Овiд безсмертний роман про героïв

До безсмертним романам про героïв i мученикiв революцiйних рухiв
належить також Овiд (1897) англiйськоï письменницi Етель Лiлiан
Войнич (1864-1960). Перекладений 3. А. Венгеровоï в 1898 роцi,
через кiлька мiсяцiв пiсля виходу в оригiналi, вiн вiдразу ж завоював
величезну популярнiсть. За словами старого комунiста, письменника П. А.
Бляхiiа, роман Овiд зiграв помiтну роль у формуваннi революцiйноï
свiдомостi передових робiтникiв Росiï i широко використовувався
бiльшовицьким пiдпiллям з метою агiтацiï i пропаганди “. У
тiй же книзi, звiдки взята ця витримка, зiбранi численнi свiдоцтва про
надихаючим впливi Овода на видних росiйських революцiонерiв-
пiдпiльникiв, героïв громадянськоï та Великоï
Вiтчизняноï воєн.
Любов до Овода переходить з поколiння в поколiння — вiд Свердлова
та Калiнiна до Миколи Островського i Гайдару, вiд Зоï
Космодем'янськоï та Олексiя Маресьєва до комсомольцiв наших
днiв. Незважаючи на те що сама Войнич вважала, що цей роман не годиться
для пiдлiткiв, найбiльший успiх вiн завоював як раз серед молодих
читачiв i понинi залишається однiєю з найбiльш дiєвих
та облагороджувальних юнi душi книг. Сюжет роману пов'язанi з дiяльнiстю
таємноï революцiйноï органiзацiï Молода Iталiя. Дiя
вiдбувається в 30-40-х роках XIX столiття, коли молодi
республiканцi, що надихаються Джузеппе Мадзiнi, почали боротьбу за
єднiсть i незалежнiсть Iталiï.
Пропаганда визвольних iдей поєднувалася з пiдготовкою збройних
виступiв проти австрiйського панування. Артур Бертон i його товаришi по
революцiйнiй боротьбi — особи вигаданi, хоча у всiх вiдносинах
типовi для передовоï iталiйськоï iнтелiгенцiï першого
перiоду Рiсорджiменто. Щоб краще вивчити iсторичний матерiал,
письменниця вiдвiдала Iталiю. Фон, на якому розгортається дiя,
показаний правдиво, але лаконiчно. Вся увага зосереджена на
героïчному характерi революцiонера-формуваннi його особистостi в
найжорстокiших життєвих випробуваннях, якi перетворили
наïвного, екзальтованого студента Артура Бертона на суворого,
нещадного Овода, що вмiє вiдстоювати своï. Вистражданi
переконання i словом i дiлом, i пером i мечем. Вороги Овода — не
тiльки поневолювачi Iталiï австрiйцi, але i церковники, бо
революцiя i релiгiя несумiснi. Бунтiвники-богоборця Овода
протистоïть його батько — кардинал Монтанеллi,
прекраснодушний альтруïст, щиро переконаний у тому, що, служачи
церкви, вiн творить добро.
Але помилковi iдеï, в якi б чистий одяг вони не надiлялися, стають
знаряддям зла. Поєдинок двох воль, двох сил, двох свiтоглядiв
закiнчується перемогою Овода. Стоïчно перенiсши i фiзичнi та
духовнi тортури, вiн до останнього подиху залишається
непримиренним борцем i навiть на краю могили знущається над
своïми катами. Смерть Овода звiльняє Монтанеллi вiд iлюзiй.
Вiн з жахом усвiдомлює, що служив фальшивоï святинi, i
вiдрiкається вiд вiри. Справжня свобода видобувається не
смиренно, а боротьбою. Ця думка проходить червоною ниткою через весь
роман. Письменниця стверджує iдею неминучого торжества сил
прогресу над силами реакцiï, яких би це не коштувало жертв. Овiд-
один iз найяскравiших образiв революцiонера у свiтовiй лiтературi, А
роман у цiлому — одне з кращих антирелiгiйних творiв, якi
зберiгали в повнiй мiрi свою викривальну силу. Критики давно вже
помiтили, що в Оводi є багато спiльного з Рахметова з Що робити?
Чернишевського i з героями-народовольцями Степняка-Кравчинського. I це,
як з'ясувалося, не випадковi збiги.
Етель Лiлiан Войнич, Дочка професора математики Джорджа Буля, в юностi
захоплювалася соцiалiстичними iдеями i потрапила в середу росiйських
полiтичних емiгрантiв. Велику роль в ïï життi i духовному
становленнi вiдiграла дружба з революцiонером-народником Стелняком-
Кравчинського. Бiльше двох рокiв вона прожила потiм у Росiï,
вивчила росiйську мову, виконувала доручення своïх друзiв-
революцiонерiв, носила передачi полiтичним в'язням, провозили через
кордон прокламацiï. Повернувшись до Англiï, вона спiвпрацювала
в емiгрантському журналi Вiльна Росiя, перекладала на англiйську мову
казки Салтикова-Щедрiна, розповiдi Гарше-ну, вiршi Шевченка. З польським
революцiонером Вiльфрiдом Войнич, чиє прiзвище вона пiзнiше
прийняла, молода англiйка познайомилася в будинку Степняка. Овiд зробив
ïï вiдомою письменницею.
Надалi Войнич написала ще чотири романи; з них Перерване дружба (1910) i
Скинь взуття своє (1945) сюжетно пов'язанi з Оводом (у першому
розповiдається про життя Овода в Пiвденнiй Америцi, в другому
— про його англiйських предкiв по материнськiй лiнiï ), але в
iсторiю лiтератури вона увiйшла як автор одного великого твору.
Овiд витримав понад сто видань на багатьох мовах, зайняв мiцне мiсце на
екранi, драматичноï i опернiй сценi. Життю i творчостi Е. Л. Войнич
присвяченi новаторськi дослiдження Євгенiï Таратути: Етель
Лiлiан Войнич. Зiбравши величезний документальний матерiал, Е. А,
Таратута вичерпно вiдповiла на питання: Як же була створена книга,
полум'я якоï вже понад пiвстолiття запалює серця людей?, Чому
роман про iталiйських революцiонерiв, створений англiйськоï
письменницею, знайшов свою батькiвщину в Росiï? .