Незабутнi сторiнки поеми Тараса Шевченка Гайдамаки
Поема Гайдамаки Т. Г. Шевченка — незвичайне й важливе явище в
украïнськiй лiтературi. У нiй знайшло своє вiдображення
багатовiкове прагнення украïнського народу до незалежностi. Та
разом з тим вона зовсiм не схожа на iншi поеми героïчного жанру.
Поряд зi сторiнками, шо вiдтворюють боротьбу украïнського народу з
польською шляхтою, оживають лiричнi свiтлi картини прекрасного кохання
Яреми i Оксани. Ця поема викликає iнтерес у читачiв усiх часiв.
Незабутнi ïï сторiнки яскравими картинами виникають в уявi.
Передусiм звертає на себе увагу, вступ до поеми. Та й не один, а
два. У них даються мiркування про iсторiю гайдамацього руху, про тi
джерела, до яких звертався Шевченко , створюючи поему. Але особливе
значення, по-моєму, в цих вступах мають рядки-роздуми про
украïнську мову, лiтературу. Шевченко стверджує, шо вiн пише
тiєю мовою, шо мати спiвала, як малого повивала, з малим
розмовляла. Саме Кобзар, Гайдамаки були першими ластiвками
украïнськоï лiтератури, а Шевченко, як Данте в Iталiï чи
Пушкiн у Росiï, став основоположником украïнськоï
лiтературноï мови та нацiональноï лiтератури. I якщо вся поема
— це уславлення мужностi народних борцiв за свободу, то цi
сторiнки поеми — приклад справжнього подвигу генiального поета,
який протиставив шляхетнiй i культурнiй тематицi тогочасноï
лiтератури свою кобзарсько-мужицьку музу. Найяскравiшi i найбiльш
вражаючi сторiнки поеми присвяченi картинам визвольноï боротьби
украïнського народу.
- Пекельнеє свято
- По всiй Украïнi сю нiч зареве,
- Потече багато, багато,
- багато Шляхетськоï кровi.
- Козак оживе…
Вiрними лицарями свободи постають перед нами Ярема, Залiзняк, Гонта. Хiба можна забути, як на тлi кривавих пожеж народноï помсти вимальовується постать у чорнiй киреï: мужнiй ватажок народного повстання Iван Гонта своïм синам хату серед степу глибоку будує, просить у них прощення за те, що змушений був убити ïх. Непомiрно дорогу цiну заплатив вiн за свободу.
- Спочивайте, дiти,.
- Та благайте, просiть бога,
- Нехай на сiм свiтi
- Мене за вас покарає,
- За грiх сей великий!
- Простiть, сини!
Кожен рядок, кожне слово цiєï поеми дзвенить славою козацькiй вольницi, возвеличує подвиги в iм'я свободи рiдного народу. Поема сповнена i великою тугою за тими славними часами. Серце поета болить вiд того, що правнуки героïчних прадiдiв ходять у ярмi, забули своє минуле.
