Найвизначнiший бурлескно-реалiстичний твiр Квiтки-Основ'яненка Конотопська вiдьма
Найвизначнiший бурлескно-реалiстичний твiр Квiтки-Основ'яненка
композицiйно багатошарова й багатопланова повiсть Конотопська вiдьма
— це насамперед гостра сатира на панiвну верхiвску
украïнського суспiльства ХVIII ст. Письменник показав типовi ризи
тiєï козацькоï старшини, значна частина якоï в часи
поступовоï лiквiдацiï росiйським царизмом
украïнськоï державностi, послiдовних обмежень ним
демократичноï сутi полково-сотенного ладу в Украïнi у ХVIII
ст. виродилася в зивчайну експлуататорську верхiвку, розкрив тогочасну
потворнiсть адмiнiстративних порядкiв, порушення характерного для
колишнiх часiв Запорозькоï Сiчi республiканського виборного
принципу комплектування командного складу за особистими здiбностями та
бойовими заслугами, а не за знатнiстю походження чи спадковiстю.
Але Квiтка у Конотопськiй вiдьмi думав не так про виразнiсть iсторичного
колориту, як про створення соцiальноï сатири. У переродженiй
старшинi впiзнавалися риси сучасного украïнського панства, яке
вийшло з колишньоï старшини, нагромадивши маєтностi та
одержавши вiд царського уряду дворянськi привiлеï.
Сюжет повiстi становить складну iнтригу з фантастичними епiзодами, з
переплетенням лiнiй, чого не простежується в iнших
украïнських творах Квiтки, побудованих за зразками народноï
прози. Розвиток сюжету, розв'язка певною мiрою виражають просвiтницьку
iдею приреченостi свiту сваволi властей, невiгластва, забобонностi.
Улюбленi прийоми сатиричного висмiювання в повiстi тенденцiйна
деформацiя, перебiльшення й карикатурне загострення, що сприяє
виявленню провiдних, найiстотнiших вад.
Оригiнально поєднуються в повiстi вiдображення мiфологiчних
уявлень, вiрувань темних людей та використання народноï
демонологiï для висмiювання й гострого осудження забобонностi,
невiгластва панiвних верств, виявлення ïхнього розумового убозтва й
моральноï потворностi. Широко користується письменник
прийомом натуралiстично знижених портретних зарисовок. Загалом у
портретнiй характеристицi персонажiв Квiтка надає перевагу
експресивному началу над аналiтичним.
Головна творча мета автора Конотопськоï вiдьми — розкрити
внутрiшнi причини iсторичного занепаду й загибелi Украïнськоï
козацькоï держави в серединi й другiй половинi ХVIII ст. (зовнiшня
причина загарбницько-колонiзаторська полiтика Росiйськоï
iмперiï щодо Украïни). Цi внутрiшнi причини Квiтка-
Основ'яненко художньо демонструє й пояснює так: розпилися,
розледащiли, втратили вiдповiдальнiсть з козацько-лицарську справу,
державу. Вiн показав те, що рiзко дисонувало з великою добою козаччини,
руйнувало менталiтет нацiï. Художньо-iсторiософський дiагноз причин
iсторичних лих нацiï Квiтка здiйснює у формi самобичування й
догани, йдучи за принципом олiтературення фольклорно-етнографiчного
матерiалу (народноï демонологiï, фантастики народних
вiрувань), користуючись езопiвською мовою, принципом бий в минулому
сучасне. З просвiтницьких позицiй розкривається потворний, язичницько-
варварський звичай топлення вiдьом. Серед сентиментально-реалiстичних
творiв Квiтки-Основ'яненка повiстi Маруся , Козир-дiвка, Сердешна
Оксана, Щира любов. Центральним персонажем у кожнiй iз них
виступає сiльська дiвчина.
Основна колiзiя сентиментально-реалiстичних повiстей письменника долання
позитивними героями з трудових верств, переважно з селянства, суспiльних
i соцiально-побутових перешкод, що виникають на шляху влаштування
ïхньоï долi (Маруся, Сердешна Оксана, Щира любов) чи долi
iнших людей (Добре роби добре i буде, Козир-дiвка, Божi дiти).
Iдейну основу повiстi Маруся (1832), першого визначного прозово-епiчного
твору новоï украïнськоï лiтератури, становить реальний
життєвий конфлiкт соцiально-побутового змiсту: на перешкодi до
одруження закоханих стоïть перспектива важкоï
двадцятип'ятирiчноï солдатськоï служби для нареченого й
злиденноï долi жiнки-солдатки для нареченоï. Квiтка-
Основ'яненко намагається знайти полегшене розв'язання цього
конфлiкту через доброчинного хазяïна, який обiцяє
героєвi повiстi за чесну одно-дворiчну працю за грошi знайти йому
замiну при рекрутському наборi.
Прагнучи показати кращi духовнi риси трудового народу й продемонструвати
високу естетичну спроможнiсть украïнськоï лiтературноï
мови та придатнiсть ïï для втiлення трагiчних сюжетiв,
вираження тонких емоцiй. Квiтка-Основ'яненко створює яскраву
картину життя, побуту, взаємин духовно багатих простих людей.
Сюжет повiстi опоетизована iсторiя чистого й вiрного кохання
сiльськоï дiвчини Марусi й парубка з мiських ремiсникiв Василя;
завершення сюжету трагiчне: обоє помирають. На фабулi та образах
твору позначилися трагiчнi мотиви народних пiсень-балад та пiсенноï
лiрики, поезiя сiльських звичаïв i обрядiв. Iдучи за традицiями
сентименталiзму, письменник надiляє Марусю й Василя особливою
чутливiстю й душевною вразливiстю, вводить у повiсть мотиви вiщування
серця, смертi з туги за померлою коханою.
Основну увагу в характеристицi Марусi письменник придiляє показу
ïï почуттiв i переживань. Тут, крiм використання традицiй
сентименталiстiв, велику роль вiдiграє лiризм народноï
пiсенностi, народнопоетичне зображення внутрiшнього свiту людини,
сильних i пiднесених почуттiв.
Важливе мiсце в художнiй структурi повiстi Маруся займає опис
поетичних народно-нацiональних обрядiв сватання, весiлля як
високохудожнiх дiйств зi своєю режисурою, своïми ролями, з
сюжетом, усталеним текстом, глибокоемоцiйними пiснями та дотепними
примовками, з запальними нацiонально-своєрiдними танцями. До
найкращих сторiнок повiстi належить майстерно виписана в традицiях
сентименталiстiв елегiйна картина украïнського ранку, яка нiби
символiзує зародження кохання Марусi й Василя; вона стала взiрцем
для пейзажних замальовок в украïнськiй лiтературi наступних часiв.