Празник Рождества Предтечевого
Iз приходом християнства та принесенням на слов´янськi землiновоï моралi церква вела боротьбу проти язичницьких оргiй як
складового елементу ритуально-магiчних дiй, вважаючи ïх розпустою
та iдолопоклонством. Зокрема М. Грушевський цитує слова
псковського монаха Памфiла (16 ст.) про це свято: Коли прийде празник
Рождества Предтечевого, то в святу ту нiч трохи не все мiсто
схвилюється, i по селах показяться з бубнами, з сопiлями, з
гудiнням струнним i всякими неподобними граннями сатанинськими, з
плесканням i плясанням: жiнки i дiвчата головами махають, устами видають
недобрi кличi, препоганi бiсовськi пiснi, хребтами вихиляють, ногами
скачуть i топчуть; та описи зi Стоглава: Против празника i вночi на
самий празник, весь день i до ночi чоловiки, жiнки, дiти по домах i на
вулицi, i над воду ходячи, забавляються всякими грами, скоморошеством,
пiснями i плясами сатанинськими, гуслями й iншими способами i паскудними
образами; тут хлопцi i дiвчата безчестяться; коли минає нiч, iдуть
на рiку з великим криком, як бiснуватi; миються водою i, вернувшися
додому, падають як мертвi вiд великого клопотання. Тому в багатьох
купальських пiснях, що належать до пiзнiшого перiоду, звучать мотиви
заборони батьками йти дiвчинi на гульбища, покарання братом сестри, що
не послухала цiєï поради, потопання дiвчини пiд час купання i
марне намагання отримати допомогу вiд iнших дiвчат та хлопцiв. Згодом
церква у цей день встановила свято святого Iвана. Не маючи бiблiйного
пiдґрунтя, воно стало продовженням язичницького звичаю, який у
видо змiненiй формi був закрiплений тогочасною церквою. Синкретизмом
елементiв язичництва та християнства позначена бiльшiсть купальських та
собiткових пiсень пiзнiшого перiоду творення, на зразок:
Свята Пречиста собiтку палила Дай же нам, Господоньку,
I всiх святих просила. Першеє поломiненько озимое
Всi святиï на собiтцi били, житцо,
Господа просили. Господа хвалили: Другое поломiненько пшеничка,
Третєє поломiненько горошок…
У наш час залишки цього свята зберiгаються в народi за традицiєю.
Ще одним жанром усноï народноï творчостi лiтнього циклу
є твори , вiдносно пiзнiшi за походженням i пов´язанi з
Петрiвкою.
Петрiвка починалась вiдразу ж пiсля святкування Русалiй, а пiснi, що
виконувались у цей час, називались петрiвчанi (або петрiвчанськi). У них
розробляється тематика творiв календарноï обрядовостi зимоого
та весняного циклiв. Пора теплих лiтнiх ночей була перiодом молодечих
забав, кохання , пiдшукування пари для подружнього життя, рiй про
майбутнє . Петрiвчанi пiснi, як й iншi подiбнi жанри, зберiають
елементи давнiх вiрувань, форму замовлянь, архетипову обазнiсть:
Петрiвочка наступає
Ячмiнь колос викидає
Сива зозуленька вилiтає.
Соловейко голос покидає,
Собi соловейка викликає: А як петрiвочка минається,
Ой вилинь, вилинь, соловеєчку
Сива зозуленька ховається, З
вишневого саду та у темний луг,
По борозенках скитається.
А iз лугу на калиночку.
Та будеш щебетати,
А я бiля тебе жалiбно кувати!
У цих творах часто зустрiчаються образи-символи прадавнiх тотемiв-дерев(верби, дуба, явора, берези, калини, терену); птахiв (зозулi,
олов´я, перепiлки); рослин (барвiнку, цар-зiлля, рути, льону,
гречки, оноплi); а також архетипи дощу, рiчки, небесних свiтил,
пшеничого поля, вогню, тощо.
Мотивами кохання петрiвчанi пiснi перегукуються iз веснянками та
гаïвками любовно-еротичноï групи та iз близькими за тематикою
колядками та щедрiвками:
Ой ти, петрiвко петрiвчата,
Прийшов Андрiйко та й торгає:
Ти, зозуленько дубрiвчата,
Вставай, Антосько, вже свiтає!
Не куй так рано й у цiм борi,
Й уже черiдка на вигонi,
Не буди мене молодоï.
Й уже косарi в чистiм полi,
Нехай мене та й той збудить,
Й уже Антоська й у коморi
Котрий мене вiрно любить.
З своïм Андрiйком на розмовi.
Але порiвняно з iншими жанрами календарно-обрядовоï творчостi њни
бiльшою мiрою пройнятi лiризмом, подекуди глибоким смут ком за лiтом, що
минає, швидкоплиннiстю людського життя. Цим петрiвчанськi пiснi
подiбнi до родинно-побутовоï лiрики. У них часто зустрiчаються
мотиви нероздiленого кохання, розлуки, печалi. Нерiдко вони будуються на
основi паралелiзмiв, де дiвчина постає в образах зозулi, голубки,
перепiлки; а парубок сокола, яструба, голуба; або ж молода пара
зображена в образах дерев над водою чи у гаю:
Перепеличенька, ряба, невеличка,
Схилив головоньку згори додолоньку.
По бору лiтає, траву розгортає,
Сивий соколоньку, гордуєш ти мною,
Траву розгортає, сокола шукає.
Як вiтер горою, сонце калиною, Сивий соколонько сидить
Сонце калиною, козак дiвчиною…на дубоньку,
Тема кохання у петрiвчаних пiснях часто супроводжується мотивами
коротких ночей, звертаннями до зозулi, щоб та не кувала вранцi, не
будила дiвчину:
Петрiвочка да мала нiчка,
Шила, вишивала шовком, бiллю,
Не виспалась наша дiвочка,
Своєму козаченьку да про недiлю.
Вона не спала да рушнички
Вона раненько вставала, шила,
Утираться козаченьку давала…
Часто у звертаннях до зозулi молода дружина нарiкає на нелегку
долю:
Ой дiбрiвная да зозуленько,
В мене свекорко да не батенько,
Да не куй же рано у дiбровi,
В мене свекруха да не матiнка,
Да не збуди мене молодоï.
Iзбудять мене да раннiй тебе…
Перiод петрiвки був часом вибiлювання полотна, i цi мотиви теж знайшли
своє вiдображення у творах. О. Потебня звертає особливу
увагу на образи-символи пряжi, полотна, у пiснях про замiжжя дiвчини:
Можна думати, що у петрiвчанiй пiснi бiла пряжа символ самоï
дiвчини: вона тонка i бiла, якщо та вийде замiж за милого i буде
коханою; товста i не бiла в iншому випадку.
Подiбнi до родинно-побутових творiв пiснi про недолю дiвчини,
виданоï проти ïï волi замiж, якiй да не дали люди да
догуляти, Русою косою да домаяти; чи невеселе i сповнене турбот життя
молодоï дружини у родинi чоловiка, де усi ставляться до неï
вороже, змушують важко працювати. У них мотив коротких ночей i звертання
до зозулi набирає iншого звучання: для молодоï жiнки
петрiвчанськi ночi занадто короткi, щоб вiдпочити вiд непосильноï
щоденноï роботи. Звертання у цих пiснях до теми нелегкого родинного
життя є свiдченням того, що за походженням вони вiдносяться до
пiзнiшого перiоду, нiж iнша календарно-обрядова лiрика. Вони також не
виявляють тiсного зв´язку iз обрядами, зберiгаючи лише натяки на
окремi ритуали чи iгри (зокрема лiтнi боï):
Ой на ставу, на ставу два качурi б´ється,
Гей-гей, ох-ха-ха, два качурi б´ється!
А в дiвчини пiд вiкнами два парубки б´ється,
Гей-гей, ох-ха-ха, два парубки б´ється!
Не бийтеся, не лайтеся, я вас обох люблю,
Iвановi ручку дам, Степанова буду.
Гей-гей, ох-ха-ха, Степанова буду.
Поширеним серед петрiвчаних пiсень є мотив заручин дiвчини у цей
перiод:
Ой Петре, Петре, Iване,
Не буде Ярина без пари.
А вже наша петрiвочка минає.
Наступить хмара, дощ буде,
А дiвчина Ярина чоловiка не має.
Ой прийде Павло, то пара буде.
Не буде дощу без хмари ,
Незважаючи на згадки про дощ як родючу вологу символ парування, у цих
творах виявляються iншi погляди на подружжя та сiмейне життя, нiж у
раннiй календарно-обрядовiй лiрицi, тобто утверджується
християнська мораль, а не язичницька. Це є ще одним пiдтвердженням
ïх пiзнiшого походження. Хоча є образ Петрiвки як
антропоморфноï iстоти, що найбiльше зберiгся у пiснях про
завершення цього перiоду:
Ой коли ми Петрiвочки дожидали,
Ми ж ïï русу косу розплетемо.
То ми ïï в русу косу заплiтали.
Уже ж тая Петрiвочка минається,
Тепер же ми Петрiвочку проведемо.
Зозуля в капусту ховається.
Темою завершення та проводiв свят цi твори наближенi до русальних
пiсень. У пiснях про завершення Петрiвки звучать мотиви про кiнець лiта
i тих змiн, якi вiдбуваються у природi: У ячменi колос набростився, В
соловейка голос iзмiнився; Куй, зозуленько, куй, Недалеко Петро твуй.
Хоч будеш ти лiтати, но не будеш вже кувати; та у життi людей
завершуються iгри та гуляння, починається нелегка пора жнив,
важкоï працi на полi (символiчно завершується час дiвування,
приходить пора зрiлостi).
Невипадково у петрiвчаних пiснях часто зустрiчаються образи жита чи
пшеницi, що дозрiвають, налитого колосу, золотоï ниви. За
звичаєм, в останнiй день Петрiвки (що вважався межею мiж лiтом i
осiнню) господарi жали перший снiп навiть, якщо зерно було ще незрiле,
залишаючи його на полi як жертву духам землi за допомогу У час жнив. Це
було своєрiдним приготуванням до збору врожаю, у чому виявився
зв´язок лiтньоï обрядовостi з осiнньою. Спiльним Жанром для
весняноï та лiтньоï обрядовостi були цариннi обряди, якi
вiдiгравали роль своєрiдного оберегу сiл, полiв, пасiк, водоймищ,
господарств, домiв тощо. За способом виконання вони подiбнi до Ритуалiв
водiння тополi (куста). Цi обряди здiйснювалися з метою оберегти вiд
природних стихiй, лиха, епiдемiй i супроводжувались Чаринними пiснями.
Найбiльше вони вiдомi на Лемкiвщинi та Бой кiвщинi. Тексти царинних
пiсень майже не збереглися, за словами Ф. Колесси, вони мають характер
молитов за врожай та охорону пiль перед злими вiтрами й тучами… а
подекуди подiбнi до колядок…:
Вийди, виглянь, сонечко, усмiхнись!
Виглянь, виглянь, сонечко, усмiхнись!
Наше зело-житечко колосись! Наливайся житечко, колосись.
Це замовляння виконувалося до сходу сонця. Люди члени царинних процесiй
простягали руки до сходу, спiваючи цю пiсню багато разiв пiдряд аж поки
не зiйде сонце.
Обходи поля здiйснювались, як правило, над ранок, у процесiï могли
брати участь усi i дорослi, i молодь, i дiти. С Килимник фiксує
детальний опис такоï процесiï: Похiд уявляв чарiвну картину.
Усi святочно одягненi; хлопчики й дiвчатка у вiнках на головi з живих
польових квiтiв з житнiми колосками; дорослi дiвчата також у вiнках з
барвiнку з додатком польових квiтiв та колосся, хлопцi в ґiрляндах
через плече з житнього колосся молодого й зрiлого минулорiчного; жiнки
та чоловiки переодягненi та замаскованi. Чоловiки з бубнами, сопiлками,
цимбалами тощо, жiнки майже всi заквiтчанi польовими квiтами. В окремих
мiсцевостях пiд час цього шестя брали й козу, прибрану в зелень-квiти та
колосся… Пiд час вступу на ниви дiти й дорослi здiймали
неймовiрний галас: дiти калатали та дзвонили, музиканти грали, дiвчата й
хлопцi спiвали це знаменувало вигнання злих сил з житiв… Усi
учасники спiвали магiчних пiсень… пiд час походу молодi, вже
одруженi чоловiки та жiнки, зокрема переодягненi та замаскованi
танцювали, скакали, жартували, оббiгали межами та суловками поля, одне
одного ловлячи…. Потiм поля кропили водою або молоком i
влаштовували серед поля бенкет з жертовною ïжею.
Часом при епiдемiях чи хворобах здiйснювалось оборювання села борозною,
що замикалась колом i була своєрiдним оберегом. Синкретичними
стали i церковнi обходи полiв з iконами та хоругвами, традицiя яких була
запозичена в язичницьких царинних обрядах.
Отже, як i в iнших циклах календарноï обрядовостi, у лiтньому циклi
збереглися вiдголоски архаïчноï мiфологiï, вiрувань та
обрядiв. Його жанри мають синкретичний характер, поєднуючи в собi
риси язичницькоï релiгiï праслов´ян та пiзнiшi
християнськi нашарування. Як i в iнших творах народноï словесностi,
пов´язаних iз календарем, тексти лiтнього циклу виявляють тiсний
зв´язок iз природою, i є приготуванням та пiдґрунтям
осiнньоï обрядовостi.
