ЗАХIДНЕ НАРIЧЧЯ

ПIВДЕННО-ЗАХIДНЕ НАРIЧЧЯ — одне iз трьох нарiч
украïнськоï мови. Поширене на територiï Вiнницькоï,
Хмельницькоï, Тернопiльськоï, Львiвськоï, Iвано-
Франкiвськоï, Чернiвецькоï, Закарпатськоï областей, у
пiвденних районах Житомирськоï, Рiвненськоï, Волинськоï
областей, у деяких районах Кiровоградськоï,
Миколаïвськоï, Одеськоï областей, а частково у Польщi,
Словаччинi, Румунiï. Пiвденно-захiдне нарiччя складають волинський,
подiльський, надднiстрянський, покутсько-буковинський, гуцульський, надсянсь-
кий, бойкiвський, лемкiвський, закарпатський говiр. Найважливiшими
ознаками пiвденно-захiдних говорiв є те, що у бiльшостi ïх
функцiонує 6 голосних фонем, але у карпатськiй групi говорiв
є ще фонема ]ы] та фонема [у], напр.: дым, сын, дувка (див. також
ЛЕМКIВСЬКИМ ГОВIР, НАДСЯНСЬКИЙ ГОВIР). Пiвденно- захiднi говори
характеризуються поширенням фонем [ґ], [ф], [дж], [дз], напр.:
ґринджоли, Гiд, филя (хвиля), джерело, дзв'iр. Тут
спостерiгається явище переходу [д'], ]т'] в [ґ'1, [к'],
напр.: д'iти — ґ'iти, т'iсно — к'iсто; оглушення
дзвiнких приголосних у серединi i кiнцi слiв, напр.: грип (гриб), дуп
(дуб) поширення звукосполучень [гi], [кi], [хi] або [г'е], [к'е], [х'е],
напр.: лавк'i, лавк'е, вживання у частинi говорiв [е] на мiсцi [и] у
наголошенiй позицiï, напр.: девно (дивно). Серед морфологiчних
ознак: суфiкси -чи, -ши, -т у iнфiнiтивi (б'iгчи, стрииiчи, кричат),
препозицiя частки -ся (си вiддала).