Осмислення чорнобильськоï трагедiï в поемi Чорнобильська Мадонна

Сумнiшає з кожним роком наша земля: гинуть вiд загазованого
повiтря дерева, засихають рiки й моря, умирають цiлi види тварин. Людина
повiрила в те, що вiн — цар природи й начебто намагається
всiх у цьому переконати. Але якими методами? А чи не тими, що
знищує все живе? Усi поспiшають жити, жити тiльки для себе, зовсiм
не замислюючись над тим, що вони залишають пiсля себе для нащадкiв. Адже
прийде той час, коли знесиленi нащадки запитають: Що ти наробив, людина?
Та й людиною чи буде наш спадкоємець, а може i якимось мутантом
iз трьома головами? Саме про це поема — страшна поема Iвана Драча
Чорнобильська Мадонна . По землi йде Мадонна. Заходить вона в кожне
мiсто, у кожний будинок, заглядає в серце до кожного. Хто вона?
Мати, що шукає своєï дитини? А може, всесвiтня Мати, що
шукає правди й розумну людину, що, зрештою, зупинить безглузде
самогубство людства? А може, це сама смерть, що збирає данину за
людську самовпевненiсть i нехлюйство, за байдужiсть i нетерплячiсть друг
до друга? Важко знайти вiдповiдь. Але його необхiдно знайти, причому
якомога швидше, iнакше загине планета iз чудовим iм'ям Земля, а разом з
нею загине й людство. Поет запитує: Хто вона? Зона? Епоха? Доля?
Смерть? Я знаю хто — Чорнобильська Мадонна!. Кожний сам для себе
повинен вирiшити, чи не пiддасться вiн Змiєвi-Спокусниковi, що
шкiрку зрiзує по спiралi i вилущує внутрiшностi з насiннями,
або, може, все-таки таки зрозумiє, про що попереджає нас
Чорнобильська Мадонна. А попереджає вона бути не Пiлатом, що вiд
радiацiï… умиває руки, а бути, насамперед, людьми,
здатними усвiдомити, яку погрозу несе наше старання пiдкорити собi
природу, зробити з ïï лише скарбницю для наших потреб. Може
вiдбутися, що вона перетвориться зi скарбницi в самий звичайний цвинтар
або в краïну суцiльних мутантiв. Попереджає Iван Драч:

• За безлад у небуття, за кар'єри й премiï,
• Немов на вiйнi, знову вихiд один:
• За мудрiсть всесвiтню дурних академiй
• платимо безсмертям — життями молодими.

Чорнобильська трагедiя принесла багато горя. Ще й зараз чутнi ïï вiдгомони, ще й зараз сотнi, а може, i тисячi людей страждають вiд страшноï, невилiковноï хвороби. А можливо, що вже й не страждають… Хто ж винуватий у цiй трагедiï? На лавi пiдсудних ïх сидiло шестеро — ïх, винних у тiм, що вiдбулося. Але, здається, ïх було набагато бiльше. Можливо, кожний з нас повинен був сказати своє слово щодо використання атомних станцiй, адже це радiацiя, шкiдлива для всього живого. Може, це який-небудь керiвник або науковець, поет або архiтектор; може, це я або ти:

• Чому ïх шiсть? А де ж це сьомий — Ти?
• Чому ти не сидиш на лавi — Перший?
• Немає! Ти свiтиш на нас свисоти.
• Науки далечiнь над нами розпростерся

Винних знайдено або не знайдено — зараз неможливо розiбратися. Ясно тiльки одне: ще кiлька десяткiв рокiв, а може, i менше, i наша планета загине. А ми нiбито самi намагаємося все зробити для цього: хiмiчнi викиди в моря й у повiтря, що приводить до утворення озонових дiр i знищенню чистоï води, радiацiя й бруд, невилiковнi хвороби, у тому числi СНIД. Тому i йде Чорнобильська Мадонна по землi, як останнє попередження:

• Несе сива чорнобильська мати
• Цю планету… Це хворе дитя!..

Прийшов час людству отямитися, прозрiти, час узятися за розум. Адже кожний з нас хоче жити, хоче дихати чистим повiтрям, хоче пити чисту воду i ïсти не нiтрати, а екологiчно чистi продукти. А ще — хочеться залишити нащадкам у спадщину зелену планету Земля, зелену не тiльки на малюнках, а й насправдi…