити, в принципi, розвязали цю прокляту проблему, i в цьому сенсi буржуазна наука мусить капiтулювати перед марксизмом (М. Хвильовий). У наведеному прикладi iронiя перетворюється на сарказм, а нанизування вставних конструкцiй покликане iронiчно загострити створений образ некомпетентноï у справах, пустослiвноï, але дуже амбiтноï, з намаганнями панi висловлюватись по-модному.
Отже, будучи зумовленими контекстом, вставнi конструкцiï найчастiше служать для пiдсилення iронiчностi у вже змодельованому iронiчному висловленнi мовця. Роль вставних компонентiв полягає у тому, щоб створити iронiчно маркованi деталi епiзоду (фрази). Це зумовлюється ïх структурними особливостями: i в смисловому, i в синтаксичному планi вони повязуються зi змiстом речення.
Пiдсумовуючи, можемо зазначити, що внутрiшня суперечливiсть, яка притаманна парентетичним конструкцiям з iронiчним значенням (вона проявляється, з одного боку, у структурнiй незалежностi (послаблених чи формально не виражених синтаксичних звязках), а з другого боку, в семантичному, смисловому та логiчному звязку з основною частиною речення), зумовлює ïх ситуативну маркованiсть. Двоплановiсть зображення досягається наступним шляхом: формально незначна, вторинна в синтаксичному планi конструкцiя, яка мiстить таку ж вторинну iнформацiю, перетворюється на комунiкативний, експресивно- модальний центр висловлення, тобто механiзму реалiзацiï iронiï притаманна невiдповiднiсть мiж традицiйно i ситуативно значущим.
Юлiя Пацаранюк
