Обжинки

Обряд обжинкiв вiдзначав украïнський народ давно, продовжує
вiдзначати i в наш час. Недарма останнiй мiсяць лiта на Украïнi
називають серпнем. З приходом серiï ия для серпiв i кiс було завжди
багато роботи. Завершували жнива, збiжжя млинли на токи, готувалися до
обмолоту. Живе у народi гарний звичай обжинкових свят. У день завершення
косових хлiба господарi залишалися вдома, готуючись до приходу женцiв.
Зтiєï кагоди у хатi варили багатi страви, пекли, прибирали в
свiтлицi.
Па полi женцi доручали вижинати останнi стеблi найкращому косаревi I пий
вправнiшiй в'язальщицi. Приготувавши обжинковий снiп, женцi по стернi,
борюкались, щоб не болiли спини, а земля-матiнка давала новi i пiн до од
вiчноï працi. Дiвчата шукали польовi квiти i прикрашали обжинковий
снiп. Цей снiп головний косар пiдносив на руках, повертався лицем до
сонця i дякував Господу Ногу, що допомiг щасливо докiнчити жнива. Усi
низько кланялися. Пiсля цього вi гуртом з пiснями йшли в село до
господаря. Попереду йшла жiнка зi снопом, з'язаним iз закрутом, за нею
йшов косар з обжинковим снопом, I потiм всi iншi зi своïм робочим
iнвентарем. Ставши коло ворiт, женцi викликали господаря, той вiдчиняв
ворота i просив усiх у двiр за святковий стiл. Снiп передавали
господаревi, вiн окроплював його свяченою водою, а потiм — усе те,
що було на столi, зi словами: Да освятиться сей хлiб насущний!. Так нашi
предки вшановували обряд останнього снопа, дякуючи Боговi за врожай.
У барвистому травневому вiнку люблю прекрасне природi, архiтектурi,
лiтературi. Особливо люблю природу, яка весною оживає,
наповнює довкiлля рiзнобарв'ям, голосами птахiв, якi повернулися
пiсля зими до нас, перезимували зиму i тепер щебечуть, не втихаючи, бо
радi теплу i сонцю, зеленi i птахам, бо скiнчилося ïхнє
голодування. Кучерявi дiброви, смарагдовi левади й змолодiлi поля млiють
вiд радiсних симфонiй i веселих барв великого свята природи. А он густий
верболiз помiж плакучих верб, якi замрiяно полощуть у тихих плесах вод
довгi, вiти. Там вдень i вночi не втихають закоханi соловейки. У
сплетiннi гiлля тривожно голосять одинокi зозулi, мирно воркують лагiднi
горлицi. На тоненькiй галузцi розлого осокора легенько гойдається
ремезова колисочка. Природа квiтне, спiває.

• Там далi стiною розрослася рогоза, iз-за ïï темно-зелених стiжкiв тихо випливає щаслива качина сiм'я, неповороткий сазан — батько виринув з обжитого мiсця i вимальовує широкi кола на водянiй гладi.

Над землею метушаться легкокрилi ластiвки. Вони протають i над водою, плавно торкаються водяного дзеркала — i вже за мить ïхнiх довгих дзьобах трi-почеться срiбляста верховодка.
А тут i бджола гуде над вербою, збираючи мед з розквiтлих китиць.

• Вся природа нiби барвистий вiнок
• Весна в розквiтi.