На схiд, за Гафiзом
Схiд сторона свiту, з якоï сонце починає свiй хiд над землею;сторона, з якоï приходить темрява. Землi Сходу принесли у свiтову
скарбницю глибоку мудрiсть, вiдчуття ритмiв всесвiту (пам'ятаєте,
пустеля це пiщинка. А пiщинка це пустеля), витончене розумiння краси,
усвiдомлення мiзерностi буття та його величностi (Ти лише пiщинка на
березi вiчного моря. кажуть менi наяву. Л я вiдповiдаю ïм увi снi:
я нескiнченне море, а всi свiти лише пiщинки на моïх берегах
Джебран Халiль Джебран).
Цi скарби втiлювались у слова, камiнь, звуки зусиллями людей. Великi
схiднi фiлософи, зодчi, скульптори, поети, музиканти переплавляли те
натхнення, яке приносили ïм коханi, природа , бесiди з друзями,
вино, на незрiвнянi шедеври. Одним з таких людей був Гафiз видатний
перський поет.
При прочитаннi творiв цього митця приходить вiдчуття, неначе ти заходиш
у глибоке море, води якого спокiйно-грайливi, а глибини ховають у собi
безлiч рiдкiсних перлiв i це найменше, що є в них. Морем цим,
безкрайнiм i широким, є мудрiсть Сходу, яка втiлилась у газелях i
рубаях поета; грайливими хвилями його є те вiльнодумство i
незалежнiсть Хафiза, iронiчне сприйняття слабкостi людськоï душi
(що часто iлюстрував, на власних прикладах), його зверхнє
ставлення до релiгiйного фанатизму, впертостi, категоричностi,
нав'язування ортодоксальних поглядiв.
Поет не вiдмовляє свiтовi у глибинi i складностi, не гнiвить його
своïм презирством, але сприймає його єдиним цiлим,
постiйним у своïй мiнливостi; тим, чию загадку вiн не ладен
розгадати лише за одне людське життя. Витрачати ж час, дарований нам
небом, на аскетичне iснування, вiдмовляючи собi у всiх насолодах i
веселощах, чи не найгiрший вибiр з усiх можливих. Митець закликає:
Аж поки суд небес твiй шлях не перетне,
Наповнюй радiстю своє буття земне!
Чисте серце не забруднить промiння радостi, тодi як грiшне не
вiдмиє лицемiрний аскетизм.
Та всi'цi слова не значать, що у життi Гафiза (а, стало бути, i в
творчостi ) не мали мiсце печаль i туга. Як i кожного, поета спiткали
розлуки, безповоротнi втрати, якi продовжували жити гiркими споминами в
душi i свiдомостi. Спогадiв минулого неможливо позбутися бо вони є
тим, що створює нас у теперiшньому, тим, що ми беремо в
майбутнє ; але ïх можна прийняти, переосмислити i…
почати жити далi, беручи вiд життя все, що воно дає нам, i щиро
розлучаючись iз тим, що життя бажає в нас вiдiбрати.
Це те, що було винесено особисто мною з творiв великого перського митця
на сьогоднiшнiй день, сподiваюсь, за волею богiв, не останнiй. Може
бути, що так само, як сонце повертається iз заходу, щоб почати
новий ранок зi сходу, так само i я повернусь до газелей Гафiза, щоб
знайти дещо нове, i так само, як i кожен ранок нашого буття, неповторне.
