Найвизначнiший бурлескно-реалiстичний твiр Квiтки-Основ'яненка Конотопська вiдьма

Найвизначнiший бурлескно-реалiстичний твiр Квiтки-Основ'яненка композицiйно багатошарова й багатопланова повiсть Конотопська вiдьма — це насамперед гостра сатира на панiвну верхiвску украïнського суспiльства ХVIII ст. Письменник показав типовi ризи тiєï козацькоï старшини, значна частина якоï в часи поступовоï лiквiдацiï росiйським царизмом украïнськоï державностi, послiдовних обмежень ним демократичноï сутi полково-сотенного ладу в Украïнi у ХVIII ст. виродилася в зивчайну експлуататорську верхiвку, розкрив тогочасну потворнiсть адмiнiстративних порядкiв, порушення характерного для колишнiх часiв Запорозькоï Сiчi республiканського виборного принципу комплектування командного складу за особистими здiбностями та бойовими заслугами, а не за знатнiстю походження чи спадковiстю.
Але Квiтка у Конотопськiй вiдьмi думав не так про виразнiсть iсторичного колориту, як про створення соцiальноï сатири. У переродженiй старшинi впiзнавалися риси сучасного украïнського панства, яке вийшло з колишньоï старшини, нагромадивши маєтностi та одержавши вiд царського уряду дворянськi привiлеï.
Сюжет повiстi становить складну iнтригу з фантастичними епiзодами, з переплетенням лiнiй, чого не простежується в iнших украïнських творах Квiтки, побудованих за зразками народноï прози. Розвиток сюжету, розв'язка певною мiрою виражають просвiтницьку iдею приреченостi свiту сваволi властей, невiгластва, забобонностi.
Улюбленi прийоми сатиричного висмiювання в повiстi тенденцiйна деформацiя, перебiльшення й карикатурне загострення, що сприяє виявленню провiдних, найiстотнiших вад.
Оригiнально поєднуються в повiстi вiдображення мiфологiчних уявлень, вiрувань темних людей та використання народноï демонологiï для висмiювання й гострого осудження забобонностi, невiгластва панiвних верств, виявлення ïхнього розумового убозтва й моральноï потворностi. Широко користується письменник прийомом натуралiстично знижених портретних зарисовок. Загалом у портретнiй характеристицi персонажiв Квiтка надає перевагу експресивному началу над аналiтичним.
Головна творча мета автора Конотопськоï вiдьми — розкрити внутрiшнi причини iсторичного занепаду й загибелi Украïнськоï козацькоï держави в серединi й другiй половинi ХVIII ст. (зовнiшня причина загарбницько-колонiзаторська полiтика Росiйськоï iмперiï щодо Украïни). Цi внутрiшнi причини Квiтка- Основ'яненко художньо демонструє й пояснює так: розпилися, розледащiли, втратили вiдповiдальнiсть з козацько-лицарську справу, державу. Вiн показав те, що рiзко дисонувало з великою добою козаччини, руйнувало менталiтет нацiï. Художньо-iсторiософський дiагноз причин iсторичних лих нацiï Квiтка здiйснює у формi самобичування й догани, йдучи за принципом олiтературення фольклорно-етнографiчного матерiалу (народноï демонологiï, фантастики народних вiрувань), користуючись езопiвською мовою, принципом бий в минулому сучасне. З просвiтницьких позицiй розкривається потворний, язичницько- варварський звичай топлення вiдьом. Серед сентиментально-реалiстичних творiв Квiтки-Основ'яненка повiстi Маруся , Козир-дiвка, Сердешна Оксана, Щира любов. Центральним персонажем у кожнiй iз них виступає сiльська дiвчина.
Основна колiзiя сентиментально-реалiстичних повiстей письменника долання позитивними героями з трудових верств, переважно з селянства, суспiльних i соцiально-побутових перешкод, що виникають на шляху влаштування ïхньоï долi (Маруся, Сердешна Оксана, Щира любов) чи долi iнших людей (Добре роби добре i буде, Козир-дiвка, Божi дiти).
Iдейну основу повiстi Маруся (1832), першого визначного прозово-епiчного твору новоï украïнськоï лiтератури, становить реальний життєвий конфлiкт соцiально-побутового змiсту: на перешкодi до одруження закоханих стоïть перспектива важкоï двадцятип'ятирiчноï солдатськоï служби для нареченого й злиденноï долi жiнки-солдатки для нареченоï. Квiтка- Основ'яненко намагається знайти полегшене розв'язання цього конфлiкту через доброчинного хазяïна, який обiцяє героєвi повiстi за чесну одно-дворiчну працю за грошi знайти йому замiну при рекрутському наборi.
Прагнучи показати кращi духовнi риси трудового народу й продемонструвати високу естетичну спроможнiсть украïнськоï лiтературноï мови та придатнiсть ïï для втiлення трагiчних сюжетiв, вираження тонких емоцiй. Квiтка-Основ'яненко створює яскраву картину життя, побуту, взаємин духовно багатих простих людей. Сюжет повiстi опоетизована iсторiя чистого й вiрного кохання сiльськоï дiвчини Марусi й парубка з мiських ремiсникiв Василя; завершення сюжету трагiчне: обоє помирають. На фабулi та образах твору позначилися трагiчнi мотиви народних пiсень-балад та пiсенноï лiрики, поезiя сiльських звичаïв i обрядiв. Iдучи за традицiями сентименталiзму, письменник надiляє Марусю й Василя особливою чутливiстю й душевною вразливiстю, вводить у повiсть мотиви вiщування серця, смертi з туги за померлою коханою.
Основну увагу в характеристицi Марусi письменник придiляє показу ïï почуттiв i переживань. Тут, крiм використання традицiй сентименталiстiв, велику роль вiдiграє лiризм народноï пiсенностi, народнопоетичне зображення внутрiшнього свiту людини, сильних i пiднесених почуттiв.
Важливе мiсце в художнiй структурi повiстi Маруся займає опис поетичних народно-нацiональних обрядiв сватання, весiлля як високохудожнiх дiйств зi своєю режисурою, своïми ролями, з сюжетом, усталеним текстом, глибокоемоцiйними пiснями та дотепними примовками, з запальними нацiонально-своєрiдними танцями. До найкращих сторiнок повiстi належить майстерно виписана в традицiях сентименталiстiв елегiйна картина украïнського ранку, яка нiби символiзує зародження кохання Марусi й Василя; вона стала взiрцем для пейзажних замальовок в украïнськiй лiтературi наступних часiв.